| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ВІСНИК

Національного університету «Львівська політехніка»

«Проблеми української термінології»

№ 620

Гінзбург М. Синтаксичні конструкції у фахових текстах: практичні висновки з рекомендацій мовознавців / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2008. – № 620. – С. 26–32.

УДК 801.55

Михайло Гінзбург

Українська нафтогазова академія, м. Харків

СИНТАКСИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ У ФАХОВИХ ТЕКСТАХ: ПРАКТИЧНІ ВИСНОВКИ З РЕКОМЕНДАЦІЙ МОВОЗНАВЦІВ

© Гінзбург М., 2008

Запропоновано класифікацію синтаксичних конструкцій, поширених у фахових текстах, і досліджено їхню відповідність нормам української мови.

A classification of syntactic constructs which are widely used in professional texts was suggested. The compliance of these syntactic constructs with requirements of the Ukrainian syntax was analyzed.

У сучасних науково-технічних та ділових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові. Частина з них узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, а інші, які є кальками з англійської, набули поширення останніми роками внаслідок масового перекладення міжнародних та європейських стандартів і впровадження їх як національних.

Мета цієї статті – спираючись на праці українських мовознавців [1–7] і термінологів [8; 9], сформулювати практичні рекомендації щодо застосування синтаксичних конструкцій у фахових текстах.

1. Характерні особливості українського синтаксису

Кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень. Викладені нижче характерні синтаксично-стилістичні ознаки української фахової мови є наслідком її формування на ґрунті народної мови, якій властивий розмовний, активний характер синтаксичних конструкцій.

1.1. Дієслівність української мови. У центрі вислову завжди дія, а не предмет, тому логічний наголос у фразі найчастіше падає на присудок, а не на підмет. Енергетика українського тексту зосереджена в безпосередній дії, вираженій дієсловом. Тому найхарактернішою стилістичною помилкою у фахових текстах є надуживання віддієслівними іменниками на ‑ння. Щоб забезпечити легкість вимови й мелодійність, треба замість конструкцій з віддієслівними іменниками максимально використовувати дієслова, а саме: речення з неозначеною формою дієслова; речення з особовими формами дієслова; дієприслівникові звороти, дієслівні форми на ‑но, ‑то.

1.2. Пріоритетність активних конструкцій. З погляду побудови речення розрізняють три різновиди синтаксичних конструкцій (рис. 1):

а) активна конструкція – це конструкція, у якій присудок¹ описує дію, спрямовану на об’єкт, що в реченні є додатком;

б) зворотна конструкція – це конструкція, у якій підмет одночасно є як суб’єктом, так і об’єктом дії. До таких конструкцій відносимо також взаємодію;

в) пасивна конструкція – це конструкції, у якій присудок описує дію, спрямовану на об’єкт, що в реченні є підметом.

На відміну від інших мов, зокрема російської та англійської, українська мова завжди надає переваги активним конструкціям над пасивними, уживаючи лише двокомпонентні конструкції з пасивними дієприкметниками в чітко зазначених випадках (рис. 1).

Рис. 1 Основні конструкції у фахових текстах

Прямокутниками подано властиві українській мові конструкції; овалами – ті, яких треба уникати; шестикутником – форму, яку вживають, коли треба відтінити не дію, а ознаки, набуті підметом унаслідок дії. Стрілки показують утворення дієслівних форм на ‑но, ‑то.

1.3. Безособовість викладу. Особливість фахових текстів полягає в тому, що в них переважають речення без підмета. У таких реченнях мовець, не називаючи суб’єкта, висуває на перший план процес. Наприклад: Дозволено відновити роботу на об’єкті або На об’єкті з 01.06.2008 дозволили відновити роботу. Це безпідметові речення, є тільки присудок дозволено (дозволили) відновити з двома додатками (роботу, на об’єкті). Для таких висловів не важливо, хто конкретно дозволив відновити роботи. Головне, що на об’єкті можна працювати. Якщо ж суттєвим є особа-діяч, то треба вживати речення з підметом. Наприклад: Будівельна інспекція дозволила з 01.06.2008 відновити роботи.

1.4. Уживання дієслів на ‑ся лише як зворотних. Зворотне дієслово – це дієслово, яке позначає взаємодію чи дію, що не поширюється на інші об’єкти, а спрямована на самого діяча або ні на кого. За нормами української мови дієслова на ‑ся правильно вживати лише як зворотні. Тому правильно писати: Будь-яка клітина ділиться певну кількість разів, після чого вмирає; Ядро атома розпадається на дві частини; Розчин розшаровується; Вітер швидко змінюється; Двері відчиняються автоматично. Усі подані речення – це зворотні конструкції, що описують самочинні процеси, у яких суб’єкт (підмет) одночасно є об’єктом. Викладений підхід цілком відповідає рекомендаціям О. Курило [1, с. 87]. Отже, залежно від характеру дії треба вживати або активні, або зворотні конструкції [10, п. Д. 12]:

1.5. Недопустимість конструкцій, у яких діяча подано додатком в орудному відмінку. Українській мові не притаманні конструкції, у яких додаток позначає виконавця дії – особу, відповідаючи на питання ким?, але додаток може позначати знаряддя дії, відповідаючи на питання чим?

2. Рекомендовані активні конструкції

Залежно від наявності/відсутності в реченні підмета активні конструкції поділяють на двоскладні та односкладні (рис. 1).

Двоскладне речення – це речення, у якому підмет – логічний суб’єкт (діяч), що стоїть у називному відмінку. Зазвичай уживають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує дослідження... Дослідники розглядають процес... Аспірант урахував зауваги… Спеціалізована рада розглянула дисертацію… Аспірант урахує зауваги… Спеціалізована рада розгляне дисертацію…

Односкладне безпідметове речення – це речення, для якого характерно перенесення уваги з суб’єкта, якого з певних причин не називають, на процес.

У фахових текстах уживають такі різновиди односкладних безпідметових речень (рис. 1):

–   означено-особове речення, присудок якого виражений дієсловом у формі першої або другої особи однини чи множини. Підмет такому реченню не потрібний, оскільки закінчення дієслова дозволяє безпомилково встановити суб’єкт. Цей тип речень широко вживають у науково-навчальних та науково-публіцистичних текстах [5, с. 170]. Наприклад: Проведемо дослід. Подайте приклади, що ілюструють відносність руху. У науковому стилі форма першої особи множини позначає автора (викладача) [7, с. 381, 503], а форма другої особи позначає читача, виконавця інструкцій;

–   неозначено-особове речення, присудок якого, виражений формою дієслова множини минулого, третьої особи множини теперішнього та майбутнього часу, указує на дію неозначених осіб чи особи. Наприклад: Визначають залежності, Визначатимуть залежності. У фахових текстах такі речення вживають, по-перше, коли з різних причин не хочуть називати особу чи в цьому немає потреби (наприклад, її зазначено в попередніх реченнях), а по-друге, коли сама особа невідома, але відома її дія [7, с. 505];

–   узагальнено-особове речення, у якому дію, стан чи ознаку, окреслену присудком переважно у третій особи множини, сприймають як властиву завжди чи зазвичай [5, с. 170; 7, с. 505]. Наприклад: Обмеження на параметри не вводять; Моделі використовують для… У фахових текстах такими реченнями висловлюють узагальнені судження – правила, висновки, а неназваною особою може бути будь-хто з широкого кола людей.

Саме цим узагальнено-особові речення відрізняються від неозначено-особових, у яких залежно від контексту неназваним у такому реченні діячем може бути або хтось із певного чітко окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи), зазначена (зазначені) раніше [7, с. 505]. Порівняймо узагальнено-особове речення (Зазначені ліки приймають тільки після їжі) та неозначено-особове (Сьогодні в санаторії ліки приймають по обіді). Перше речення містить правило, якого мусить дотримуватися будь-який хворий. У другому ж – ідеться про подію, у якій діячами є не названі конкретні особи – хворі певного санаторію.

У фахових текстах ті самі правила можна викласти як узагальнено-особовими, так і означено-особовими реченнями. Наприклад:

Проте між цими конструкціями є певна поняттєва відмінність. Дієслова у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть) надають реченню загальнішого відтінку, тоді як форму першої особи множини краще вживати в навчальній літературі, підкреслюючи спільність дій викладача (інструктора) й слухача (виконавця);

– безособове речення, присудок якого виражений прислівником або прислівником, поєднаним з неозначеною формою дієслова [7, с. 507]. Наприклад: У таких дотаціях немає сенсу. З цим висновком важко погодитися. Прилади треба заземлити. Прилади можна використовувати. У фахових текстах за допомогою безособових речень викладають обов’язкові вимоги, уживаючи прислівники потрібно, треба, не можна, можна тільки тощо, а також інші положення, використовуючи прислівник можна;

– інфінітивне речення, присудок якого виражено неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. У таких реченнях ідеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Наприклад: Аварії легше запобігти, ніж усувати наслідки. У документах такі речення застосовують для відтворення рішучості, категоричності, наказовості. Наприклад: Закон України «…» ввести в дію з дня його опублікування. Цими реченнями також позначають деякі команди (наприклад: Стояти струнко; Так тримати).

3. Дієслівні форми на ‑но, ‑то

Особливе місце у фахових текстах посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на ‑но, ‑то, і об’єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. На рис. 1 їх виділено окремо, хоча в мовознавстві [5, с. 172; 7, с. 506] ці конструкції зазвичай розглядають як різновид безособового речення.

Конструкції з дієслівною формою на ‑но, ‑то є завершальною ланкою ланцюжка пасивних конструкцій у процесі нейтралізації суб’єкта – виконавця дії: Верховна Рада прийняла закон → Закон прийнятий Верховною Радою → Закон прийнятий → Закон прийнято [11, с. 244]. Через походження, а також те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладання іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте, виходячи з поданих вище дефініцій активна конструкція і пасивна конструкція, речення з формою на ‑но, ‑то треба віднести до активних, оскільки вони описують подію з об’єктом, що в реченні є додатком.

Форми на ‑но, ‑то надають реченню певного відтінку результативності й минулості: вони виражають недавно завершену дію. У зв’язку з цим їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова було. Конструкції зі словом було використовують зрідка, щоб підкреслити те, що одна минула дія відбулася перед іншою дією в минулому часі, наприклад: деталь було нагріто в печі, а потім занурено у воду. У вислові це буде зроблено підкреслено, що дія обов’язково відбудеться та завершиться в майбутньому.

Конструкції з дієслівною формою на ‑но, ‑то семантично відрізняються від означено-особових речень. Наприклад, вислів якість гарантовано інформує, що вже хтось ужив заходів, щоб забезпечити якість. А у вислові якість гарантуємо підкреслено, що саме ми продовжуємо вживати потрібних заходів, але вони ще не пройшли випробування часом.

Підкреслимо поняттєву відмінність між безпідметовими конструкціями з формами на ‑но, ‑то (книжку написано українською мовою, матеріали зібрано докупи) і підметовими конструкціями з пасивними дієприкметниками (книжка написана українською мовою, матеріали зібрані докупи). Обидві конструкції не суперечать нормам української мови, однак безпідметові доречні, коли є потреба наголосити на присудкові, тобто на дії. Підметові ж речення треба вживати, якщо потрібно відтінити не дію, а ознаки, набуті підметом унаслідок дії [7, с. 401]. Наприклад, у реченні Ухвалу прийнято одноголосно  наголошено на події (прийнятті), а не на ознаках ухвали. Натомість у реченні Колеса були пошкоджені після далекої дороги не можна заміняти дієприкметник безособовою формою, бо тут указано саме властивість (пошкодженість) коліс.

Узагалі, коли з логічних причин не може бути діяча, то й не можна вживати безособову дієслівну форму на ‑но, ‑то. Наприклад:

Поширеною стилістичною помилкою фахових текстів є введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною радою. Орудний відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. По-перше, ці конструкції передають поняття «хтось зробив». По-друге, дієслівні форми на –но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-виконавця. Тому речення з ними граматично безпідметові, бо в них узагалі не може бути діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на –но, -то. Наприклад: Закон прийнято.

Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток відповідає на питання ким? В орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя (тобто відповідає на питання чим?) [1, с. 55–56]. Порівняймо два речення:

Відмінність між цими реченнями полягає в тому, що ручка – це знаряддя, а директор – діяч. У цьому можна додатково пересвідчитися, перебудувавши обидва речення в активні. Речення Директор підписав сьогодні наказ – природне і заміняє помилкову конструкцію. А речення Ручка підписала наказ – неприродне, бо ручка не може сама підписувати, вона – знаряддя писання. Хоча в реченні Ця ручка дозволяє проводити лінії різної товщини слово ручка – підмет. Така ситуація зі словами, що позначають знаряддя у фахових текстах, є типовою: в одних реченнях вони є додатком в орудному відмінку, в інших – підметом у називному [1, с. 55]. Порівняймо: Дерево розрізано (чим?) новою пилкою. та Нова пилка (що?) розрізає дерево вдвічі швидше, ніж стара. У першому реченні пилка – додаток, у другому – підмет.

Помилкові конструкції типу Указ підписано Президентом можна виправити, замінивши додаток на неузгоджене означення: Указ Президента підписано.

Отже, безособову дієслівну форму на ‑но, ‑то можна вживати лише в реченнях, де не вказано особу-діяча. Тому правильно писати: його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов, чимось), але його змінив (здеформував, нагрів) хтось.

4. Невластиві українській мові пасивні конструкції

На відміну від розглянутих вище активних конструкцій, пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності/відсутності в реченні виконавця дії у формі додатка в орудному відмінку розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка – пасивні конструкції з дієсловами пасивного стану на ‑ся та з пасивним дієприкметником доконаного виду.

Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції з дієсловами пасивного стану на ‑ся є те, що логічний суб’єкт, який за змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в орудному відмінку, а натомість логічний об’єкт, на якого фактично спрямована дія і який має бути додатком, став підметом. Наприклад: Диплом захищається студентом; Нами надсилається Вам … А щоб показати протилежний природному напрямок дії, у наведених вище прикладах ужито пасивну форму дієслова-присудка на ‑ся. Обидві наведені конструкції неприродні. Дієслово захищатися можна вживати лише як зворотне: захищати себе. Тому перше речення треба зробити активним: Студент захищає диплом. А замість другої пасивної конструкції доцільно вжити означено-особове речення: Надсилаємо Вам...

Двокомпонентні пасивні конструкції з дієсловами недоконаного виду пасивного стану на ‑ся відрізняються від попередньо розглянутих відсутністю логічного суб’єкта (він узагалі не цікавить мовця, або його вже названо в попередніх реченнях). Наприклад: Відповідальність покладається на головного інженера… Виконується велика робота… Ці речення лише наголошують на події (що відбулася чи відбудеться) або на процесі (що тривав, триває, триватиме). Такі пасивні конструкції також штучні та неприродні. Якщо йдеться про подію, то замість двокомпонентної пасивної конструкції треба вживати форми на ‑но, ‑то, які саме передають результативність виконаної дії: Відповідальність покладено на головного інженера. Якщо йдеться про процес, то треба вживати неозначено-особове речення: Виконують велику роботу …

Не можна вживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловами на ‑ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який. Замість помилкової конструкції Треба враховувати час, що витрачається на ремонт слід вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення Треба враховувати час, витрачений на ремонт. Якщо з якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину роблять активною:

 Трикомпонентні та двокомпонентні конструкції з пасивним дієприкметником типу Зауваги враховані аспірантом і Зауваги враховані є типовим виявом іменного характеру викладу, невластивого українській мові. Крім того, через відсутність дієслів-зв’язок часто-густо буває важко зрозуміти, яку функцію виконує пасивний дієприкметник: присудка чи означення. Порівняймо такі вислови: Визначені залежності між величинами та Визначені залежності подали графічно. У першому реченні пасивний дієприкметник визначені – це присудок, а в другому – означення. Тому зазначені пасивні конструкції треба, де це можливо, заміняти на активні, зокрема трикомпонентні конструкції – на двоскладні речення з дієслівним присудком (простим чи складеним), а двокомпонентні – на неозначено-особові речення та речення з дієслівними формами на ‑но, ‑то. [3, с. 14].

Формулюючи вимоги в нормативних документах, розробники часто калькують пасивні конструкції, широко поширені в англомовних міжнародних та європейських стандартах:

Отже, у фахових текстах треба усувати невластиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, активними.

5. Орудний відмінок діяча в дієприкметникових зворотах

Розгляньмо, наприклад, такі речення: Зразки випробували за методикою, попередньо розробленою науковцями. Завод не виплачував зароблені працівниками гроші. Зроблені дослідниками спостереження мали велике наукове значення. Усі ці конструкції містять діяча в орудному відмінку й тому не відповідають нормам української мови. Уникнути цього можна, замінивши їх підрядними частинами: Зразки випробували за методикою, яку попередньо розробили науковці. Завод не виплачував гроші, що їх заробили працівники. Спостереження, що їх зробили дослідники, мали велике наукове значення.

Якщо конструкція з підрядними частинами, що замінила орудний відмінок діяча, обтяжує вислів, речення зазвичай можна перебудувати так, щоб у ньому не було ні орудного відмінка діяча, ні підрядної частини. Наприклад: Завод не виплачував працівникам зароблені гроші. Спостереження дослідників мали велике наукове значення.

Отже, українській мові невластиві конструкції з діячем в орудному відмінку – їх треба уникати. Але додаток може бути в орудному відмінку, коли він позначає знаряддя і відповідає на питання чим?, а не ким?

Висновки

1. Розробляючи фахові тексти (зокрема нормативні документи) або перекладаючи іншомовні, треба не калькувати чужі синтаксичні конструкції, а вживати лише властиві українській мові, позначені на рис. 1 прямокутниками.

2. Пасивні конструкції штучні та неприродні, вони спотворюють логіку висловів і руйнують традиції української мови, тому їх треба уникати.

3. Трикомпонентну конструкцію з дієсловами пасивного стану на ‑ся треба заміняти двоскладною активною конструкцією або означено-особовим реченням.

4. Замість двокомпонентних конструкцій з дієсловами недоконаного виду пасивного стану на ‑ся треба вживати форми на ‑но, ‑то (якщо йдеться про подію) або неозначено-особове речення (якщо йдеться про процес).

5. Додаток може бути в орудному відмінку тільки тоді, коли він позначає знаряддя дії та відповідає на питання чим?, а не ким?

1. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 303 с. (передрук видання 1925 р.). 2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: [підручник] / І. Р. Вихованець. – К.: Либідь, 1993. – 368 с. 3. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови / К. Городенська // Українська термінологія і сучасність: збірник наукових праць. – Вип. IV. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 11–14. 4. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: [порадник з української мови] / Н. Ф. Непийвода. – К: Українська книга, 1998. – 240 с. 5. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: [підручник] / О. Д. Пономарів. – К.: Либідь, 1992. – 248 с. 6. Сербенська О. А. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей / О. А. Сербенська, М. Й. Волощак. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2001. – 204 с. 7. Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – 640 с. 8. Рожанківський Р. Синтаксично-стилістичні риси науково-технічної мови [Електронний ресурс] / Р. Рожанківський. – Режим доступу: http://www.domivka.net/forum/archive/index.php/t-6037.html. 9. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник термінів з видавничої, поліграфічної та пакувальної справи / [П. М. Таланчук, С. Я. Ярема, Ю. М. Коровайченко та ін.] – К.–Львів: Ун-т «Україна», 2006. – 664 с. 10. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять : ДСТУ 3966-2000. – К.: Держстандарт України, 2000. – 32 с. 11. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с.