УДК 001.4

Михайло Гінзбург

Інститут транспорту газу, м. Харків

ТЕРМІНОЗНАВСТВО ТА АСПЕКТОЛОГІЯ: ДВА ПОГЛЯДИ НА ПРОЦЕСИ

© Гінзбург М. Д., 2012

Показано відмінність засадничих термінознавчих понять (стан, процес, дія і подія) від однойменних понять, використовуваних у мовознавстві, зокрема в аспектології.

Ключові слова: термінознавство, аспектологія, процесові поняття, стан, процес, дія, подія

It was shown the difference in the fundamental terminological concepts state, process, action and event from the concepts of the same name used in linguistics and particular in aspektology

Keywords: terminology, aspektology, process concept, state, process, action, event

Стан досліджуваної проблеми. Поняття процес_Т[1] та стан_Т[2] є двома взаємопов’язаними категоріями, роль яких у науковому пізнаванні матеріального світу важко переоцінити, бо завдання науки – установити залежність (причиново-наслідкову чи функційну) між станами_Т у формі певних законів (динамічних або статичних, однозначних або ймовірнісних) [1, с. 250]. Інструментом формування, фіксування, зберігання та передавання наукових знань є фахові мови [2]. Тому таку увагу постійно приділяють подаванню процесових понять саме у фаховій мові, що дасть можливість розв’язати загальнішу проблему моделювання фрагмента матеріального світу (позамовної дійсності) та мовного фіксування цієї моделі. Останню проблему досліджують із двох боків.

З одного боку, кожна предметна наука виділяє та досліджує свій фрагмент матеріального світу (рис. 1). У цьому їй допомагає самостійна міждисциплінарна галузь знань – термінознавство, бо сформулювати наукову теорію в будь-якій царині знань або узагальнити виробничу практику неможливо, не використовуючи однозначно зрозумілої та несуперечливої термінології. Щоб подавати різноманітні процеси_Т та стани_Т у фахових текстах, у роботах В. Моргунюка [5], Б. Рицаря [6, передмова], В. Перхача [7] та інших термінологів запропоновано підхід, який розвинувся в теорію подавання процесових понять в українській фаховій мові.

З другого боку, цю проблему досліджують лінгвісти на граматичному і семантичному рівнях (рис. 1), виділивши аспектологію (від лат. aspectus – зовнішній вигляд, обличчя та гр. logos – слово, учення) як окремий напрям мовознавчих студій. Її об’єктом досліджування є дієслівний вид (аспект) і вся сфера аспектуальності, тобто видових і суміжних із ними значень, що їх мова виражає тим чи тим способом (на граматичному та словотвірному рівнях, лексичним значенням слів, контекстуально). Окрім граматичних видових та видочасових категорій, аспектологія вивчає аспектуальні класи дієслів (динамічні/статичні, граничні/неграничні дієслова) та їх підкласи, так звані дієслівні роди[3], а також різні аспектуально релевантні компоненти контексту, подані синтаксичними засобами [8, с. 47; 16, с. 61].

 Рис. 1. Моделювання фрагмента позамовної дійсності та його відбивання мовою

Перш за все зазначимо принципові відмінності між термінознавчим й аспектологічним підходом. Термінознавці йдуть від наукового поняття, яке має бути точно визначене й не залежить від того, як його позначають (називають). Вони шукають для нього відповідну познаку – термін, виходячи саме із сутності поняття. Аспектологи, як і інші дослідники мови, навпаки йдуть від слова (дієслова або похідних від нього) і досліджують їхні значення. Тому традиційно термінологи кажуть про поняття, а аспектологи – про значення слів.

Незважаючи на велику кількість термінознавчих та аспектологічних досліджень на ґрунті російської мови, вони практично не перетинаються, про що свідчить, наприклад, монографія [10], у якій на рис. 5 подано зв’язок термінознавства з багатьма розділами мовознавства, але серед них немає аспектології, а в бібліографії [10, с. 236–255] серед численних джерел узагалі не наведено аспектологічні праці. Основною причиною цього, на нашу думку, є те, що в російських фахових текстах переважає іменниковий спосіб висловлювання. Тому термінами здебільшого вважають лише іменники та іменникові словосполуки, а в сучасній російській мові віддієслівні іменники не успадковують граматичне значення виду [11].

Українські термінологи, шукаючи потрібні терміни, мали б зважати на аспектуальну поведінку[4] дієслів та віддієслівних іменників, дієприкметників і дієприслівників. Бо для української мови дієслівний спосіб висловлювання є точнішим і природнішим, ніж іменниковий. Через це українськими термінами є не лише іменники, а й дієслова [12, п. Г.1]. Окрім того, на відміну від сучасної російської мови, українські віддієслівні іменники на -ння, -ття, що означають опредметнені процеси, зберігають граматичне значення виду початкового дієслова, від якого їх утворено [9, с. 116, 148, 287; 11]. Проте на сьогодні в україністиці маємо лише поодинокі аспектологічні студії, присвячені дієслову, насамперед праці Івана Вихованця, Катерини Городенської [9], Анатолія Загнітка [13], Миколи Калька [14], Світлани Соколової [15; 16], а дослідження аспектуальних особливостей українських віддієслівних іменників ще попереду.

Усе наведене вище свідчить про актуальність використовування в українському термінознавстві аспектологічного доробку, а для цього потрібно перш за все дослідити взаємозв’язок та відмінності між засадничими поняттями термінознавства й аспектології, що і є метою цієї статті.

1. Модель фрагмента позамовної дійсності

Фрагмент позамовної дійсності моделюють, виокремлюючи ситуацію (як вияв динамічних і статичних ознак) та учасників ситуації, тобто предмети[5], пов’язані з цими ознаками (рис. 1). Така модель відбиває логіко-семантичні відношення між явищами, об’єктами та процесами позамовної дійсності й не залежить від особливостей конкретної мови. Саме ця модель є об’єктом досліджування конкретних предметних наук і термінознавства. Буттєво пізнаному рівню відповідають розглянуті вище категорії стан_Т і процес_Т.

Модель фрагмента позамовної дійсності має відбивати такі основні характеристики процесу_Т: 1) характер його тривання; 2) повторюваність або періодичність; 3) граничність/неграничність, тобто здатність/нездатність процесу_Т закінчуватися за рахунок внутрішніх чинників; 4) інтенсивність процесу тощо.

Найважливішою з них є характер тривання процесу_Т. Для його моделювання використовують дві загальнонаукові категорії тяглість та миттєвість. Тяглість[6] (рос. длительность) – це властивість тривати певний скінченний або нескінченно великий проміжок часу; а миттєвість (рос. мгновенность) – це властивість тривати лише нескінченно малий, нехтовно малий проміжок часу. Безумовно, визначення певного процесу_Т як тяглого (тривалого) чи миттєвого є відносним і залежить від масштабу часу певної предметної сфери [3]. За критерієм тяглість/миттєвість у процесах_Т позамовної дійсності виділяють два різновиди фаз: дії_Т і події_Т (рис. 2а). Дія_Т – це фаза плавного переходу з одного стану_Т в інший протягом скінченного або нескінченно великого проміжку часу, тоді як подія_Т – це «стрибок» з одного стану_Т в інший за нескінченно малий (нехтовно малий) проміжок часу[7]. Окремі події_Т (вибух, спалах тощо) розглядають ізольовано, інші є початковою або кінцевою фазою процесу_Т скінченної тривалості, у якому основною (серединною) фазою є дія_Т.

Поняття подія_Т як модель одномоментного неподільного переходу без урахування його тривалості широко використовують у науці. За своєю природою і часовим масштабом події_Т різноманітні й непорівнянні між собою. Події світу елементарних частинок реально тривають нехтовно малі частки секунди, а події мегасвіту – мільйони і мільярди років. Події індивідуального життя людини можуть тривати від секунд до декількох років, а історичні події – від годин і днів до тисячоліть. Проте всі ці процеси_Т, що відбуваються з об’єктами різних ієрархічних рівнів матеріального світу, коли їх розглядають (моделюють) як події_Т, утрачають свою часову тривалість і стають одномоментною межею двох суміжних станів_Т розглядуваних об’єктів. Точним наукам, таким як фізика, астрономія тощо, властивий гранично високий рівень абстрагування подій_Т, за якого їх позначають точкою на шкалі часу [18, стаття «Событие»].

Поняттю подія_Т протиставляють поняття дія_Т, характерною ознакою якої є саме тривалість[8]. Розглядаючи дію_Т як модель плавного (тривалого) переходу з одного стану_Т в інший, нехтують усіма проміжними станами, так само як у математиці інтервал позначають лише кінцевими точками, що не належать інтервалу. Теоретично будь-який момент часу тривання дії_Т (будь-яку точку інтервалу) можна розглядати як подію_Т. Проте в цьому немає практичної потреби. Виділяти треба лише критичні точки ситуації, суттєві для її моделювання. Це насамперед початок і кінець. А зайві події_Т лише ускладнюють модель, не додаючи нічого для кращого розуміння ситуації. Виділяючи будь-яку проміжну критичну точку, ми розбиваємо інтервал на два інтервали, кожен з яких моделюємо окремою дією_Т. Наприклад, на шляху з точки a в точку b треба перетнути державний кордон у точці c. Тоді маємо дві дії_Т (перша – це рух з точки a в точку c, а друга – це рух з точки c в точку b) та три події_Т – дві кінцеві (початок руху в точці a та кінець руху в точці b) і одну проміжну (проходження точки c). Детальні приклади моделювання процесів_Т матеріального світу за допомогою дій_Т та подій_Т наведено в роботі [3].

Рис. 2. Взаємозв’язок між категоріями: а) термінознавства й граматики; б) аспектології та граматики. Зв’язок із граматичними категоріями подано лише один раз, оскільки результат поділу не залежить від схеми поділу.

З викладеного вище стає очевидним зв’язок між термінознавчими поняттями дія_Т і подія_Т, з одного боку, та загальнонауковими поняттями інтервал часу[9] та момент часу, з другого боку. Кожен проміжок часу пов’язаний з якимось процесом_Т, бо інакше він не може бути сприйнятий узагалі, оскільки людина ніколи не вимірює «чистий» час, але завжди процеси_Т [19, с. 135–136]. Будь-яке вимірення часу – це по суті вимірення інтервалу між двома подіями_Т [20, с. 62]. Отже, інтервал часу – це міжподійний інтервал, наповнений певною дією_Т. Його можна уявити як нескінченну множину моментів часу, де момент часу – це гранично малий інтервал часу, який для розглядуваної задачі вважають неподільним, а процес_Т, що відбувається протягом цього інтервалу, моделюють як подію_Т.

Отже, дія_Т і подія_Т – це засадничі термінознавчі поняття, які дають змогу змоделювати будь-які природні, технологічні та соціально-економічні процеси й тісно пов’язані із загальнонауковими поняттями інтервал часу й момент часу.

2. Семантична структура речення

Перш за все зауважимо, що виділяти цей етап формування думки (рис. 1), проміжний між етапами моделювання фрагмента позамовної дійсності та її реального відбивання у фахових текстах, потрібно мовознавцям для пояснення правил будування речень природною мовою. Фахівці ж конкретних наук та термінознавці, описуючи у фахових текстах реченнями певної мови свої моделі, з буттєво пізнаного рівня безпосередньо переходять на граматичний рівень.

Розгляньмо семантичний рівень детальніше. У людській свідомості на підставі моделі фрагмента позамовної дійсності мовними засобами формується думка, що є образом цієї моделі, тобто семантична структура речення, елементами якої є семантичний предикат та семантичні актанти (суб’єкт, об’єкт, адресат, інструменталь і локатив)[10] [9, с. 217; 22, с. 15], пов’язані одне з одним предикатно-аргументними відношеннями. Семантичний предикат є ядром, а семантичні актанти йому підпорядковані, оскільки саме предикат визначає кількість можливих аргументів (актантів) та їхній семантичний статус (суб’єкт, об’єкт тощо). Підкреслимо, що семантичний предикат відбиває не ситуацію як таку, а її образ – уявлення мовця про неї, тобто те, що мовець хоче виразити. В аспектології семантичний предикат називають станом справ (рос. положение дел [23, с. 4], англ. state of affairs [24, с. 434]) і його концептуалізують одним із трьох способів: як стан_А, подію_А чи процес_А. Стан_А – це стан справ, що зберігається незмінним протягом певного інтервалу часу[11]. Подія_А – це перехід у новий стан_Т[12] (у певний момент часу був один стан_Т, у наступний – уже інший). Процес_А – це те, що відбувається в часі й складається з фаз, які послідовно змінюють одна одну [25, с. 36].

З наведених дефініцій стає зрозумілим, що поділ стану справ на стан_А, подію_А чи процес_А пов’язаний із двома різними критеріями, і тому можливі дві схеми поділу (рис. 2б). За критерієм нецілісність/цілісність процес_А і стан_А протиставлені події_А, а за критерієм незмінність/змінність стан_А протиставлений процесу_А та події_А.

Зауважимо, що на відміну від критерію тяглість/миттєвість, дотримання якого можна кількісно оцінити для конкретних задач, критерії змінність/незмінність та особливо нецілісність/ цілісність є якісними. Проте розпливчатість та недискретний характер ключових понять морфології та велика кількість перехідних випадків – це «не  «недолік‟ (що, як іноді думали раніше, треба за будь-яких умов усунути  «науковим‟ спрощуванням), а родова властивість мови (як і людського мислення та сприймання світу)» [26, с. 8]. Зважаючи на це мовознавці вважають, що єдиним критерієм перевіряння, застосовним до досліджування мови, є вживаність певних висловів у різноманітних ситуаціях спілкування[13] [24, с. 434]. Тобто критерієм нецілісності/цілісності стану справ є можливість/неможливість сполучати певне дієслово з фазовими дієсловами почати, продовжувати, закінчити [25, с. 10].

3. Синтаксична структура речення

Щоб висловити думку мовними засобами, треба породжену семантичну структуру подати певною синтаксичною структурою (рис. 1). У синтаксичній структурі семантичному предикату відповідає присудок[14] (граматичний предикат), а семантичним актантам – граматичні актанти: підмет і додатки. Зауважимо, що між семантичною й синтаксичною структурами речення має місце таке саме діалектичне відношення, як між змістом і формою, тобто одну семантичну структуру можна подати кількома синтаксичними структурами певної мови. Наприклад, позицію підмета може посісти як семантичний суб’єкт (активна конструкція[15]), так і семантичний об’єкт (пасивна конструкція[16]). Обираючи ті чи ті засоби висловлювання, мовець зважає на обмеження, спричинені особливостями певної мови та обставинами спілкування [23, с. 3].

Такий підхід дає змогу розмежовувати семантичні та граматичні категорії. Зокрема з терміном предикат пов’язують змістовий (тобто семантичний) план цього члена речення, а з терміном присудок – передусім формальний (тобто граматичний) [27, с. 518]. Так само аспектуальність – це семантична категорія, а вид дієслова – граматична [23, с. 4].

Категорія виду в українській та інших слов’янських мовах граматикалізує[17] перебіг процесу_Т та його розподіл у часі[18] і подає його у двох ракурсах: як нецілісний (дієсловами та похідними від них недоконаного виду) та цілісний (дієсловами та похідними від них доконаного виду). Розгляньмо сутність цього критерію.

По-перше, як зазначено в [29, с. 340], цілісність (англ. completeness) не можна змішувати із завершеністю (англ. completion), що поширено в багатьох підручниках. Річ у тім, що в певний фіксований момент або проміжок часу (який називатимемо часом спостерігання) може бути зреалізована одна з можливих для певної ситуації фаз (зокрема може бути зреалізована й уся ситуація в цілому). Йдеться саме про час спостерігання, бо категорія виду описує не скільки позамовну реальність, скільки спосіб її сприймання мовцем. Мовознавці виділяють три основні фази (внутрішні стадії ситуації): початок (перехід від стану_Т «ситуація не мала місце» до стану_Т «ситуація має місце»), середина (тривання ситуації), кінець (зворотний перехід). Безумовно, є ситуації (зокрема ті, що їх називають миттєвими), які не можуть мати серединної фази. З погляду мови в такій ситуації момент початку й кінця збігається [26, с. 296–297]. Отже, дієслова доконаного виду та похідні від них іменники описують як кінцеву, так і початкову фази ситуації, а також миттєві ситуації цілком.

По друге, нецілісність не можна однозначно ототожнювати з тяглістю, а цілісність із миттєвістю. Наприклад, не є миттєвими цілісні ситуації, які мова подає дієсловами доконаного виду, що належать до двох дієслівних родів: тривало-обмежувального (простояти, проговорити та інші) та обмежу-вального (постояти, поговорити та інші). У [9, с. 237] зазначено, що «тривалообмежувальний … дієслівний рід передає значення точно окресленої тривалості, тобто такої, що вкладається в певні часові межі» (наше виділення – М. Г.), а обмежувальний дієслівний рід – короткого відтинку часу. Особливістю цих дієслів є те, що вони природно сполучаються з обставинами тривалості: простояв (проговорив) дві години, постояв (поговорив) десять хвилин. Тобто вони є тяглими (тривалими). Проте вони описують цілісну ситуацію, бо не сполучаються з фазовими дієсловами: не можна казати почав постояти, закінчив постояти. В аспектології [14, с. 111–112, 119, 140; 25, с. 36] такі ситуації традиційно вважають подіями, але подіями особливого роду[19].

Викладене вище дає змогу уточнити зв’язок термінознавчих та граматичних категорій (рис. 2а). Зазвичай, дієслова недоконаного виду передають дію_Т, а доконаного – подію_Т. Проте із цього правила є винятки. Так, дієслова доконаного виду, що належать до двох дієслівних родів: тривало-обмежувального (простояти, проговорити та інші) та обмежувального (постояти, поговорити та інші), відповідають дії_Т, а не події_Т.

Зв’язок аспектологічних та граматичних категорій подано на рис. 2б. Аспектологи [14, с. 143; 25, с. 16] уважають, що дієслова доконаного виду завжди позначають подію_А, а дієслова недоконаного виду найчастіше позначають процес_А або стан_А, але можуть позначати і подію_А (наприклад, в оповіданнях у теперішньому історичному часі).

Висновки

1. Подавання процесових понять у фахових текстах є міждисциплінарною проблемою. Її досліджують із двох різних боків: фахівці предметних наук і термінознавці йдуть від наукового поняття й шукають для нього термін, а мовознавці, зокрема аспектологи, навпаки йдуть від дієслова або похідних від нього слів і досліджують їхні значення, а точніше правила їхнього вживання в певних ситуаціях спілкування.

2. Термінознавство за критерієм тяглість/миттєвість виділяє в процесах_Т позамовної дійсності дві фази: дію_Т і подію_Т. Ці засадничі термінознавчі поняття дають змогу моделювати будь-які природні, технологічні та соціально-економічні процеси й тісно пов’язані із загальнонауковими поняттями інтервал часу і момент часу. Зважаючи на це, у кожній конкретній задачі можна кількісно визначити (оцінити), які фази процесів_Т треба вважати тяглими (тривалими) і моделювати як дію_Т, а які миттєвими й моделювати як подію_Т.

3. В аспектології уявлення мовця про позамовну ситуацію концептуалізують одним із трьох понять: стан_А, подія_А чи процес_А. Показано, що цей поділ пов’язаний із двома різними якісними критеріями: за критерієм нецілісність/цілісність процес_А і стан_А протиставлені події_А, а за критерієм незмінність/змінність стан_А протиставлений процесу_А та події_А. Критерій нецілісність/ цілісність пов’язаний з можливістю/неможливістю сполучати певне дієслово з фазовими дієсловами почати, продовжувати, закінчити.

4. Уточнено зв’язок термінознавчих понять дія_Т і подія_Т із граматичною категорією виду. Зазвичай дієслова недоконаного виду передають дію_Т, а доконаного – подію_Т. Проте з цього правила є винятки. Так, дієслова доконаного виду, що належать до двох дієслівних родів: тривало-обмежувального (простояти, проговорити та інші) й обмежувального (постояти, поговорити та інші), відповідають дії_Т, а не події_Т.

5. З порівняння рис. 2а і рис. 2б стає наочним відмінність засадничих термінознавчих понять (стан_Т, процес_Т, дія_Т і подія_Т) від однойменних аспектологічних понять (процес_А, стан_А і подія_А), на яку треба зважати, застосовуючи в термінознавстві аспектологічний доробок.

1. Лебедев С. А. Философия науки: краткая энциклопедия (основные направления, концепции, категории) / С. А. Лебедев. – М. : Академический Проект, 2008. – 692 с. (Серия «Gaudeamus»). 2. Гінзбург М. Д. Фахові мови як інструмент формування, фіксування, зберігання та передавання фахових знань / М. Д. Гінзбург // Мова. Свідомість. Концепт : зб. наук. праць / відп. ред. О. Г. Хомчак. – Мелітополь : ООО «Видавничий дім МГТ», 2012. – Вип. 2. – С. 18–33. 3. Гінзбург М. Щодо моделювання процесів у фахових текстах / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» : Серія «Проблеми української термінології». – 2011. – № 709. – С. 3–9. – Режим доступу: http://tc.terminology.lp.edu.ua/TK_Wisnyk709/TK_wisnyk709_hinzburh.htm. 4. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов – М. : Сов. Энциклопедия, 1983. – 840 с. 5. Моргунюк В. С. Зауваження щодо опрацювання державних стандартів з науково-технічної термінології / В. С. Моргунюк ; АН України, Ін-т проблем міцності : Препр. – К., 1993. – 32 с. 6. Рицар Б. Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки / Богдан Рицар, Костянтин Семенистий, Ірина Кочан ; За ред. Богдана Рицара. – Львів : Логос, 1995. – 608 с. 7. Перхач В. Дія – діяння / Володимир Перхач, Борис Іванків // Науково-технічне слово. – 1995. – № 1 (4). – С. 88–113. 8. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцев. – 2-е изд. – М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. – 685 с. 9. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови : Академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, Катерина Городенська ; за ред. Івана Вихованця. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с. 10. Лейчик В. М. Терминоведение: Предмет, методы, структура / В. М. Лейчик. – Изд. 4-е. – М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 256 с. 11. Гінзбург М. Видове протиставлення віддієслівних іменників на позначення опредметнених процесів у слов’янських мовах / Михайло Гінзбург // Українська мова, 2011. – № 2 – С. 30–43. 12. Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять : ДСТУ 3966-2009. – К. : Держспоживстандарт України, 2010. – IV, 31 с. – (Національний стандарт України). 13. Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис / А. П. Загнітко. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. – 992 с. 14. Калько М. Аспектуальність: категоризація, класифікація і репрезентація в сучасній українській літературній мові / Микола Калько. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2008. – 384 с. 15. Соколова С. О. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові / С. О. Соколова. – К. : Наук. думка, 2003. – 285 с. 16. Соколова С. Аспектуальні категорії українського дієслова на тлі інших слов’янських мов / Світлана Соколова // Українська мова. – 2003. – № 2. – С. 61–70. 17. Синявський О. Норми української літературної мови / Олекса Синявський. – Львів : Українське видавництво, 1941. – 363 с. 18. Хасанов И. А. Время как объективно-субъективный феномен : Словарь / Ильгиз А. Хасанов. – М. : Прогресс-Традиция, 2011. – Режим доступа: http://www.chronos.msu.ru/RREPORTS/Hasanov_Slovar.zip. 19. Рейхенбах Г. Философия пространства и времени : Пер. с англ./ Г. Рейнбах ; Общ. ред. А. А. Логунова ; Послесл. А. А. Логунова и И. А. Акчурина. – М. : Прогресс, 1986. – 344 с.; 20. Мостепатенко А. М. Пространство и время в макро-, мега- и микромире / А. М. Мостепатенко. – М. : Политиздат, 1974. – 240 с. (Над чем работают, о чем спорят философы). 21. Теньер Л. Основы структурного синтаксиса / Люсьен Теньер. – М. : Прогресс, 1988. – 656 с. – (Языковеды мира). 22. Шинкарук В. Д. Модус і диктум у структурі речення : автореф. дис. ... докт. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Шинкарук Василь Дмитрович. – К., 2003. – 31 с. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/natural/npnau/ shynkaruk.pdf. 23. Мустайоки Арто. Понятие аспектуальности в новом свете / Арто Мустайоки // II Международный конгресс исследователей русского языка. «Русский язык: исторические судьбы и современность». Москва, 18.03.2004. – Режим доступа: www.helsinki.fi/~mustajok/pdf/ ponjatie_aspektual’nosti.pdf. 24. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику / Джон Лайонз. – М. : Прогресс, 1978. – 544 с. 25. Зализняк А. А. Введение в русскую аспектологию / А. А. Зализняк, А. Д. Шмелев. – М. : Языки русской культуры, 2000. – 222 с. – (Серія «Studia Philologica»). 26. Плунгян В. А. Общая морфология. Введение в проблематику : Учебное пособие / В. А. Плунгян. – Изд. 2‑е, исправ. – М. : Едиториал УРСС, 2003. – 388 с. 27. Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та інші. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Укр. енцикл., 2004. – 824 с. 28. Розенталь Д. Э. Словарь-справочник лингвистических терминов / Д. Э. Розенталь, М. А. Теленкова. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Просвещение, 1985. – 399 с. 29. Лайонз Дж. Лингвистическая семантика. Введение / Джон Лайонз. – М. : Языки славянской культуры, 2003. – 400 с. – (Серія «Язык. Семиотика. Культура»).