| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

Гінзбург М. Д. Стандартизуючи українську термінологію, гатимо шлях до СОТ та ЄС / Михайло Гінзбург // Ринок інсталяцій. – 2006. – № 2. – С. 16–19.

Михайло Гінзбург

д-р техн. наук, проф., академік УНГА,

завідувач Нормативно-термінологічного центру, м. Харків

СТАНДАРТИЗУЮЧИ УКРАЇНСЬКУ ТЕРМІНОЛОГІЮ, ГАТИМО ШЛЯХ ДО СОТ ТА ЄС

Коли безперечною аксіомою стає формула, що добра наукова термінологія є ознака культурної достиглості народу, то для нас не меншу очевидність має формула обернена: розвиткові науки та її засвоєнню в великій мірі повинна сприяти добра наукова мова й наукова термінологія.

Григорій Холодний,

керівник Інституту Української наукової мови,

5 листопада 1928 р.

Щоби вступити до Світової організації торгівлі (СОТ) та інтегруватися до Європейського Союзу (ЄС) Україна зобов’язана привести національну систему технічного регулювання у відповідність до вимог Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ та наблизити її до європейської практики. Станом на 1 листопада 2005 року в Україні затверджено 16 технічних регламентів з підтвердження відповідності, які запроваджують європейські директиви Нового підходу, чинними є 2859 національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими [1, с. 7]. Останні чотири роки робота з гармонізації стандартів значно активізувалася – згармонізовано близько 80 % прийнятих стандартів. Проте загальний рівень гармонізації стандартів в Україні ще недостатній і ледве перевищує 20 %, тоді як у Росії цей показник складає 37 %, а у Великобританії та Німеччині – 70 % [2, с. 5]. Тому найближчими роками потрібно здійснити прорив у розробленні технічних регламентів та гармонізованих національних стандартів, щоб вийти до кінця 2010 року на рівень гармонізації не менш ніж 60-70% [3, с. 5].

Для того, щоб з’ясувати чи зможе Україна досягти в 2010 році сучасного рівня гармонізації Великобританії, потрібно перш за все визначитися, що ж таке гармонізовані стандарти. Відповідь на це питання дає істотно змінений основоположний стандарт ДСТУ 1.7:2001 [4]. Він установлює, що гармонізованим можна вважати лише національний стандарт ідентичний міжнародному (регіональному) стандарту або таким чином модифікований, що технічні відхили точно визначено і пояснено. У цьому стандарті також викладено основні правила та методи гармонізації міжнародних та регіональних стандартів (далі – МС), прийняті у світовій практиці. Але в Україні навряд чи набуде поширення такий найпростіший і найдешевший метод гармонізації як метод „Обкладинки”, за якого до примірника (а не до копії) МС, виданого офіційною мовою міжнародної (регіональної) організації, додають тільки національну обкладинку українською мовою. Важко уявити, як наші фахівці промисловості та органів нагляду будуть використовувати оригінальний, наприклад, англомовний текст МС. Саме тому в щойно прийнятому Законі [5, ст. 6] визначено, що „національні стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності складаються українською мовою та у разі потреби мовою відповідних міжнародних або регіональних організацій”. Тому в реальних умовах України вочевидь буде застосовано два основні методи: „Переклад” та „Перероблення”. Це означає, що текст МС будуть перекладати українською мовою автентично або з унесенням певних чітко обумовлених та обґрунтованих технічних відхилів.

Дехто вважає, що автентично перекласти – це сліпо скалькувати словосполуки та мовні звороти оригіналу, замінюючи англійські або російські слова українськими. Читаючи деякі перекладені таким чином нормативні документи (НД), бачиш українські слова, але важко зрозуміти зміст, бо написано не по-українські. Такий підхід до перекладу не відповідає зафіксованій у ДСТУ 1.7:2001 світовій практиці, згідно з якою, навіть приймаючи МС без перекладу, дозволено заміняти окремі слова та вислови у національному стандарті на синоніми, „щоб відобразити звичне використання мови в регіоні чи країні” [4, п. 3.3]. А гармонізований національний стандарт стилем та термінологію має бути українським, безумовно, зберігаючи при цьому ідентичність технічного змісту та структури.

Отже, щоб Україна 2010 року досягла сучасного рівня гармонізації Великобританії, потрібно виконати величезну роботу з розроблення технічних регламентів та гармонізованих національних стандартів. А це потребує залучення значної кількості фахівців практично всіх галузей народного господарства та великих обсягів фінансування. Так згідно з [6] на 2006-2010 роки потрібно буде виділити тільки з державного бюджету 4 млн. грн. на розроблення  технічних регламентів на основі відповідних директив ЄС і 47,3 млн. грн. на гармонізацію національних стандартів з вимогами МС.

Тому дуже важливо, щоб ці великі кошти були витрачені ефективно, а сукупність НД створила єдине нормативне поле технічного регулювання. А для цього перш за все потрібно, щоб

–  різні НД висували тотожні або несуперечливі вимоги до одного й того самого об’єкта;

– усі розробники керувалися єдиними основними правилами як розробляти, оформляти, погоджувати, експертувати, надавати чинність, переглядати, змінювати та скасовувати НД;

–  у всіх НД використовували єдиний стиль викладання, узгоджену та застандартизовану термінологію.

Отже, з одного боку, розробляння та приймання кількох тисяч гармонізованих стандартів висуває підвищені вимоги до викладу українських нормативних документів та до використаної в них термінології, а, з другого боку, такий масив документів українською мовою суттєво вплине на розвиток української мови. Як вплине позитивно чи негативно? Це буде залежати від мовно-термінологічного підґрунтя, на якому будуть базуватися гармонізовані стандарти.

Проаналізуймо сучасний стан цього підґрунтя. Згідно з чинними НД, зокрема [7, п. 5.2, 5.4], застандартизованою вважають лише термінологію, установлену спеціальними національними стандартами на терміни та визначення понять. Це цілком відповідає світовій практиці. На сьогодні Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) та Міжнародний союз телекомунікації (ITU) підтримують в актуальному стані 793 термінологічних стандартів (vocabulary), які є підґрунтям для створення інших МС. У Росії чинні понад 1100 стандартів трьох рівнів прийняття: міждержавних (ГОСТ), російських (ГОСТ Р), галузевих колишнього СРСР (ОСТ) [8]. Україна відмовилась від галузевого підходу до розроблення НД, тому українську термінологію встановлюють лише національні термінологічні стандарти. А всі НД, зокрема нормативно-правові акти України, повинні ґрунтуватися на термінології, застандартизованій в цих національних стандартах. Саме таку вимогу зафіксовано в [9, п. 2.4], згідно з яким нормативно-правовий акт, щоб бути зареєстрованим, повинен відповідати «мовним і термінологічним стандартам».

На сьогодні Україна має два стандарти (ДСТУ 1.5:2003 [10] та ДСТУ3966-2000 [7]), що закріпляють систему вимог до стилю українських НД. Ця система вимог, що ґрунтується на традиціях літературної мови та рекомендаціях відомих мовознавців, разом із правилами «Українського правопису» мають стати дороговказом для всіх, хто розробляє НД українською мовою. Оскільки розробники основоположних стандартів національної стандартизації намагалися керуватися зазначеними правилами, сам стиль та форма викладу цих стандартів може бути певним взірцем для розробників інших НД.

Хоча слід відверто сказати, що деяким носіям української мови – можливо, через одержану російською фахову освіту та багаторічне панування на виробництві російського ділового та наукового стилю – цей природний український стиль викладання здається незвичним. Тому в розробників гармонізованих стандартів є два шляхи: писати „традиційно”, калькуючи російський науковий та діловий стиль, керуючись словниками та посібниками, розробленими на засадах репресивних термінологічних бюлетенів, – і тим самим гальмувати розвиток української мови, або писати правильно за її законами, поступово переконуючи і перевчаючи тих, кому це незвично.

Безумовно, правильним та ефективним є другий шлях. Досвід останніх років показує, що коли мову реально використовують, вона виявляє здатність самоочищатися від усього непритаманного. Тому, тримаючись сьогодні за нав’язані свого часу кальки та відтворюючи їх у НД, ми тим самим не тільки шкодимо природному розвиткові українській мові, а й закладаємо майбутні збитки нашим платникам податків. Бо мова має внутрішні закони, і через певний час притаманні моделі та терміни все рівно відродяться, але переробляти потрібно буде значну кількість розроблюваних нині документів. Отже, саме сьогодні треба перейти на правильний стиль та термінологію, хоч як би важко не було долати певні звички і розробникам НД, і фахівцям, що мусять цими документами керуватися у своїй роботі. Але при цьому дуже важливо забезпечити наступність і можливість ототожнення правильних термінів з „традиційними”, уживаними в інших документах. Для цього пропонуємо, уперше вводячи в НД українські терміни, побудовані згідно із зазначеними правилами, які є незвичними для широкого загалу фахівців, надавати у дужках „традиційні” відповідники, але зазначати, що ці відповідники не рекомендовано використовувати і далі в тексті їх не вживати.

Щодо термінологічних стандартів, то Держспоживстандарт, Держбуд України та їх структури протягом 1993-2004 років виконали безпрецедентну роботу – розробили та затвердили 713 таких стандартів [11]. Позитивною ознакою багатьох з них було те, що, на відміну від більшості термінологічних стандартів колишнього СРСР, їх розробники широко використовували міжнародні термінологічні стандарти ISO та IEC. Проте, по-перше, як показують дані, наведені в [8], загальна кількість національних термінологічних стандартів менша за кількість як міжнародних, так і російських, а за деякими напрямками відставання в розробленні українських термінологічних стандартів є дуже суттєвим. По-друге, близько 80 % національних стандартів було затверджено до 1996 року, коли „чимало галузей знань не мали упорядкованої (унормованої) термінології, а носії тодішньої фахової термінології слабо володіли, або взагалі не володіли українською мовою”, та й у самого Технічного комітету „Науково-технічна термінологія” Держстандарту України (ТК 19) у цей початковий період діяльності „ще не було достатнього досвіду, знань і кваліфікованих розробників та фахових експертів термінологів” [12]. Тому природно, що сьогодні до термінів та визначень, установлених цими стандартами, у фахівців є багато зауваг.

Як відомо, національний стандарт доцільно перевіряти через п’ять років після його розроблення, перегляду чи останнього перевірення, якщо не виникає потреби перевірити його раніше [13, п. 5.2]. Ця вимога відповідає світовій практиці [14, п. 4.6], і зазначені вище міжнародні організації періодично перевіряють та переглядають свої термінологічні стандарти. А в Україні є лише поодинокі позитивні приклади такого перегляду (на 01.01.2005 – аж 6). І це не зважаючи на те, що за 10 років істотно змінився рівень науки і техніки, чинні міжнародні стандарти, було застандартизовано систему вимог до українського науково-технічного стилю [7; 10]. Тому практично всі національні термінологічні стандарти потрібно перевірити, а більшість з них переглянути. Але до того, як їх буде переглянуто, вимоги чинних термінологічних стандартів потрібно виконувати. Тому в [7, п. 7.4.9.2] дозволено, за потреби, виходячи з вимог [7, додатки Г і Д; 10, розділ 5], виправляти наведені в них терміни та визначення «граматично і стилістично, додавши, чи змінивши ознаки, що розкривають зміст поняття. Зміни в такому разі, не повинні порушувати змісту і обсягу поняття».

Саме через відсутність сучасної застандартизованої термінології і щоб забезпечити однозначне розуміння вимог і положень, розробники змушені практично в кожному НД подавати власний термінологічний розділ. У законах України це зазвичай стаття 1, яку починають словами «У цьому законі терміни вживаються у такому значенні». Це формулювання є застереженням, що термінологію обмежено лише цим законом [15, розділ ІІ, п. 12]. У національних стандартах України на продукцію, процеси, послуги – це розділ «Терміни та визначення понять», який аналогічно починають застереженням «Нижче подано терміни, вжиті в цьому стандарті, та визначення позначених ними понять» [10, п. 4.9.3]. Отже, сферою чинності термінологічних статей та розділів є тільки документ, що їх містить, і наведену там термінологію не можна використовувати на правах застандартизованої в інших документах. Узагалі, головний недолік термінів та визначень з термінологічних розділів нетермінологічних НД полягає в тому, що вони ніколи не створюють цілісну терміносистему певної сфери діяльності та не відповідають класифікаційному розподілу понять цієї сфери, а тому не можуть бути загальноприйнятими. Саме через відсутність терміносистем, застандартизованих за принципом "одне поняття – один термін" ми часто-густо спостерігаємо неузгодженість деяких положень у нормативно-правових актах та інших НД. Крім того, проекти термінологічних стандартів проходять експертизу на відповідність термінів та визначень вимогам [7; 10], яку проводить профільний Технічний комітет „Науково-технічна термінологія” (ТК 19), у той час, коли проекти нетермінологічних стандартів такої експертизи не проходять, і тому термінологічні розділи в них залишаються без необхідного опрацювання фахівцями-термінологами. Наявність великих термінологічних розділів (а в деяких НД вони налічують понад 50 термінів) є красномовним свідченням того, наскільки хибно в кожному НД вводити власну термінологію замість того, щоб, ефективно витрачаючи ті самі кошти, розробити та затвердити термінологічний стандарт, який використовували б численні розробники інших НД. Тому не дивно, що одним з пріоритетних напрямом розроблення і прийняття стандартів на 2006 – 2010 роки визначено саме стандарти на терміни та визначення понять [16, п. 4.1].

Отже, для того, щоб здійснити прорив у гармонізації перш за все потрібно створити сучасне українське термінологічне підґрунтя.

Чи є для цього можливості? Безумовно, так. У системі Держспоживстандарту над питанням стандартизації термінології працюють фахівці УкрНДНЦ, а також створено дві спеціалізовані структури: Технічний комітет „Науково-технічна термінологія” (ТК 19) і Науково-технічну комісію з питань термінології, яка об’єднує 44 фахівців-термінологів різних галузей народного господарства. Свого часу було розроблено «Національний банк застандартизованих українських науково-технічних термінів», що містить близько 57 тис. термінів і визначень із понад 600 національних термінологічних стандартів. Технічний комітет ТК 19 кваліфіковано експертує всі національні термінологічні стандарти (ДСТУ), готує численні методичні матеріали, щорічно видає вісник „Проблеми української термінології”, має сайт у мережі Інтернет із засадничими та методичними матеріалами. На цьому сайті також виставлено протоколи та рішення Науково-технічної комісії, присвячені складним випадкам уживання термінів. Як нам відомо, у системі Мінбуду України немає таких спеціалізованих структур. Тому, на нашу думку, функцію затверджувати термінологічні стандарти доцільно було б у подальшому покласти тільки на Держспоживстандарт. А вживати застандартизовану термінологію повинні розробники НД усіх видів та рівнів приймання.

Але застандартизувати можна лише основні спеціальні поняття кожної сфери діяльності, а для того, щоб розробляти гармонізовані стандарти та інші НД, потрібно також користуватися усталеною фаховою лексикою, зафіксованою в словниках, перш за все укладених провідними мовознавчими установами Національної Академії наук: Інститутом української мови та Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні.

Останні 15 років українська мова все активніше функціює в сфері науки. техніки, природничо-технічної освіти. Відповідно відбуваються зміни фахової лексики [17, с. 143]. По-перше, активно витісняються невиправдані запозичення, непритаманні мові слова та конструкції, а замість них активізується власно українські, зокрема повертаються до активного вжитку деякі примусово вилучені терміни та моделі словотворення. По-друге, спостерігаємо чітку тенденцію до утворення потрібних нових термінів на базі найпродуктивніших українських словотворчих моделей. По-третє, іншомовні слова активно адаптуються в українську лексику, і зокрема похідні від запозичених основ утворюються за правилами української мови. Словники фіксують ці зміни. Тому не дивно, що в такий динамічний час словники, укладені 10 років тому, суттєво відрізняються від укладених сьогодні.

Важливою подією середини 90-х став тритомний академічний «Російсько-український словник наукової термінології» [18; 19; 20], загальним обсягом понад 300 тис. термінів, який зафіксував стан української термінології на момент укладення. Але сьогодні зазначений словник не можна розглядати як істину в останній інстанції. За минулі 10 років відбулися суттєві зміни, про що свідчать такі новітні академічні видання як [21; 22] та багато інших. Тому сьогодні зазначений тритомний академічний словник потребує перегляду та уточнення. На нашу думку, його друге, доповнене та виправлене перевидання стало б у пригоді розробникам гармонізованих стандартів. Уважаємо за доцільне, щоб до цієї роботи залучили як мовознавців академічних установ, так і технарів-термінологів, що мають досвід унормування та стандартизації термінології. Для зазначеного перевидання потрібно виробити та затвердити чітку мовно-термінологічну концепцію, яка б унормувала діяльність колективу укладачів та забезпечила системність та узгодженість термінології.

Отже, щоб адаптувати систему технічного регулювання України відповідно до з міжнародної та наявної в ЄС, потрібно розробити та прийняти близько 10 тисяч НД (технічних регламентів і гармонізованих стандартів). Щоб ця робота була ефективною, великі кошти не було витрачено марно і було забезпечено взаємоузгодженість розроблених документів, потрібно, перш за все, на державному рівні приділити увагу створенню єдиної узгодженої та застандартизованої української термінології. А висока якість розроблених НД у свою чергу позитивно вплине на розвиток української фахової мови, стане суттєвим чинником зміцнення її статусу як державної та подальшого розширення її функціювання у сферах науки, техніки та природничо-технічної освіти.

Література:

1.     Некрич М. Підвищити якість і безпеку життя через удосконалення системи технічного регулювання // Стандартизація, сертифікація, якість, 2005. – № 5. – С. 6-7.

2.     Захарюгіна Т., Закальська Т. На шляху до СОТ: заходи у сфері технічного регулювання // Стандартизація, сертифікація, якість, 2005. – № 1. – С. 3-8.

3.     Некрич М., Фісун В. Шлях подолає тільки той, хто йде вперед // Стандартизація, сертифікація, якість, 2005. – № 3. – С. 3-5.

4.   ДСТУ 1.7:2001 Національна стандартизація. Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів. (ISO/IEC Guide 21:1999, NEQ) (перевидання зі зміною № 1)

5.      Закон України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" від 01.12.2005 № 3164-IV

6.   Стратегічний план реалізації Концепції розвитку сфери технічного регулювання та споживчої політики на 2006 – 2010 роки; проект, підготовлений Держспоживстандартом України для затвердження Кабінетом Міністрів України (http://www.dssu.gov.ua)

7.     ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять

8.     Корніловська І. Національні, міждержавні та міжнародні термінологічні стандарти. Порівняльний аналіз // Стандартизація, сертифікація, якість, 2005. – № 5. – С. 27-30.

9.     Порядок проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів; Затв. наказом Мін'юсту України від 25.11.2002 № 102/5

10.   ДСТУ 1.5:2003 Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів (ISO/IEC Directives, part 2, 2001, NEQ)

11.   Каталог нормативних документів – 2005 (станом на 01.01.2005 р.). У 2-х томах – К.: Держспоживстандарт України, 2005. – Т. 1 – 308 с., Т. 2 – 412 с.

12.   Рицар Б. Технічному комітетові стандартизації науково-технічної термінології – 10 років: здобутки, проблеми, перспективи // Вісник: Проблеми української термінології. – Львів: Вид-во Національного університету "Львівська політехніка", 2002. – № 453. – C. 3 – 11

13.   ДСТУ 1.2:2003 Національна стандартизація. Правила розроблення національних нормативних документів

14.   ДСТУ ISO/IEC Guide 59:2000 Кодекс усталених правил стандартизації

15.   Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки; Схвалено постановою колегії Мін'юсту України від21.11.2000 № 41

16. Концепція розвитку сфери технічного регулювання та споживчої політики і стратегічний план її реалізації на 2006 – 2010 роки; проект НПА, підготовлений Держспоживстандартом України для затвердження Кабінетом Міністрів України (http://www.dssu.gov.ua)

17.   Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1999. – 207 с.

18.   Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки / Й. Ф. Андерш, С. А. Воробйова, М. В. Кравченко та ін. – К.: Наук. думка, 1994.- 600 с.

19.   Російсько-український словник наукової термінології: Біологія, хімія, медицина / С. П. Вассер, І. О. Дудка, В. І. Єрмоленко та ін. – К.: Наук. думка,1996. – 660 с.

20.   Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / В. В. Гейченко, В. М. Завірюхіна, О. О.Зеленюк та ін. – К.: Наук. думка, 1998. – 892 с.

21.   Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. – 400 с.

22.  Російсько-український словник: Близько 160 000 слів / Уклад.: І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк та ін.; За ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Жайворонка. – К.: Абрис, 2003. – 1404 с.