| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

Гінзбург М. Ще раз про мовно-термінологічні проблеми гармонізації нормативних документів / М. Гінзбург // Метрологія та прилади. – 2007. – № 4. – С. 59–64.

Рубрика «МЕТРОЛОГІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ»

Підрубрика «ОБГОВОРЮЄМО НАДРУКОВАНЕ»

Ще раз про мовно-термінологічні проблеми гармонізації нормативних документів

Еще раз о языково-терминологических проблемах гармонизации нормативных документов

М. Гінзбург, доктор технічних наук, професор,

завідувач Нормативно-термінологічного центру, НДПІАСУтрансгаз, м. Харків

М. Гинзбург, доктор технических наук, профессор,

заведующий Нормативно-терминологическим центром, НИПИАСУтрансгаз, г. Харьков

Проаналізовано основні положення статті В. Чалого, Г. Мізюк та О. Чобітко і надано додаткові пропозиції щодо поліпшення якості гармонізованих стандартів

Надрукована в попередньому номері стаття [1] є вкрай актуальною і своєчасною. Вона привертає увагу фахівців до болючої проблеми сучасної стандартизації — недостатньої якості національних стандартів, згармонізованих з міжнародними і європейськими, які стали б дороговказом на шляху входження України у світовий та європейський простір. А якщо є хвороба, то треба правильно поставити діагноз і призначити правильне лікування. З цього погляду стаття теж корисна, оскільки в ній запропоновано своє бачення діагнозу та методів лікування, причому більшість пропозицій абсолютно слушна. Але, на нашу думку, автори не охопили всі аспекти проблеми, і тому запропоновані заходи не дадуть бажаного результату. Крім того, автори висловлюють деякі твердження, що не відповідають дійсності.

Мета цієї статті – проаналізувати основні тези статті [1] і дати рекомендації щодо розглянутої проблеми.

1. Якою повинна бути мова нормативних документів (НД) і як її поліпшити?

Повністю згоден з авторами, що мова НД не повинна бути «бідною, мертвою, кострубатою». Але «соковитою» має бути мова художніх творів, основними ознаками стилю яких є образність, виразність, емоційність, авторська індивідуальність, нерегла-ментоване використання мовних засобів і способів їх поєднання. До стилю фахових текстів (і особливо НД) висувають інші вимоги: стислість, чіткість, логічність та висока застандартизованість викладу; регламентованість структури НД; обов’язкова відсутність будь-яких проявів авторської мовної індивідуальності та емоційно забарвлених слів і виразів; уживання слів у прямому значенні; зведення до мінімуму синонімії, що сприяє однозначному сприйманню; чітко регламентовані розміщення і будова тексту; широке використання застандартизованої термінології та усталених мовних зворотів.

Тому сформульовані в [1] п’ять умов якості гармонізованих стандартів є необхідними, але недостатніми, бо гармонізувати треба не один, а значну кількість стандартів, і це буде робота великого загалу фахівців усієї України.

Системність та однозначність розуміння положень НД можна забезпечити лише одним шляхом: усі розробники пишуть за єдиними письмово зафіксованими мовними правилами_[1] та вживають застандартизовану термінологію.

Виходячи з того, що вимога системності є ключовою для створення єдиного нормативно-правового поля технічного регулювання, додатково до зазначеного в [1] пропонуємо таке:

1) гармонізації національних стандартів (на конкретну тему) з міжнародними та європейськими повинна передувати гармонізація з відповідними міжнародними термінологічними стандартами та/чи розроблення (перегляд) власних термінологічних стандартів, що створить термінологічне підґрунтя для гармонізації;

2) замість використовуваної сьогодні «пришвидшеної» технології розробляння гармонізованих стандартів запровадити таку:

-  зробити чорновий переклад тексту міжнародного (європейського) стандарту, який може мати багато неточностей у термінології та стилі викладання, але відображає його основний зміст, і виставити цей переклад на відкритому сайті Держспоживстандарту чи УкрНДНЦ, щоб з ним могли ознайомитися всі заінтересовані сторони;

-  виконати науково-дослідну роботу (НДР), яка визначить місце гармонізованого стандарту в єдиному нормативно-правовому полі України, тобто перевірити, чи не суперечать його вимоги чинним нормативно-правовим актам (НПА) України (зокрема, законам, технічним регламентам, НПА з охорони праці, з пожежної безпеки, будівельним нормам тощо) та НД зі стандартизації, що стосуються об'єкта розроблюваного НД, а також з’ясувати, які нормативні посилки на інші міжнародні (європейські) стандарти містить пропонований стандарт, чи гармонізовані ці НД. Оприлюднити основні висновки НДР на тому самому сайті;

-  визначити за результатами НДР та пропозиціями заінтересованих сторін доцільність гармонізації; розробити ТЗ, у якому зафіксувати ступень гармонізації (IDT, MOD, NEQ) та метод прийняття НД; погодити це ТЗ з ДП "УкрНДНЦ" та профільними ТК;

-  розробити з урахуванням ступеня ідентичності та методу прийняття проект гармонізованого стандарту, причому основним джерелом для виконання остаточного письмового перекладу міжнародного (європейського) стандарту повинні бути термінологічні стандарти, а не словники та довідкова література;

-  розіслати за будь-якого ступеня ідентичності та методу прийняття проект стандарту на розгляд широкому колу фахівців заінтересованих організацій, оприлюднити його на сайті, провести мовно-термінологічну експертизу, погодити з організаціями, зазначеними в ТЗ (зокрема, з УкрНДНЦ та профільними ТК) і тільки після цього подати його на затвердження в установленому порядку.

Цю технологію треба відобразити в новій редакції стандартів [4, 5]. і в розроблюваній Держспоживстандартом «Методиці визначення трудомісткості та вартості робіт із стандартизації»;

3) усі розробники гармонізованих стандартів, експерти, фахівці погоджувальних організацій повинні неухильно дотримуватися вимог чинного правопису [6] та системи вимог до стилю українських НД, застандартизованої в [5, 7], оскільки ця система ґрунтується на традиціях літературної мови та рекомендаціях відомих мовознавців, зокрема викладених у новітніх академічних виданнях [8, 9];

4) доручити технічному комітету стандартизації «Науково-технічна термінологія» (ТК 19):

-  розробити електронний та паперовий методичний посібник для розробників гармонізованих стандартів, який би містив прості та зручні таблиці та списки, що відбивають зазначену вище систему правил;

-  відстежувати мову і термінологію вже затверджених стандартів з метою доповнювати й розвивати зазначену вище систему правил і фіксувати винятки;

-  виставити на сайті ТК 19 електронну версію посібника і постійно оновлювати її за результатами моніторингу;

-  експертувати розроблювані стандарти, виставляючи експертні висновки на своєму сайті як прецеденти;

5) розробити і широко впровадити систему комп’ютерного термінологічного та стилістичного контролю науково-технічних текстів «АНТИСУРЖИК» з базою типових суржикових конструкцій, що дозволить уникати багатьох прикрих мовних і термінологічних помилок, зокрема зазначених у [1].

Отже, системність та однозначність розуміння положень НД можна забезпечити, лише запровадивши відповідну технологію, ґрунтовану на чітко зафіксованих правилах та виконувану фахівцями відповідної кваліфікації. Розроблення великої кількості НД дозволить ефективно апробувати цю технологію та постійно її вдосконалювати.

 2. Чому розробники НД широко порушують добре відомі правила?

Автори [1] пропонують запроваджувати нові терміни в НД, коли вони відповідають «нормам мови і менталітету суспільства». А як бути, коли російська мова була для значної частини розробників НД першою мовою професійного спілкування, і це вплинуло на їхній менталітет. На шляху практичного втілення норм правопису [6] виникають проблеми, пов’язані з психологічною залежністю від російської мови. Ця залежність може бути як пряма: «так, як у російській мові», так і обернена «щоб було не так, як у російській мові». Нормальним же, звичайно має бути інший підхід: «так, як це є в самій українській мові, відповідає саме її духу» [10].

Проілюструймо це на наведеному в [1] прикладі помилок з чергуванням початкового «у» та «в». Правило чергування чітко зафіксовано в [6, §11] і є обов’язковим для всіх текстів, створених українською мовою (НД не є винятком). Тому, якщо згідно з академічним Орфографічним словником української мови (наприклад, [11]) у загальновживаному слові відбувається чергування, треба чергувати «у» та «в» і коли це слово є терміном. Наприклад, правильно писати Голова вченої ради, але Секретар ученої ради. Так само за даними [11] префікси в‑ та у‑ чергуються в термінах: ввід \ увід, вкіс \ укіс, вміст \ уміст, вмістище \ умістище, втома \ утома, втомність \ утомність, втрата \ утрата, , вчення \ учення, вчитель \ учитель тощо. Чи дотримано цю очевидну кожному вимогу в багатьох НД? Питання риторичне. Бо маємо подвійну психологічну залежність від російської мови: не чергувати «у» та «в» як в російській, але вимовляти і писати співзвучні слова інакше, ніж в російській.

Отже, виникає природне питання: що робити, коли певна частина мовців на практиці не дотримується письмово зафіксованих норм? На нашу думку, треба чітко керуватися чинним правописом, а долати психологічну залежність просвітницькою роботою і відповідними методичними матеріалами, зокрема запропонованими вище електронними переліками на сайті ТК 19. Як відомо, розробникам, редакторам і експертам зручніше перевіряти терміни (слова) за переліками. А якщо такими єдиними переліками почнуть керуватися всі розробники, редактори та експерти, дуже швидко виникне звичка правильно чергувати голосні, вживати дієслова замість віддієслівних іменників та розмежовувати віддієслівні іменники, що позначають незавершені і завершені процеси та їхні наслідки.

 3. Щодо деяких запропонованих метрологічних термінів.

 У статті [1] надано дуже цікаві пропозиції щодо українських відповідників англійських термінів uncertainty, calibration of measuring system, metrological verification, metrological confirmation.

Запропонований авторами відповідник непевність, на нашу думку, точніше відповідає сутності означуваного поняття, ніж традиційно вживаний термін невизначеність. Слушною є пропозиція спочатку ввести його в чинні НД як синонім. Але підкреслимо, що пропозиція авторів у нових стандартах уживати тільки термін непевність і є той самий директивний метод насадження термінів, який автори так категорично засуджують. Оскільки термін невизначеність уже узвичаївся, потрібна значна просвітницька робота із загалом, щоб ті, хто звик до нього, почали вживати кращий термін. Тобто буде певний перехідний період, коли обидва терміни будуть співіснувати. А його тривалість залежить від переконливості аргументів та ефективності популяризації кращого терміна.

 У статті [1] також порушено дуже важливу проблему поняттєвої розбіжності між вітчизняним законодавством та міжнародною метрологічною практикою. Безумовно, гармонізуючи міжнародні стандарти, треба переходити на міжнародну класифікацію. Але виникає природне питання, як будуть співіснувати в НД міжнародні терміни, що відбивають цю класифікацію, і вітчизняні з [12]?

 Пропонуючи нові терміни, треба побудувати від них усі похідні й тим самим переконливо довести їхні переваги. Покажемо це на прикладі пропонованого авторами запозиченого терміна верифікація. Словник [13] уже фіксує від цього слова такі похідні: дієслово недоконаного виду верифікувати, пасивний дієприкметник верифікований (рос. верифицируемый) та прикметник верифіковний (який можна верифікувати). А як утворити дієслово доконаного виду? Природним українським засобом є префікс з – зверіфікувати. Відповідно засіб вимірювання, який пройшов цю процедуру, можна було б назвати зверифікованим (рос. верифицированный). Якщо від дієслів верифікувати та зверифікувати утворити віддієслівні іменники верифікування та зверифікування, будемо мати всі потрібні для практики терміни: метод верифікування, а дата зверифікування тощо.

Саме можливість природно утворювати похідні за законами української мови – основний аргумент на користь запозичення певного іншомовного слова. І не треба лякати загал якимись словами-мутантами (термінознавство – це наука, а не окультизм). Термін повірка ніякий не мутант[2], а запозичене російське слово. І вада його не в тому, що воно російське, а в тому, що від нього в українській мові не можна нормально утворити похідні. Річ у тім, що є спільнокореневі українські дієслова-синоніми повіряти та повірювати, які мають зовсім інше значення «розповідати, звіряти кому-небудь щось потаємне, інтимне; виявляючи довір'я, доручати, передавати кому-небудь когось, щось; довіряти». Від цих дієслів природно утворилися похідні: повірний – це той, хто довіряє і тому дає в борг; повірник – людина, що користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани тощо, а також особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені [13]. І як після цього україномовній людині, що не читала [12], зрозуміти, хто такі державні повірники, які вони знають таємниці, за чиїм дорученням діють. Цікаво, що в тексті Закону [12] термін повірка відмінюється нібито за нормами української мови (повірка, повірки, повірці тощо), а прикметники від нього утворюються за російськими моделями: повірочний, міжповірочний тощо. Українська мова не знає таких моделей творення прикметників: порівняймо, в російській мові від выставка – выставочный, а в українській від виставка – виставковий. Отже, за нормами української мови має бути повірковий, міжповірковий. Це є ще одним доказом, що введений свого часу в українські НД російський термін повірка, так і не пристосувався до законів української мови, а тому його доцільно замінити. Але пропозиція повинна бути комплексною. Мало запропонувати влучний термін, треба ще побудувати від нього всі потрібні похідні, внести зміни до Закону [12], установити, що писати в трудові книжки тим, кого сьогодні називають державними повірниками, тощо. Лише за таких умов можна буде переконати метрологів та законодавців вилучити невдалий термін повірка.

 4. Хто і коли запропонував терміни вимірювання, вимірення, вимір?

 На жаль, у [1] є твердження, які не відповідають дійсності. У цьому можна легко переконатися, розглянувши доступні сьогодні кожному джерела.

 На відміну від російської мови, де дієслово мерить є літературним, а мерять – розмовним [14], українська мова має два спільнокореневі, тотожні за значенням дієслова міряти та мірити, які можна вживати без будь-яких обмежень [9, 13]. Від цих слів природно утворилися такі похідні [9, 13, 15]:

З наведеного очевидно, що сам по собі префікс ви- не надає дієслову доконаності. Префіксоване дієслово вИміряти с наголосом на першому складі — доконаного виду, а префіксоване дієслово вимірЯти с наголосом на третьому складі — недоконаного виду. А тепер розгляньмо завдання зі шкільного підручника: Виміряйте за допомогою динамометра силу тяжіння mg, яка діє на брусок.Що повинні зробити школярі? Один раз вИміряти, чи багато раз вимірЯти?

Ніхто не заперечує можливість уживати доконане дієслово вИміряти та утворений від нього іменник вИміряння_[3], але тоді в підручниках, задачниках та фахових текстах треба ставити наголос. Ціна питання – додаткові поліграфічні витрати через ускладнення технології макетування та друкування. Чи можна їх уникнути? Так!

Порівняймо доступні сьогодні словники «золотого десятиліття» і репресивні бюлетені. Найповніший технічний словник [16] подає такі українські відповідники рос. измерение: (результат) вимір, (процес) (ви)мірЯння, вИмірення.

Отже, укладачі [16] пропонували найкоротші форми: для незавершеного процесу — міряння, для завершеного — вИмірення, для наслідку — вимір. Причому ці форми легко розрізняти на письмі, не проставляючи наголос. На нашу думку, саме через довжину вони не подали наявний в інших джерелах іменник вимірювання, утворений від дієслова вимірювати, яке зафіксовано ще в [17].

Репресивними бюлетенями було запропоновано вилучити іменники (ви)мірЯння та вИмірення, а замість них уживати такі терміни:

Але навіть в репресивних бюлетенях ви не побачите помилку, якою рясніють сучасні метрологічні тексти, — термін вимірювання у множині.

Отже, пропозиція вживати іменник вИмірення для позначання завершеного процесу, а вимір — для результату належить термінологам «золотого десятиліття», у наш час цю пропозицію повторено в статті [20]. А твердження [1], що іменник вИмірення – «слово-мутант» не відповідає дійсності. Це нормальне українське слово, примусово вилучене з ужитку репресивними бюлетенями. Саме тому, повертаючи його в ужиток, укладачі [21], поставили позначку рідко. Дієслово вимірити у сучасних словниках (академічному [9] та рекомендованих МОН [13, 22]) не має жодної обмежувальної позначки. Тому хибним є твердження авторів [1], що це слово «є діалектним, спотвореним, недостатньо поширеним, незагальноприйнятим». Додатковим доказом цього є той факт, що навіть борці з «націоналістичним шкідництвом» залишили це дієслово в репресивному бюлетені [19]:

измерять, измерить – вимірювати, вИміряти, вИмірити.

Виходячи із загальних норм української мови, ухвала Круглого столу на конференції «СловоСвіт 2006» запропонувала чітко розмежовувати в метрологічній термінології незавершений процес (дію), завершений процес (подію) та наслідок процесу [23]. Для цього маємо три варіанти:

Перевагою варіантів 1 та 3 є можливість не проставляти наголоси.

Висновки:

1. Сьогодні на порядку денному стоїть завдання забезпечити мовно-термінологічну якість не окремого гармонізованого стандарту, а всієї сукупності стандартів як системи. Розв’язати його можна, лише запровадивши «нормальну» (а не «пришвидшену») технологію, що ґрунтується на чітко зафіксованих правилах і виконувану фахівцями відповідної кваліфікації.

2. Розроблення великої кількості НД дозволить ефективно апробувати та постійно вдосконалювати цю технологію.

3. Усі розробники гармонізованих стандартів, експерти, фахівці погоджувальних організацій повинні неухильно дотримуватися вимог чинного правопису [5] та системи вимог до стилю українських НД, застандартизованої в [6, 7]. А пряму та обернену психологічну залежність певної частини розробників від російської мови можна подолати наполегливою просвітницькою роботою і розробленням зорієнтованих на них методичних матеріалів.

4. Запровадити влучні українські терміни можна за умов комплексності пропозиції та переконливості наукових, а не емоційних аргументів.

5. Доцільно вживати запропоновані ще термінологами «золотого десятиліття» іменники: вИмірення для позначання завершеного процесу, а вимір – для результату.

Література:

1.       Чалий В., Мізюк Г., Чобітко О. Мовні проблеми гармонізації вітчизняних метрологічних стандартів з міжнародними // Метрологія та прилади. — 2007. —  № 3. — С. 61—64.

2.       Наконечний М. Лінґвістичні питання УРЕ // Бюлетень УРЕ. — Харків, 1931. — № 1. — С. 20—42.

3.       Кубайчук Віктор. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови. — К.:

«К. І. С.», 2004. — 176 с.

4.       ДСТУ 1.7:2001. Національна стандартизація. Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів. (ISO/IEC Guide 21:1999, NEQ) (перевидання зі зміною № 1).

5.       Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови. —  К.: Наук. думка, 2007. — 288 с.

6.       ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів (ISO/IEC Directives, part 2, 2001, NEQ).

7.       ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять.

8.       Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. — К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. — 400 с.

9.       Російсько-український словник: Близько 160 000 слів / Уклад.: І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк та ін.; За ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Жайворонка. — К.: Абрис, 2003. — 1404 с.

10.    Тараненко О. Лінгвістичні проблеми української термінології на сучасному етапі // Українська термінологія і сучасність (Матеріали II Всеукраїнської наукової конференції). — Київ, 1997. — С. 3—9.

11.    Орфографічний словник української мови: Близько 125 000 слів / Уклад.: С. І. Головащук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. — К.: Довіра, 1999. — 989 с.

12.    Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 №113/98-ВР (в редакції Закону України від 15.06.2004 № 1765-IV).

13.    Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.

14.    Большой толковый словарь русского языка / Гл. ред. С. А. Кузнецов. — СПб.: Норинт, 2001. — 1536 с.

15.    Шкільний словотвірний словник сучасної української мови: 15 600 слів у складі 127 гнізд / Уклад.: Н. Ф. Клименко, Є. А. Карпіловська, Л. П. Кислюк. — К.: Наук. думка, 2005. — 264 с.

16.    Шелудько І., Садовський Т. Словник технічної термінології (загальний) (Проект) / Матеріяли до української термінології та номенклатури. Т. 10 / ВУАН. ІУНМ. Технічний Відділ. — Київ: ДВУ, 1928. — 588 с.

17.    Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко: У 4-х т. / НАН України. Ін-т української мови. — К.: Наук. думка, 1996.

18.    Математичний термінологічний бюлетень. / ВУАН. Інститут мовознавства (Друкується за Постановою Наркомосвіти УСРР). — К.: Видавництво Всеукраїнської Академії наук, 1934. — 80 с.

19.    Фізичний термінологічний бюлетень / УАН. Інститут мовознавства (Друкується за Постановою Наркомосвіти УСРР). — № 4. — К.: Видавництво Української Академії наук, 1935. — 81 с.

20.    Козир Є., Моргунюк В. Проблеми назовництва щодо процесу та наслідку процесу // Вісник: Проблеми української термінології. Матеріали 6-ї міжнародної наукової конференції. — Львів: Вид-во ДУ «Львівська політехніка», 2000. — № 402. — С. 50-54.

21.    Словник української мови: В 11-ти т. / Ред. кол. І. К. Білодід та ін. — К.: Наук. думка, 1970—1980.

22.    Новий російсько-український політехнічний словник: Близько 100 000 термінів і термінів-словосполучень / Укладач М. Зубков. — Харків: Гриф, 2005. — 952 с.

23.    Мізюк Г. Круглий стіл «Термінологічні проблеми в метрології» // Метрологія та прилади. — 2006. —  № 4. — С. 52—53.