| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

Гінзбург М. Щодо синтаксичних помилок у нормативних документах: практичні висновки з рекомендацій мовознавців / Михайло Гінзбург // Стандартизація, сертифікація, якість, 2009. – № 2. – С. 22–30.

ЩОДО СИНТАКСИЧНИХ ПОМИЛОК У НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТАХ: ПРАКТИЧНІ ВИСНОВКИ З РЕКОМЕНДАЦІЙ МОВОЗНАВЦІВ

М. Гінзбург, доктор технічних наук, заступник начальника відділу,

Східне відділення НВЦ «Техдіагаз», м. Харків

О СИНТАКСИЧЕСКИХ ОШИБКАХ В НОРМАТИВНЫХ ДОКУМЕНТАХ: ПРАКТИЧЕСКИЕ ВЫВОДЫ ИЗ РЕКОМЕНДАЦИЙ ЯЗЫКОВЕДОВ

М. Гинзбург, доктор технических наук, заместитель начальника отдела,

Восточное отделение НПЦ «Техдиагаз», г. Харьков

FOR SYNTACTIC ERRORS IN NORMATIVE DOCUMENTS: PRACTICAL CONCLUSIONS FROM RECOMMENDATIONS OF LINGUISTS

M. Ginzburg, Doctor of Technical Sciences, Deputy Chief of Department,

Eastern branch of «Теkhdiagaz», Kharkiv

У статті на підставі класифікації синтаксичних конструкцій, поширених у нормативних документах (НД), надано практичні рекомендації розробникам щодо запобігання типовим помилкам.

Згідно з [1, п. 5.1.1] НД «викладають, дотримуючись норм чинного українського правопису, використовуючи стиль ділового мовлення, придатний для службових документів» (наше виділення – М.Г.). На жаль, цю вимогу часто-густо порушують, широко вживаючи в розроблюваних НД синтаксичні конструкції, не властиві українській мові. Частина з них узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, а інші, що є кальками з англійської, набули поширення останніми роками внаслідок масового перекладання міжнародних та європейських стандартів і приймання їх як національних. У роботі [2], з текстом якої можна ознайомитися в розділі «Засади термінології» сайту [3], спираючись на праці українських мовознавців [4—10] і термінологів [11; 12], досліджено синтаксичні конструкції, поширені у фахових текстах, і запропоновано їхню класифікацію (схема).

Мета статті — надати розробникам НД практичні рекомендації щодо запобігання найпоширенішим синтаксичним помилкам.

1. Синтаксичні особливості українських фахових текстів

Кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень, зумовлені історією її формування. Зокрема різні літературні мови неоднаково наближені до живої народної: російська мова більше зорієнтована на книжний виклад, а українська — на народний, розмовний [6, с. 12]. Зважаючи на це, українському науковому та діловому стилю властиві такі п’ять характерних ознак.

Рис. Основні конструкції у фахових текстах

Примітка. Зеленими прямокутниками подано властиві українській мові конструкції; червоними овалами — ті, яких треба уникати; жовтим шестикутником — форму, яку вживають, коли треба відтінити не процес, а ознаки, набуті підметом унаслідок процесу. Стрілки показують творення дієслівних форм на ‑но, ‑то.

1.1. Дієслівність української мови

У центрі українського речення переважно процес, а не предмет, тому логічний наголос найчастіше падає на присудок, а не на підмет. Енергетика українського мовлення зосереджена в безпосередній дії, вираженій неозначеною або особовою формою дієслова, дієприслівником або дієслівною формою на ‑но, ‑то.

1.2. Безособовість викладу

Згідно з [1, п. 5.1.10] треба «використовувати безособову форму викладання тексту стандарту, яка не потребує означення виконавця дії, а лише наголошує на події, що відбулася». Зважаючи на це в текстах НД переважають безпідметові речення. У таких реченнях мовець, не називаючи суб’єкта, висуває на перший план процес (дію, подію) — див. приклади в лівому стовпчику табл. 1. Безпідметове речення не конкретизує, хто дозволив, дозволяє чи дозволить відновити роботи. Головне, що після обстеження буде надано дозвіл. Якщо ж суттєвим є особа-діяч, то вживають двоскладне речення з підметом, наведене у правому стовпчику.

Таблиця 1

1.3. Пріоритетність активних конструкцій

На відміну від інших мов, зокрема російської та англійської, українська мова завжди надає переваги активним конструкціям над пасивними_[1], уникаючи пасивних конструкцій, окрім двокомпонентних конструкцій з пасивним дієприкметником, виділених на схемі жовтим кольором, і лише в чітко зазначених випадках, коли треба відтінити не процес, а ознаки, набуті підметом унаслідок процесу.

1.4. Уживання дієслів на ‑ся лише як зворотних

Зворотне дієслово позначає взаємодію чи дію, що не поширюється на інші об’єкти, а спрямована на самого діяча або ні на кого. За нормами української мови, застандартизованими в [1, п. 5.1.2], дієслова на ‑ся можна вживати лише як зворотні. Тому правильно писати:

1) Будь-яка клітина ділиться певну кількість разів, після чого вмирає.

2) Ізотопи трансуранових елементів розпадаються.

3) Емульсія розшаровується.

4) Швидкість вітру змінюється.

5) Двері відчиняються автоматично.

Усі подані речення — це зворотні конструкції_[2], що описують самочинні процеси, у яких суб’єкт (підмет) одночасно є об’єктом. Викладений підхід цілком відповідає рекомендаціям [4, с. 87]. Якщо ж процес є примусовим, то треба вживати активні двоскладні конструкції. Отже, залежно від характеру дії треба вживати або зворотні, або активні конструкції [13, п. Д. 12] — (табл. 2).

Таблиця 2

1.5. Додаток в орудному відмінку може позначати лише знаряддя й відповідати на питання чим?, а не діяча, відповідаючи на запитання ким? Детальніше це питання розглянуто нижче

2. Найпоширеніші синтаксичні помилки у НД та рекомендації, як їх уникнути

2.1. Надуживання віддієслівними іменниками на ‑нн(я).

Згідно з [1, п. 5.1.2], «викладаючи текст положення чи вимоги, треба скрізь, де це можливо, уникати нагромадження віддієслівних іменників на «‑ння», уживаючи замість них відповідні дієслова». На жаль, цю вимогу, яка відбиває дієслівність української мови, часто-густо порушують (лівий стовпчик, табл. 3). Зокрема в останній з уміщених у лівій колонці фраз шість віддієслівних іменників (з яких один іншомовного походження — ліквідації). У розташованій у правій колонці фразі залишився тільки один, конче потрібний, — порушення, а замість інших ужито дієслова, що значно поліпшило як виклад, так і розуміння написаного речення.

Таблиця 3

Замість віддієслівних іменників на ‑‑нн(я) доцільно вживати:

-  неозначену форму дієслів (табл. 4);

-  особові форми дієслова (табл. 5);

-  дієприслівникові звороти (табл. 6).

Таблиця 4

Таблиця 5

Таблиця 6

Запропоновані варіанти доцільно ширше вживати в НД, оскільки вони природні для української мови й надають текстам ясності та стислості.

2.2. Уживання конструкцій з розщепленими присудками, що не є усталеними дієслівно-іменниковими зворотами

Найпоширенішою синтаксичною помилкою в НД є надуживання реченнями з розщепленим присудком у формі дієслово + віддієслівний іменник, де значення передає саме іменник, а дієслово лише вказує на дію взагалі (лівий стовпчик, табл. 7). Такий присудок, з одного боку, є типовим виявом іменного характеру викладу, не властивого українській мові, у якій логічний наголос найчастіше падає на дієслова, а з іншого боку — обтяжує речення зайвими словами.

Українські мовознавці та термінологи [4, с. 210; 7, с. 28; 12, с. 39—40] радять замість розщеплених присудків, що не є усталеними дієслівно-іменниковими сполуками, уживати природніший для української мови й економніший засіб — дієслово (табл. 7).

Таблиця 7

Зауважимо, що:

1) не всі словосполуки дієслово + іменник, часто вживані у фахових текстах, мають однослівний дієслівний відповідник, наприклад: брати участь, вжити захід, виявити увагу, виправити брак, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо. Такі усталені дієслівно-іменникові словосполуки можна вживати без обмежень;

2) є окремі випадки, коли значення дієслівного відповідника не збігається зі значенням словосполуки дієслово + віддієслівний іменник. Наприклад, змагаються спортсмени, а проводять змагання організатори;

3) до складу словосполуки можна ввести одне або кілька означень: надати (грошову, матеріальну, технічну тощо) допомогу, вести (дипломатичні, торговельні тощо) переговори. Замінити такі словосполуки дієсловами не завжди можливо і доречно [14, с. 165], наприклад, не можна сказати дипломатично або торговельно домовлятися.

Отже, де це можливо, замість розщеплених присудків, що не є усталеними дієслівно-іменниковими сполуками, рекомендовано уживати дієслова.

2.3. Неправильне оформлення додатку та обставини

Обтяжують речення додатки та обставини, позначені словосполукою з двох віддієслівних іменників, перший з яких ведення / проведення, виконання, здійснення, забезпечення, реалізація тощо. Аналогічно розщепленим присудкам семантику такої словосполуки передає тільки другий віддієслівний іменник. Тому перший зазвичай можна взагалі опустити (табл. 8).

Таблиця 8

Українській мові властиво замість складних іменних конструкцій синтаксично розчленовувати речення, щоб послідовно описувати дії чи події. Наприклад, замість «Ужили заходів для забезпечення працездатності» природніше написати «Ужили заходів, щоб забезпечити працездатність», замість «Вивчити стан справ з метою ґрунтовного поліпшення й удосконалення виробничого процесу» — «Вивчити стан справ, щоб ґрунтовно поліпшити й удосконалити виробничий процес» тощо. Тому не треба перевантажувати просте безособове речення занадто багатослівними іменними словосполуками замість складнопідрядного речення з прямим визначенням присудка дієсловом у кожній з його частин. Так само підрядну частину треба вживати замість обставин (табл. 9).

Таблиця 9

2.4. Помилки вживання дієслівних форм на ‑но, ‑то

Особливе місце серед безособових конструкцій у НД посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на ‑но, ‑то, і об’єктом — прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; досліджено (що?) зразок. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Зважаючи на їхнє поширення в НД, їх на схемі виділено окремо, хоча в мовознавстві [8, с. 172; 10, с. 506] ці конструкції зазвичай розглядають як різновид безособового речення. Унаслідок походження, а також через те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладання іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте, речення з дієслівною формою на ‑но, ‑то треба віднести до активних, оскільки вони не мають підмета й описують подію з об’єктом, що в реченні є додатком [2].

У текстах НД згідно з [1, п. 5.1.1] треба уживати «всі мовні засоби за своєю прямою призначеністю», тобто чітко розрізняти безпідметові конструкції з дієслівною формою на ‑но, ‑то й підметові конструкції з пасивним дієприкметником. Підкреслимо, що обидві конструкції не суперечать нормам української мови [10, с. 401], але між ними є поняттєва відмінність (табл. 10).

Таблиця 10

Отже, модіфіковано, застандартизовано — це дієслова-присудки модифікувати, застандартизувати тільки в особливій формі, а дієприкметники модіфікований, застандартизований ідуть в один ряд зі звичайними прикметниками ідентичний, довільний, що не мають жодної дієслівності [15, с. 199—200].

Зважаючи на це в реченні: «Ухвалу прийнято одноголосно» наголошено на події (прийнятті), а не на ознаках ухвали. Тоді як у реченні: «Перша ухвала прийнята одноголосно, а друга відхилена» — саме на ознаках ухвал. Натомість у реченні: «Колеса пошкоджені після далекої дороги» не можна пасивний дієприкметник заміняти дієслівною формою на ‑но, ‑то, бо тут указано саме властивість (пошкодженість) коліс внаслідок далекої дороги. Проте речення: «Колеса пошкоджено після далекої дороги» має зовсім інше значення — хтось пошкодив колеса після завершення мандрівки.

З наведеного можна зробити висновок, що дієприкметники доцільні лише там, де йдеться про ознаки. Це правило не можна порушувати, особливо ставити в одному реченні два дієприкметники, один з яких є означенням, а другий — присудком — (лівий стовпчик, табл. 11). Порівнюючи ці два речення, бачимо, що від однієї коми кардинально змінюється зміст. Уживання за прямою призначеністю пасивних дієприкметників лише як означень, а дієслівних форм на ‑но, ‑то — як присудків робить речення однозначно зрозумілими (правий стовпчик, табл. 11).

Таблиця 11

Є дві типові помилки вживання дієслівних форм на ‑но, ‑то.

По-перше, присудки на ‑но, ‑то стосуються невідомого або просто неназваного діяча (живої істоти, колективу, організації). Зважаючи на це їх не можна вживати, коли процес самочинний (зумовлений внутрішніми чинниками або зовнішніми природними чинниками), тобто коли діяча взагалі не може бути з логічних причин [4, с. 54; 15, с. 200, 211] (лівий стовпчик, табл. 12). Про цілинний степ не можна казати, що його хтось укрив рослинами, у цьому випадку доречно вжити пасивний дієприкметник (правий стовпчик). Проте правильним є вислів: поле вкрито житом, оскільки це жито хтось посіяв. Так само помилковими є присудки на ‑но, ‑то стосовно природних чинників (другий, третій та четвертий приклади, табл. 12), а правильними є дієслівні присудки в безособовій формі (третя особа, у минулому часі – середній рід), яка наголошує на об’єктивності природних процесів, їхньої незалежності від волі людини [8, с. 172; 16, с. 266]. Отже, правильно писати: трубу покрило іржею (самочинний процес) та трубу покрито захисним покривом (примусовий процес, що має діяча).

Таблиця 12

Виходячи з рекомендацій [15, с. 211] треба розрізняти три безпідметові речення: «опору повалено — опору повалило — опору повалили».

Перше речення з дієслівною формою на ‑но, ‑то можна вживати, коли це зробили відомі або невідомі особи; друге (безособове) — коли це наслідок дії природних чинників чи невідомих злочинців; третє (неозначено-особове) буде доречно тоді, коли діячем є хтось із певного чітко окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи), зазначена (зазначені) раніше.

По-друге, поширеною помилкою в НД є введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Методику затверджено Держспоживстандартом. Орудний відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. Ці конструкції передають поняття «хтось зробив» і тому не можуть містити логічного діяча. Дієслівні форми на ‑но, ‑то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-діяча. З огляду на це речення з ними граматично безпідметові, й у них не може бути діяча [17, с. 244]. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Методику затвердив Держспоживстандарт. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на ‑но, ‑то. Наприклад: Методику затверджено.

Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток відповідає на питання ким? В орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя (тобто відповідає на питання чим?) [4, с. 55—56]. Порівняймо два речення (табл. 13).

Таблиця 13

Відмінність між цими реченнями полягає в тому, що ручка — це знаряддя, а директор — діяч. У цьому можна додатково пересвідчитися, перебудувавши обидва речення в активні. Речення «Директор підписав сьогодні наказ» — природне і заміняє помилкову конструкцію. А речення «Синя ручка підписала наказ» — неприродне, бо ручка не може сама підписувати, вона — знаряддя для писання. Хоча в реченні «Ця ручка дає змогу проводити лінії різної товщини» слово ручка — підмет. Така ситуація зі словами, що позначають знаряддя, у НД є типовою: в одних реченнях вони є додатком в орудному відмінку, а в інших — підметом у називному [4, с. 55]. Порівняймо: «Дерево розрізано (чим?) новою пилкою» та «(що?) Нова пилка розрізає дерево удвічі швидше, ніж стара». У першому реченні пилка — додаток, у другому — підмет.

Помилкові конструкції з діячем у формі додатка в орудному відмінку можна виправити, замінивши додаток на неузгоджене означення (табл. 14).

Таблиця 14

Отже, в НД безособову дієслівну форму на ‑но, ‑то можна вживати лише стосовно невідомого або просто неназваного діяча (живої істоти, колективу, організації), а коли треба назвати цього діяча використовують двоскладне речення (табл.15).

Таблиця 15

2.5. Не властиві українській мові пасивні конструкції

На відміну від активних конструкцій пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності/відсутності в реченні діяча у формі додатка в орудному відмінку розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка — конструкції з дієсловом пасивного стану на ‑ся та з пасивним дієприкметником (схема).

Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції з дієсловом пасивного стану на ‑ся є те, що логічний суб’єкт, який за змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в орудному відмінку, а натомість логічний об’єкт, на якого фактично спрямована дія і який має бути додатком, став підметом — див. приклади в лівому стовпчику табл. 16. Щоб показати протилежний природному напрямок дії, у цих прикладах ужито дієслово-присудок пасивного стану на ‑ся. Обидві наведені конструкції неприродні. Дієслово визначатися можна вживати лише як зворотне: ставати виразним, чітко окресленим, бути помітним, вирізнятися якими-небудь ознаками між іншими або серед когось, чогось. Тому речення треба зробити активними: перше — двоскладним з дієслівним присудком (простим чи складеним), а замість другої пасивної конструкції, характерної для супровідних листів, доцільно вжити означено-особове речення (див. правий стовпчик табл. 16).

Таблиця 16

Двокомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на ‑ся відрізняються від попередньо розглянутих відсутністю логічного суб’єкта (його вже названо в попередніх реченнях або він узагалі не цікавить мовця) — див. приклади в лівому стовпчику табл. 17. Ці речення лише наголошують на події (що відбулася чи відбудеться) або на дії (що тривала, триває, триватиме). Такі пасивні конструкції також штучні та неприродні. Якщо йдеться про подію, то замість двокомпонентної пасивної конструкції треба вживати дієслівну форму на ‑но, ‑то, яка саме передає результативність виконаної дії. Якщо йдеться про дію, то треба вживати неозначено-особове речення (див. правий стовпчик табл. 17).

Таблиця 17

Не можна також уживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на ‑ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який, — див. приклади в лівому стовпчику табл. 18. Замість першої помилкової конструкції треба вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення. Якщо з якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину роблять активною (другий приклад у табл. 18).

Таблиця 18

Трикомпонентні та двокомпонентні конструкції з пасивним дієприкметником є типовим виявом іменного характеру викладу, не властивого українській мові (лівий стовпчик, табл. 19).

Таблиця 19

Тому пасивні конструкції треба, де це можливо, заміняти на активні, зокрема трикомпонентні конструкції — на двоскладні речення з дієслівним присудком (простим чи складеним), а двокомпонентні — на речення з дієслівною формою на ‑но, ‑то та неозначено-особові речення [6, с. 14]. Виняток складають розглянуті вище двокомпонентні пасивні конструкції з пасивним дієприкметником, які вживають, якщо потрібно відтінити не процес, а ознаки, набуті підметом унаслідок процесу.

Формулюючи вимоги в НД, розробники часто калькують пасивні конструкції, широко поширені в англомовних міжнародних та європейських стандартах, — (лівий стовпчик, табл. 20).

Таблиця 20

Отже, у фахових текстах треба усувати не властиві українській мові пасивні конструкції, заміняючи їх, де це можливо, на активні.

2.6. Не властиві українській мові дієприкметникові звороти з діячем в орудному відмінку

Усі наведені дієприкметникові звороти (лівий стовпчик, табл. 21) мають додаток в орудному відмінку, що відповідає на запитання ким? Зважаючи на це, вони не відповідають нормам української мови. Уникнути помилок можна, замінивши дієприкметникові звороти підрядними частинами (перші приклади в правому стовпчику). Якщо підрядна частина обтяжує вислів, речення зазвичай можна перебудувати так, щоб у ньому не було ні орудного відмінка діяча, ні підрядної частини (другі приклади в правому стовпчику).

Таблиця 21

Отже, треба уникати не властивих українській мові дієприкметникових зворотів з додатком в орудному відмінку, який позначає діяча і відповідає на питання ким? Проте не є помилкою додаток в орудному відмінку, коли він позначає знаряддя і відповідає на питання чим?

2.7 Поєднання дієприкметникових зворотів з підрядними частинами

Типовою помилкою багатьох НД є поєднання в одній конструкції підрядної частини з дієприкметниковим зворотом (лівий стовпчик, табл. 22). У таких випадках правильно вживати або дієприкметниковий зворот, або підрядну частину [7, с. 35] (правий стовпчик, табл. 22).

Таблиця 22

ВИСНОВКИ

1. Розробляючи НД або перекладаючи іншомовні, треба не калькувати чужі синтаксичні конструкції, а вживати лише властиві українській мові, позначені на схемі зеленими прямокутниками.

2. Треба скрізь, де це можливо, уникати нагромадження віддієслівних іменників на ‑ння, уживаючи замість них неозначену форму дієслів, особові форми дієслова, дієприслівникові звороти.

3. Замість присудків у формі дієслово + віддієслівний іменник, що не становлять усталених дієслівно-іменникових сполук, рекомендовано вживати дієслова.

4. Безособову дієслівну форму на ‑но, ‑то можна вживати лише стосовно невідомого або просто неназваного діяча (живої істоти, колективу, організації), а коли треба назвати цього діяча використовують двоскладне речення.

5. Події, пов’язані з природними чинниками, треба подавати реченнями з дієсловом в безособовій формі (третя особа однини, середній рід для минулого часу).

6. Неозначено-особові речення доречно вживати лише тоді, коли неназваним діячем (неназваними діячами) є хтось із певного чітко окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи), зазначена (зазначені) раніше.

7. Пасивні конструкції — штучні та неприродні, вони спотворюють логіку висловів і руйнують традиції української мови, тому їх треба уникати.

8. Трикомпонентну пасивну конструкцію треба заміняти двоскладною активною конструкцією з дієслівним присудком (простим чи складеним) або в окремих випадках означено-особовим реченням.

9. Замість двокомпонентної конструкції з дієсловом пасивного стану на ‑ся треба вживати дієслівну форму на ‑но, ‑то (якщо йдеться про подію) або неозначено-особове речення (якщо йдеться про дію).

10. Двокомпонентні конструкції з пасивним дієприкметником доцільно вживати лише там, де йдеться про ознаки, набуті внаслідок процесу. В інших випадках їх так само треба заміняти на речення з дієслівною формою на ‑но, ‑то (якщо йдеться про подію) та неозначено-особові речення (якщо йдеться про дію).

11. У підрядних частинах, де підметом є займенники що, який, не можна вживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловом пасивного стану на ‑ся, а також поєднувати в одній конструкції підрядну частину з дієприкметниковим зворотом.

12. Додаток може бути в орудному відмінку лише тоді, коли він позначає знаряддя та відповідає на питання чим?, а не ким? Це стосується:

-  конструкцій з дієслівною формою на ‑но, ‑то;

-  дієприкметникових зворотів.

ЛІТЕРАТУРА

1. ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів (ISO/IEC Directives, part 2, 2001, NEQ).

2. Гінзбург М. Синтаксичні конструкції у фахових текстах: практичні висновки з рекомендацій мовознавців // Вісник: Проблеми української термінології. — Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2008. — № 620. — С. 26—32.

3. Галузевий Нормативно-термінологічний центр нафтогазового комплексу / Режим доступу: http://www.msu.kharkov.ua/tc/ukr/index.html

4. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. — 303 с. (передрук видання 1925 року).

5. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. — К.: Либідь, 1993. — 368 с.

6. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови // Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. Вип. IV / Відп. ред. Л. О. Симоненко. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 11—14.

7. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови. — К: Українська книга, 1998. — 240 с.

8. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. — К.: Либідь, 1992. — 248 с.

9. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2001. — 204 с.

10. Ющук І. П. Українська мова. — К.: Либідь, 2003. — 640 с.

11. Рожанківський Р. Синтаксично-стилістичні риси науково-технічної мови / Режим доступу: http://www.lp.edu.ua/tc.terminology/TK_propoz.htm#Sect3

12. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник термінів з видавничої, поліграфічної та пакувальної справи / П. М. Таланчук, С. Я. Ярема, Ю. М. Коровайченко та інші. — К. — Львів: Ун-т «Україна», 2006. — 664 с.

13. ДСТУ 3966—2000. Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять.

14. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. Вид. друге, перероб. і допов. — К.: Вища школа, 1977. — 295 с.

15. Синявський О. Норми української літературної мови. — Львів: Українське видавництво, 1941. — 363 с.

16. Сучасна українська мова: Підручник / За ред. О. Д. Пономарева. — 2-ге вид., перероб. — К.: Либідь, 2001. — 400 с.

17. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. — К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. — 400 с.