| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

Рицар Б. До 80-річчя першого голови ТК СНТТ професора Володимира Перхача / Б. Рицар., Р. Рожанківський  // До праці: публіцистичне видання. – Львів: ВД «Ініціатива», 2009. – С. 157–164.

Б. Рицар

 голова ТК СНТТ, д.т.н., професор

Р. Рожанківський

відповідальний секретар ТК СНТТ, к.т.н., с.н.с.

До 80-річчя першого Голови ТК СНТТ

професора Володимира Перхача

Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ) утворено спільним наказом  Держстандарту та Міносвіти України 22 липня 1992 року на базі Львівського політехнічного інституту (ЛПІ), у якому зазначено, що «Головою Технічного комітету призначити лауреата державної премії України, академіка АІН України, професора Перхача Володимира Степановича – завідувача кафедри Теоретичної і загальної електротехніки Львівського політехнічного інситуту». За пропозицією віце-міністра освіти України Валерія Гондюла та голови ТК СНТТ Володимира Перхача до Комітету залучено ще три інститути-засновники – Київський політехнічний інститут (КПІ), Український інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ) та Інститут української мови (ІУМ) НАН України.

Таким чином, ТК СНТТ (далі ТК) став всеукраїнським міжгалузевим комітетом, покликаним розвיязувати проблеми стандартизації української науково-технічної термінології в усьому діяпазоні науки й техніки – від біології до космонавтики. Тоді у складі ТК утворено 18 міжгалузевих підкомітетів (ПК), через які ТК співпрацює з 82 галузевими Технічними комітетами стандартизації. Відтоді ТК розпочав і сьогодні продовжує якнайтісніше співпрацювати з провідними вченими й установами в царині науково-технічної мови, випрацьовуючи фаховий мовний стиль та формуючи основні засади й концепцію термінотворення в різних царинах науки і техніки. Як державна структура, ТК активно організує співпрацю інженерів і науковців з різних галузей знань разом з філологами та лінгвістами в напрямку розроблення, екпертування та рецензування національних термінологічних стандартів України, що є ефективним механізмом утілення української мови в усі сфери життя – в науці, техніці, побуті.

Сьогодні ТК є дійсним членом міжнародних організацій ISO й IEC, міжнародна співпраця з якими розпочиналася ще за життя професора В. Перхача. Очевидно, що співпраця у середовищі чужих мов (передусім англійської, німецької, французької та російської), зокрема участь ТК в процесі світової гармонізації (у доброму розумінні цього слова), сприяє не лише удосконаленню стандартизації української науково-технічної термінології, у процесі розроблення стандартів з нових галузей, але й  розвиткові сучасної української фахової термінології взагалі й лексикографії зокрема. Саме це стало поштовхом започаткувати в 2000 році масштабний проєкт – лексикографічну серію СловоСвіт, у якій сьогодні вже видано 13 книжок (підготовлено до друку 2 книжки) з тих галузей знань, які раніше не мали лексикографічних видань, особливу увагу прикуто до них.

Головну концепцію ТК започаткував професор Володимир Перхач – втілювати в кожний національний стандарт автентичну українську термінологію. Це завдання найважче, бо десятиліттями, століттями плюндровано нашу мову, спотворено на чужий кшталт, передусім російський. А створювати та стандартувати терміносистеми на базі так званих (за словами Володимира Перхача) «зелених» (російсько-російських) словників та «жовтих» правописів було б найважчим злочином супроти України.

Працівники ТК, маючи чималий доробок, як то кажуть – гіркий досвід, ще з часів ідеологічного душомору України та ґрунтуючись на досягненнях «Золотого десятиліття» українського відродження 1923–1932 років, спрямували свою працю в напрямі відродження репресованих термінів, саме тих, яких безпідставно, без жодного обґрунтування, – лише для наближення української мови до пануючої російської –відкинули, а чимало з них просто заборонили.

Але вони таки збереглися. У вигляді десятків лексикографічних праць і багатющої науково-технічної літератури того «Золотого десятиліття» українського ренесансу. На щастя Володимир Перхач мав два словники того часу – загальнотехнічний та електротехнічний І. Шелудька.

Чималу роль у процесі відродження і подальшого розвитку української термінології відігравали й далі відіграють міжнародні наукові конференції «Проблеми української науково-технічної термінології», першу з яких відкрив професор Володимир Перхач у вересні 1992 року. Ухвалами цих конференцій рекомендовано втілювати концепцію відродження та розвитку української науково-технічної мови, сформовану в науково-термінологічній лабораторії Львівської політехніки, яку свого часу очолював Володимир Перхач.

Десь у листопаді 1993р. голова ТК СНТТ Держстандарту та Міносвіти України Володимир Перхач мовив такі слова до відповідального секретаря ТК Бориса Іванкова: «Навіть сьогодні, – а в перспективі особливо, – поцінують нашу ініціативу й неголосну, проте заповзятливу працю на ниві-перелозі відродження автентичної української мови та негайне заломлення того визначального для України процесу на унормування-стандартизацію науково-технічної термінології. А який супротив ця ініціатива викликала в мовознавчих колах, тих, що стояли (чи й досі стоять) за «реальну» українську мову.

Далі подаємо основні положення щодо мови як системи, які запропонував професор Володимир Перхач.

З погляду системології мова є особливо складною великою системою. Глобальною кількісною та якісною характеристикою великої системи, синтезним критерієм є її ефективність.

Виокремлюємо три чинники ефективності мови: 

досконалість,  економність, консонансність.

Досконалість мови визначають такими компонентами: вербальним фондом, граматичною структурою, логічністю, етимологіяю, відповідністю орфографії та фонетики, суспільними стилями.

 Економність мови визначають інформативністю, орфографією, низькою  трудомісткістю вивчення.

Консонансність мови оцінюють милозвучністю, артикуляцією, гнучкістю правописних норм.

За всіма компонентами досконалості українська мова набирає якнайвищі експертні оцінки. Незвичайне багатство вербального фонду зумовлено прадавністю української мови, витоки якої сягають Дотрипілля.

Особлива стрункість граматичної структури української мови, яка не поступається найдосконалішій за цим компонентом мові наукової латини.

Компонент логічності характеризує мову щодо забезпечення лінгвістичних конструкцій із погляду їхньої строгості, ясності причинно-наслідових зв’язків явищ, передаваних такими засобами. Логічність мови чи не найповніше виявляєься під час її використання в царині формальних і природознавчих наук.

Порівняльний аналіз оцінок на фоні польської, російської, німецької, англійської та французької мов підтверджує практично в усіх випадках не нижчу вартість української мови.

Етимологія української мови в основному самобутня – корені вербального фонду суто національні. Очевидно, за винятком термінів чужомовного походження.

Щодо відповідності орфографії та фонетики українська мова на всіх етапах її розвитку була з цього погляду власне найадекватнішою серед порівнюваних мов.

Щоправда, радянські лінгвісти відповідно до завдання злиття мов завдали великої шкоди передовсім через вилучення літери “ґ”, що відсунуло українську мову за обговорюваним компонентом із першого на друге місце (після польської мови). Отже, з погляду досконалості української мови необхідно реабілітувати цю літеру.

Особливого обговорення вимагає проблема досконалості мови за компонентом суспільних стилів. В умовах жорстоких утисків національної культури, етноциду України розвиток стилів стикався з величезними труднощами.

Очевидно, передовсім розвивалися літературно-художній і публіцистичний стилі. Остаточно ці стилі досягли такого високого рівня, що нічим  не поступаються жодній сучасній европейській мові.

Найбільші труднощі, зі зрозумілих причин, виникли під час формування науково-технічного, ділового та військово-спортивного стилів.

Проте досить було декількох сприятливих історичних миттєво­стей, щоб у середовищі багатющої української мови, завдяки невичерпному вербальному фонду й іншим компонентам досконалості, її стилі досягли сучасного европейського рівня розвитку.

Сформовані в найнесприятливіших обставинах, в умовах заборон, величезні багатства науково-технічного, ділового та військово-спортивного стилів належить лише впорядкувати з погляду їх унормування та регламентацій.

Власне, тут потрібно провести таку ж роботу, як і над правописом, якому належить повернути ті скарби, які втрачено за роки експериментів «корифеїв от язиковедения» та їхніх послідовників.

Необхідно рішуче відкинути твердження деяких авторитетів із письменницького, навіть рідного середовища, про недостатній розвиток суспільних стилів української мови, крім літературно-художнього. Такі твердження породжено винятковою некомпентентністю. Досить згадати, що перша в світі енциклопедія кібернетики вийшла в 1973 році українською мовою. Й щодо мовного стилю вона стала врівень цивілізованих європейських мов.

Інформативність, як основний компонент економності мови, можна строго визначити кількістю інформації (бітів) на слова-поняття. Відсутність артиклів, короткість вербальних форм, скороченість чужомовних термінів за рахунок їхньої адаптації до притаманних українській мові форм (sozialistischer – socialist – soсialistyczny – социалистический – соціялістичний, differenzieren – to difference – diferencyjowac - дифференцировать – диференціювати, die Kasse – the cashier’s offise – kasa – касса – каса тощо) забезпечують мові високу інформативність – майже таку саму, якою відзначається англійська мова.

За орфографією українська мова з погляду економності також не поступається жодній із сучасних найрозвиненіших мов.

Щодо трудомісткості вивчення, то вона визначається практично всіма компонентами мови. Однак головним є передовсім вербальний фонд, граматичні структури та фонетика. Експертні оцінки виводять українську мову за цими компонентами на рівень латинської з чималим ускладненням за рахунок багатющого вербального фонду, власне, надзвичайно розширеної семантики, синонімічності.

Дивовижна українська мова за її консонансністю.

Основний компонент консонансності – милозвучність української мови – не перестає захоплювати високі людські душі.

Немалу вагу з погляду консонансності має артикуляція, що дуже вдало, успішно реалізується в українській мові, чи точніше, вимові.

З погляду консонансності правописні норми української мови, як у ніякій мові, найсприятливіші.

Подана тут у першому наближені оцінка ефективності української мови якоюсь мірою пояснює ті визначення найвищих її якостей, що наводять фахівці-лінгвісти. І це попри всі намагання-заходи злити цю мову в язык российский, особливо інтенсивні з 30‑х років минулого століття.

Трагедія української мови ще й ганебна. Адже її плюндрували самі українці в державному інституті України – Інституті мовознавства спочатку УАН, а потім АН УРСР. Зливання та зближення мови до язика здійснювали з позицій системного підходу – зближали елементи системи (вербальний фонд мови), структуру системи (граматику мови, правописні норми), а також функціювання системи (суспільні стилі та мовну практику).

Ось деякі приклади: автентичний  український термін топлення замінено на російський перевертень плавлення (плавление), мотуз – на верьовку (верёвка), товщ – на жир (жир), димар – на димову трубу (дымовая труба). І відповідно: електоропересилання, електропересильня – електропередача, тинк – штукатурка, тужавий - в’яжучий, пасовий – ремінний, повідний – привідний, помпа – насос, вихлипний – вихлопний, швацький – швейний,  записування – запис, завідувач – завідуючий тощо.

... Настав час припинити розкидати каміння. Пора його вже й збирати... Проте з розкиненого не все належить підбирати – з того, що напрацьовано в “Золоте десятиліття”. Хоча, безумовно, переважно всі такі терміни треба зберегти в лексикографії, у літературній і фаховій мові як її вербальне багатство.

Особливого спустошення завдано структурі мови, як другому визначальному чинникові великої системи. З огляду на структуру автентична українська мова сильно корелює з мовою наукової латини. Не тільки щодо високого рівня адекватності й однозначності – цього якісного системного чинника. Але й щодо самих форм. Ось лише деякі підтвердження в цьому. Кличний відмінок, що надає особливого колориту мові, усунули – звели до російської форми.

Знамениту економну та консонансну форму типу писатиму, матиму послідовно усували, замінюючи на російський кшталт – буду писати, буду мати. Так само економні й консонансні форми типу дорогий – дорожчий – найдорожчий витіснили цілком неекономними та неконсонансними конструкціями – більш дорогий, найбільш дорогий чи навіть самий дорогий.

Не меншого спотворення зазнала українська мова за рахунок тотального втілення російського сполучення з прийменником “по” замість притаманного українській мові сполучення безприйменникового чи зі сполучниками “з” (“із”, “зі”), “щодо”, ”за”, ”для”, ”на”. Отож: комісія по електрифікації – замість комісія електрифікації, документ по метрології – замість документ із метрології, оформлення по правилах – замість оформлення за правилами, лабораторія по випуску ізоляторів – замість лабораторія випускання ізоляторів,  по замовленню – замість на замовлення тощо. В автентичній українській мові прийменник “по” використовують для визначення часу (по закінченні війни), місця (по траві, по осі абцис), наміру (йти по ізолятор, по книгу, по воду) та певні винятки (видно пана по халявах, живемо по-панськи тощо).

Дещо менше, проте не менш успішно, зливали мову в язык за допомогою конструкцій із прийменником “при”. Це стосується передовсім уживання цього прийменника в тих випадках, коли в українській мові притаманним є вживання сполучення за допомогою коли, за, під час, для. Наприклад, замість при уземленні устави вона безпечна треба коли уземлена устава, вона безпечна, замість при умові треба за умови, замість при виробництві турбін треба для виготовлення турбін, замість при виконанні завдання треба під час виконання завдання, виконуючи завдання тощо.

Чималого удару по ефективності автентичної української мови за чинником консонансності завдано також вилученням із ужитку правила чергування голосних і приголосних, передовсім в (у), і (й, та), з (зі, із). Адже російська мова обходиться, як на їх погляд, цілком-таки успішно без такого правила. Щоб ще більше знецінити мову за рахунок ускладнення правил формування її конструкцій, намагаються надати якихось пріоритетів окремим із наведених вище прийменників.

Особливого спустошення структура української мови з огляду зливання в “язык” зазнала щодо її правописних норм.

З огляду на сказане, неоднозначним є передусім відношення до літери та звуку [g] – [ґ], усуненої в 30-их. З одного боку, мова втратила адекватність щодо передавання чужомовних слів з таким звуком. Появилася неоднозначність деяких українських слів. З іншого – усунення цього звуку підсилило узвичаєння таких термінів щодо характерного “гикання” української мови. Й адаптувалися, узвичаїлися чужомовні слова з літерою g на український лад вимови: газ, програма, гольдер, регенератор (замість ґаз, проґрама, ґольдер, реґенератор). Отож, доречно відновити літеру та звук ґ лише тоді, коли необхідно забезпечити адекватність звучання  власних назв (прізвищ, імен, географічних назв): Ґавсс, Ґете, Геґель, Ґеорґ, Ґор, Ґданьск, Бурґcдорф, Гамбурґ, Ґвінея тощо), а також у словах, де можна втратити однозначність: ґніт, ґрати, ґанок, ґуля й інші....

Чужомовний звук [l] – [л м’яке], який згідно з “Правописом Скрипника” передавався м’яко, під час зливання стали передавати всюди твердо (Лейпціг, Лесінг, клас, філологія, Філаделфія, Лондон). Його доцільно відновити щодо власних назв, які походять не з англійської мови (отож: Лєнін, Мілян, Ля Скаля, Лявуазьє, Лєфорт, але Лондон, Філаделфія, дисплей). Чужомовне [h] – [г] специ від зливання мови також повели на російський кшталт. Адже росіяни не мають такого звука. Вони передають його звуком [х]. І маємо Ханка, Хаар, Хемінгуей, Хельсінки, хобі, хокей. Але чомусь Голлівуд, Гарвард, Гегель, Гейне. Це спотворення треба усунути. Отож належить писати: Ганка, Гаар, Гемінґвей, Гевісайд, Гельсінки, гобі, гокей.

Чужомовні дифтонги [еі] – [ай], [eu] – [ой] ті, з Інституту мовознавства, передали також на російський кшталт. Отож, гросмейстер, Гейне, Фрейд. Необхідно повернутися до гросмайстер (а майстер уже є), Гайне, Фройд, а також райсшина, цайтнот, Гайнріх, Айнштайн, Райн, Зайдель, Штайнмец, Маркшайдер, Фройлін, Ойлер, Дойч тощо.

У чужомовних словах латинського походження звукосполука [ia], яка згідно зі законами латинської та української мов передається як [iйa], графічно ія, звукосполука [iu], яка  відповідно передається як [ійу], графічно ію (щоб уникнути збігу голосних), ті специ однозначно звели на російський кшталт. Отож маємо комісаріат, плагіат, фоліант, месіанство, акваріум, соціум тощо. Необхідно відновити адекватну до оригіналів і притаманну автентичній українській мові форму, а саме: комісаріят, плагіят, фоліянт, месіянство, акваріюм, соціюм. Те саме стосується латинського [io], яке передають звуком [ійо]. Отож треба писати радійо, авдійо, раційональний тощо.

У словах давньогрецького походження звукосполуки [ίω], [ίε] на початку слів, знову ж таки відповідно до норм автентичної української фонетики, передають як [йо], [йе] (графічно є) – щоб уникнути збігу голосних. Отож йон, йонний, Йоан (як Йосиф, Йорданія), далі єрархія, єрогліф. І знову ж таки зливачі в язык записали на російський кшталт дисонансно: іон, іонний, Іоан, ієрархія. Хоча залишилися Йорданія, Йосиф...

Дифтонг [au] відповідно до звучання належить передавати в українській мові як [ав]. І не тільки в узвичаєних: авто, автор, автаркія, Август. З усіх оглядів доцільно повернутися до: авдиторія, лавреат, локавт, павза тощо. Все, про що тут ішлося, відповідає фундаментальній засаді українського правопису: пишемо як чуємо. За фонетичним принципом.

Проте варто повернутися до відтворення англійської літери [w] як українського [в] замість відповідно до чинного правопису звуку [у]. Наприклад, Вістон замість Уістон. Не терпить українська мова збігів голосних. Як і приголосних.

З тих же міркувань належить полишити співучі слова Євген, Єпархія, Євдокія. Бо не співають, не милозвучать Евген, Епархія, Евдокія... Але Европа, Еспанія (адекватність!).

Недоречно повертатися до методи, генези, туберкульози, склерози, прогнози тощо. Ці слова грецького походження одного ряду з дуже вдало адаптованими у чинному правописі словами склероз, сколіоз, прогноз. Для досягнення одноманітності, належить зберегти цей лад у всіх термінах такого походження. Отож: генез, гістерез, тез тощо. Так і пропонуємо й практикуємо.

Дуже важливим чинником ефективності мови є економність і консонансність. Власне, вони визначальні з огляду на остаточний вибір термінологічного відповідника, звичайно, виходячи з його етимології.

Відбулася природна адаптація прикметників до притаманних українській мові економних і консонансних форм: принциповий, пропорційний, синусоїдний, алгебричний тощо.

Кальки з активних російських дієприкметників на -щий у термінологічних сполуках переважно слід передавати віддієслівними прикметниками на -льний, -вальний, -ильный, -ний (компенсирующий – компенсувальний, дифференцирующий – диференціювальний, заземляющий – уземлювальний, крепящий – кріпильний тощо.

Природно вживають в українській мові прикметники біжучий, стоячий, ходячий, лежачий, пахучий, непосидючий, квітучий, невмирущий, неминучий, ревучий замість активних російських дієприкметників на -щий, які набули суто прикметникового значення.

...І ще раз про ефективність української мови. Цікавий факт початку 60-их років. У часи Микити Хрущова створено Державну комісію, щоб підвищити ефективність російської мови. Бо, власне, всі її чинники (досконалість, економність, консонансність) таки не високі. Особливо рясніє ця, без сумніву, могутня мова, всякими винятками, безсистемними запозиченнями тощо. Комісія працювала довго. Публікувала свої розроблення, пропозиції в засобах масової інформації. Як з'ясувалося на підставі аналізу цих пропозицій, підвищення ефективності російської мови можна досягти, здається, тільки шляхом її ... "українізації" за вербальним фондом, граматикою та правописом.

Хай знають: мова кожного народу – його душа – священна.