УДК 81’37:81’367.625

Михайло Гінзбург

Інститут транспорту газу, м. Харків

КЛАСИФІКУВАННЯ ТА ГАРМОНІЗУВАННЯ УТЯМКІВ (ПОНЯТЬ)1, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПРОЦЕСАМИ

© Гінзбург М. Д., 2020

У статті докладно викладено й обґрунтовано запропоновану в попередніх працях автора класифікацію процесів, потрібну для перекладання стандартів, щоб сформулювати правила перетворювання конструкцій першотвірної мови на змістово відповідні, але граматично відмінні конструкції перекладової мови. Ця класифікація поєднує класифікацію засадничих праць Виталя Моргунюка з аспектологійною класифікацією та семантичною класифікацією предикатів. Вирізнено чотири різновиди перебігів процесів і для кожного подано основні групи та їх проілюструвано прикладами.

Ключові слова: українська мова, лінгвістична семантика, семантична модель, стан, процес, подія, перебіг, дія, становлення, перебування в стані, постійні ознака або відношення.

The article discloses and substantiates classification of the processes which was proposed in the author's previous works and which is required for translation of standards so as to determine the rules of converting the source language constructions into meaningfully adequate but grammatically different constructions of the target language. This classification combines the classification of fundamental works by Mr. Vytal Morhuniuk with the aspectological classification and the semantic classification of predicates. Four types of process running are distinguished, each being provided with the main groups and illustrated with examples.

Keywords: Ukrainian language, linguistic semantics, semantic model, state, process, event, running, action, becoming, being in a state, permanent characteristic or relation.

Суть проблеми. Ухвалювання щороку великої кількости перекладів європейських і міжнародних стандартів як національних стандартів України робить актуальним подальший розвиток теорії фахових мов, на підставі якого можна буде розробити методику перекладання стандартів з офіційних мов європейських організацій стандартизації, насамперед з англійської та німецької, на українську.

Річ у тім, що мова стандартів – це окремий «горизонтальний» функційний шар фахових мов технічних наук [9]. Мова стандартів певної галузі оперує утямками відповідної предметної ца́рини (англ. domain, subject field [55, п. 3.1.4]; рос. предметная область), які можна віднести до таких основних категорій [23, с. 29; 21, с. 9–10]:

– категорія предмет (англ. material object [52, п. 3.1.1.60]; рос. предмет [23, с. 29; 21, с. 9]), яка об’єднує речі (англ. thing; рос. вещь), тобто машини, пристрої, деталі, інструменти, матеріали, речовини, природні об’єкти тощо, і живих істот (англ. living being; рос. живое существо);

– категорія процес (англ. process [24, с. 242]; рос. процесс [23, с. 29; 21, с. 9; 24, с. 242]), яку утворюють утямки, що відбивають ознаки, пов’язані з часом2, а саме зі змінністю/незмінністю в часі;

– категорія властивість (англ. property [55, п. 3.1.3]; рос. свойство [23, с. 29; 21, с. 9]), яка об’єднує утямки, що характеризують якісні ознаки предметів і процесів;

– категорія величина (англ. quantity [53, п. 1.1]; рос. величина [21, с. 9]), яку утворюють утямки, що характеризують кількісні ознаки предметів і процесів, до яких належать вимірювані та розрахункові утямки – фізичні величини, параметри, характеристики, коефіцієнти, множники тощо;

– категорія одиниця виміру (англ. measurement unit [53, п. 1.9]; рос. единица измерений [21, с. 9; 23, с. 29]).

Найважливішими утямками у стандартах і найскладнішими для добирання або творення відповідників є процесові утямки3 (англ. process concept; рос. процессное понятие), тобто утямки, пов’язані з процесами. Вони охоплюють як власне утямки категорії процес (наприклад, вимірювати//вимірити, вимірювання//вимірення, вимірено, вимірюючи//виміривши), так і утямки, що належать до інших категорій, але їх позначено термінами, які містять терміноелементи4, похідні від назв процесів: наприклад, утямок категорії предмет: вимірник – прилад для вимірювання чого-небудь й утямок категорії властивість: вимірність – здатність об’єкта, що його можна вимірювати//вимірити. Отже, терміни, що є познаками процесових утямків, із словотвірного погляду є дієсловами й віддієслівними утворами або містять такі утвори (наприклад, термін вимірювана величина містить дієприкметник вимірюваний). Від твірного дієслова всі ці віддієслівні утвори успадковують лексичне значення, а частина з них – також граматичне значення виду та частково семантико-синтаксичну дієслівну категорію валентности [11, с. 9–11].

Подавання процесових утямків суттєво відрізняє українську мову як від європейських мов, що не мають граматичної категорії виду, так і від сусідніх слов’янських мов (наприклад, російської та польської), які мають таку категорію [11]. Ці відмінности стосуються насамперед до морфологійних5 категорій дієслова та успадковування їх віддієслівними утворами.

Теорія процесових утямків як термінознавча теорія повинна складатися з:

1) семантичної класифікації процесових утямків, яка не залежить від особливостей певної мови;

2) типових словотвірних моделей творення термінів і терміносполук для кожного класифікаційного угруповання процесових утямків. Ці моделі специфічні для кожної мови.

Знання семантичної класифікації та типових словотвірних моделей дає змогу під час перекладання стандартів подумки перетворювати синтаксичні структури англійської (німецької) мови на семантичну модель, а семантичну модель – на синтаксичні структури української мови (див. [12, рис. 1]). Саме семантична модель, яка ґрунтується на класифікації процесових утямків, дає змогу «зводити до спільного знаменника» конструкції різних мов і формулювати правила перетворювання конструкцій першотвірної6 мови (англ. source language [57, п. 2.3.5]; рос. исходный язык) на змістово відповідні, але граматично відмінні конструкції перекладової7 мови (англ. target language [57, п. 2.3.6]; рос. язык перевода).

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Для моделювання конкретних процесів потрібна семантична класифікація процесів та інших процесових утямків і спеціальні родові поняття, що є назвами угруповань у цій класифікації.

В українському термінознавстві така семантична класифікація виникла як результат опрацювання чималої кількости державних термінологійних стандартів на початку 90-х років ХХ ст. і пов’язана із засадничими працями Виталя Моргунюка. У [30, с. 4] запропоновано тріаду родових понять недоконана дія (у подальших працях, наприклад [29, с. 50], – дія), доконана дія (у подальших працях, наприклад [29, с. 50], – подія) і наслідок дії (ефект), а також засоби української мови для подавання дій, подій, наслідків, а також суб’єктів й об’єктів і їхніх якостей. Перевага цієї концепції – просте й однозначне перетворювання семантичної моделі на правильні українські мовні форми: дії подають дієсловами недоконаного виду й утвореними від них іменниками на ‑ння, ‑ття, події – дієсловами доконаного виду й утвореними від них іменниками на ‑ння, ‑ття, а наслідки, суб’єкти й об’єкти – спільнокореневими віддієслівними іменниками з іншими суфіксами [30, табл. 1, с. 9–10; 27]. У подальшому цю концепцію розвинуто у словнику [5] і додатках Г і Д стандарту ДСТУ 3966-20008 [44]. Саме в межах цієї концепції викладено розділ 4 «Слова та словосполуки, що описують процеси» у нашій книжці [46, с. 83–259].

Проте подальше застосовування цієї концепції засвідчило складніший зв’язок між семантичними та граматичними утямками. По-перше, критерієм поділу процесів на дії/події є тяглість/миттєвість9 [10, с. 33], а критерієм поділу дієслів на недоконані та доконані є нецілісність/цілісність10 [2, с. 224], і ці два критерії не повністю збігаються. Через це є два дієслівні роди: тривало-обмежувальний (простояти, проговорити тощо) й обмежувальний (постояти, поговорити тощо), які об’єднують дієслова доконаного виду, що не є миттєвими й називають цілісні процеси певної тривалости (тобто в термінології [29, с. 50] – дії) [10, с. 34].

По-друге, для теорії фахових мов недостатньо розрізняти процеси лише за критерієм тяглість/ миттєвість, а є нагальна потреба термінологійно відрізняти, наприклад, тяглі процеси, у яких відбувається зміна стану11, від тяглих процесів, пов’язаних із тимчасовим перебуванням у певному стані. Тобто, на наш погляд, такі процеси, як «лежати»12, «стояти», «спати» тощо, не відповідають утямку дія, бо дія передбачає наявність названого чи неназваного в реченні активного предмета, від якого вона походить [4, с. 34]. Із цього погляду також важко погодитися, що діями є такі фізико-хімійні процеси як «випаровуватися», «горіти», «іржавіти» та біологійні процеси як «квітнути», «рости», «сохнути», «втомлюватися», «старіти», «одужувати», «умирати» тощо чи такі постійні ознаки або відношення як «(не) належати (до певного класифікаційного угруповання)», «дорівнювати», «(не) містити», «(не) охоплювати», «бути різновидом», «бути частиною» тощо.

Усе це робить актуальним розширити семантичну класифікацію процесів, залучивши результати інших досліджень у предметній ца́рині «Лінгвістична семантика та аспектологія»13, а саме:

1) класифікацію, викладену в аспектологійних працях, наприклад [17; 20];

2) семантичну класифікацію предикатів, яку запропонував Іван Вихованць [3, с. 93–111; 4, с. 33–35] і розвинуту в роботах Олександра Межова [25, с. 39–69; 26, с. 51–100], де подано значну кількість прикладів кожного різновиду предикатів, використаних в цій статті.

У наших статтях [6; 12] запропоновано класифікацію процесів (рис. 1), яка поєднує концепцію [5; 30; 44] з результатами зазначених досліджень. Основна проблема, яка виникла під час такого поєднування, – це термінологійні розбіжности (різні автори уживають тих самих термінів як познаки істотно відмінних утямків і різних термінів – як познаки близьких утямків). Для розв’язання цієї проблеми в [6] запропоновано згармонізувати утямки й терміни згідно з методикою [54].

Рис. 1. Класифікація процесів, запропонована в [6; 12]. Пунктиром подано фази, які можуть бути відсутніми в певних процесах.

Мета цієї статті:

– докладно викласти й обґрунтувати запропоновану в [6; 12] класифікацію процесів, яка поєднує класифікацію засадничих праць Виталя Моргунюка з аспектологійною класифікацією та семантичною класифікацією предикатів;

– вирізнити основні різновиди перебігів процесів і для кожного різновиду подати основні групи та проілюструвати їх прикладами.

1. Опис загальної класифікації процесів

У запропонованій класифікації найширшим утямком є описана вище категорія процес. Це дає змогу поєднати загальнонаукове розуміння процесу з традиційним мовознавчим розумінням його як семантичної категорії, що є категорійним значенням дієслова як частини мови, абстрагованим від конкретних лексичних значень окремих дієслів14 [3, с. 96; 24, с. 242]. Зауважимо, що мови передають процеси не лише власне дієсловами й віддієслівними утворами, а й аналітичними дієсловами, утвореними переміщенням прикметника, іменника, прислівника, числівника тощо з властивої їм синтаксичної позиції в синтаксичну присудкову позицію дієслова і поєднанням їх із формами зв’язки15 або напівзв’язки, які надають таким аналітичним дієсловам граматичних значень часу, способу, особи й числа [2, с. 291–293, 366].

За критерієм тяглість/миттєвість родовий утямок (англ. generic concept [55, п. 3.2.19]; рос. родовое понятие) процес поділено на два видові (англ. specific concept [55, п. 3.2.20]; рос. видовое понятие): тяглий процес та миттєвий процес (рис. 1). Безумовно, визначення певного процесу як тяглого чи миттєвого є відносним і залежить від співвідношення між його тривалістю τ_p й масштабом часу τ_m відповідної предметної ца́рини [8, с. 11]. Для таких процесів як «вибух», «спалах» тощо τ_p << τ_m і тому їхньою тривалістю зазвичай нехтують, уважаючи їх миттєвими. Це означає, що хоча фактично такий процес триває певний дуже короткий проміжок часу, однак із погляду мовця він нібито не має тривалости (його тривалість прямує до нуля τ_p → 0). Усі інші процеси є тяглими. Якщо τ_p >> τ_m, то тяглий процес уважають процесом нескінченно великої тривалости (τ_p → ∞), а для інших співвідношень між τ_p і τ_m – процесом скінченної тривалости. Безумовно, нехтовно мала і нескінченна велика тривалість – це математичні моделі, що їх широко використовують у природничих та технічних науках. Проте й мова має засоби передавати ці моделі, наприклад, спеціальні дієслова для називання миттєвих процесів [20, с. 211, 389; 17, с. 23, 55–56] і мовні конструкції для подавання процесів, що з погляду мовця почались та/або закінчаться невідомо коли (див. приклади в [8, с. 10–11]).

Із математичного погляду тяглий процес можна розглядати як рух у багатовимірному просторі характеристик предмета, де в кожний момент часу предмет перебуває в певному стані, тобто в певній точці цього простору. Тоді траєкторія цього руху – це лінія, а її проєкція на часову вісь – відтинок [t₁, t₂], що містить дві характерні точки t₁ і t₂, які відповідають початковому й кінцевому моменту часу. Це збігається з мовознавчою концепцією фазовости процесу [42, с. 75; 16, с. 427], за якою процеси скінченної тривалости зазвичай поділяють на три логічно можливі фази16: початок (англ. beginning [56, с. 7]; рос. начало [16, с. 427]), перебіг (англ. running; рос. продолжение [16, с. 427]), кінець (англ. end [56, с. 7]; рос. конец [16, с. 427]). Отже, зазначені фази є частинними утямками (англ. partitive concept [55, п. 3.2.22]; рос. партитивное понятие), і між ними та збірним утямком (англ. comprehensive concept [55, п. 3.2.21]; рос. целостное понятие) тяглий процес має місце частинний зв’язок, що наочно показано на рис. 1.

З огляду на філософську концепцію неперервного руху матерії кінець попереднього процесу стає початком наступного17. Тому стан предмета на початковій і кінцевій фазах змінюється якісно. Зазвичай початок і кінець процесу розглядають як фази, тривалість яких прямує до нуля, тобто як миттєві. Через це початкову та/або кінцеву фази тяглового процесу (рис. 1) моделюють як події (англ. event [56, с. 381]; рос. событие [17, с. 21, 35–36]), що відбивають «стрибок» із попереднього стану в наступний за нехтовно малий проміжок часу. Математично подію можна подати як пряму в багатовимірному просторі характеристик предмета, перпендикулярну до часової осі (її проєкція на часову вісь – це точка18).

Основною фазою процесу скінченної тривалости є перебіг, якому на часовій осі відповідає певний інтервал (t₁, t₂), що не містить початкової та кінцевої меж. Тобто відмінність між тяглим процесом і перебігом така сама як між відтинком й інтервалом у математиці19.

Не кожен процес має всі три фази. Процеси нескінченно великої тривалости завжди мають пере́бігову фазу, але не мають або кінцевої [t₁, +∞), або початкової (‑∞, t₂] фаз, або і кінцевої, і початкової фаз разом (‑∞, +∞). Через це початкову й кінцеву фази на рис. 1 подано пунктиром. Миттєві процеси узагалі не мають фаз – у них початок і кінець збігаються і тому весь такий процес моделюють як подію (рис. 1).

Подальший поділ родового утямку перебіг на видові утямки відбувається залежно від критеріїв, поданих на рис. 1. На першому рівні за критерієм змінність/незмінність стану предмета виокремлюють динамічний і статичний перебіги. За динамічного перебігу поступово нагромаджуються кількісні зміни, тобто предмет із плином часу поступово переходить із попереднього стану в наступний. Тому математично динамічний перебіг можна подати як плавну криву. Цією «поступовістю» динамічний перебіг відрізняється від події, яка передає «стрибок» із попереднього стану в наступний за нехтовно малий проміжок часу. За статичного перебігу стан предмета з плином часу не змінюється, тобто математично статичний перебіг можна подати як пряму, паралельну до часової осі.

За критерієм активність/пасивність суб’єкта20 доцільно виокремити два різновиди динамічного перебігу: дію та становлення (рис. 1).

Дія (англ. action [56, с. 7, 381]; рос. действие [31, с. 186]) – це динамічний перебіг процесу, що його породжує, активно й безпосередньо стимулює суб’єкт дії [12, с. 8]. Це визначення ширше, ніж подане в класифікації предикатів, де з огляду на антропоцентричний принцип побудови загальновживаної мови розрізняльною ознакою дії вважають свідому активність, спрямовану на досягнення певної мети [26, с. 61] і через це суб’єктами дії розглядають лише живих істот, переважно людей21 [3, с. 93–94]. Таке обмеження недоцільне для фахових текстів, де описують дії не лише живих істот, а насамперед речей (технічних засобів і природних об’єктів).

Становлення (англ. becoming; рос. становление [24, с. 242]) – це динамічний перебіг процесу, суб’єкт якого пасивний, він не породжує та безпосередньо не стимулює цей перебіг [12, с. 8]. Становлення відбиває кількісне та якісне внутрішнє змінювання суб’єкта. У [6, с. 49] запропоновано вживати терміна становлення, узятого зі словника [24, с. 242], замість терміна процес, ужитого в класифікації предикатів Івана Вихованця [3, с. 96–97], щоб позбутися плутанини та забезпечити однозначну відповідність терміна утямку в предметній ца́рині «Лінгвістична семантика та аспектологія». Запропонований термін відповідає вимозі відповідности лексичного значення терміна, позначуваному ним утямку, бо лексичним значенням слова становлення є виникнення, творення чого-небудь у сукупности характерних ознак і форм; формування когось, чогось у процесі розвитку [41, т. 9, с. 649]. Цього терміна також уживають у філософії, позначаючи ним формування якого-небудь матеріального чи ідеального об’єкта [49, с. 652].

За викладеним нижче критерієм тимчасовість/постійність доцільно виокремити два різновиди статичного перебігу: перебування в стані та постійні ознака або відношення (рис. 1). Обом цих різновидам перебігу властива пасивність суб’єкта.

Перебування в стані (англ. being in a state; рос. пребывание в состоянии) – це статичний перебіг процесу скінченної чи нескінченно великої тривалости, протягом якої стан предмета не змінюється. Перебування в стані є тимчасовим, воно має зазвичай чітко окреслену тривалість, тобто початок і кінець (t₁, t₂) або принаймні початок (t₁, +∞) [45, с. 5; 12, с. 8; 20, с. 408].

Постійні ознака або відношення (англ. permanent characteristic or relation; рос. постоянное свойство или соотношение [17, с. 65]) – це статичний перебіг процесу неокресленої тривалости, що відбиває незмінність із плином часу внутрішніх ознак предметів22 і відношень між ними. На відміну від перебування в стані для постійних ознаки або відношення відсутні початок і кінець, тобто цьому перебігові відповідає нескінченний часовий інтервал (‑∞, +∞).

Отже, дія, становлення, перебування в стані та постійні ознака або відношення є видовими утямками, і між ними й утямком перебіг (через утямки динамічний перебіг і статичний перебіг) має місце родо-видовий зв’язок, що наочно показано на рис. 1. Подальшу класифікацію різновидів утямків дія, становлення, перебування в стані та постійні ознака або відношення подано нижче.

У табл. 1 зібрано запропоновані в нашій класифікації терміни й терміни для близьких утямків у порівнюваних працях.

Таблиця 1.

Запропоновані терміни й терміни для близьких утямків у порівнюваних працях

2. Класифікація різновидів дії

Із поданого вище визначення дії випливає, що цей утямок надзвичайно розгалужений і ним моделюють перебіг різних груп процесів. Тому ґрунтуючись на класифікаціях предикатів дії (акціональних предикатів, у нашій термінології – дійових предикатів) [3, с. 93–95; 25, с. 39–47; 26, с. 60–75] та на семантичній класифікації [31, с. 415], можна вирізнити такі групи дій, які своє чергою можна поділити на підгрупи:

2.1)  фізичні дії, тобто фізичний вплив суб’єкта на об’єкт, що викликає в ньому певні зміни, створює нові об’єкти або знищує наявні [26, с. 63]. У цій групі можна вирізнити такі підгрупи:

– дії суб’єкта, що створюють новий об’єкт за допомогою матеріалів і знарядь (наприклад: «будувати», «виготовляти», «конструювати», «копіювати» «креслити», «сіяти», «складати», «споруджувати», «формувати» тощо);

– дії суб’єкта, що частково пошкоджують або знищують об’єкт (наприклад: «громити», «кришити», «ламати», «нищити», «палити», «підривати», «розбивати», «руйнувати», «трощити», «шматувати» тощо);

– дії суб’єкта, що змінюють чи перетворюють об’єкт (наприклад: «автоматизувати», «барвити», «варити», «вимикати», «заправляти», «кип’ятити», «оздоблювати», «подовжувати», «реставрувати», «чистити», «шліфувати» тощо).

Очевидно, що такий поділ фізичних дій на підгрупи умовний, оскільки певні дії залежно від контексту можуть як створювати, так і змінювати (перетворювати) об’єкт і так само – як частково пошкоджувати (знищувати), так і змінювати (перетворювати) об’єкт. Проте цей поділ застосовують у семантичних теоріях, щоб покласифікувати об’єкт дії (див. далі);

2.2)  рух і переміщання інших предметів у просторі. Цю групу дій можна умовно поділити на дві великі підгрупи. До першої належать різні види руху (наприклад: «бігти», «їхати», «пливти», «підніматися», «обертатися», «дрижати», «коливатися», «хитатися» тощо), а до другої – переміщання у просторі, що поєднують рух і конкретну фізичну дію (наприклад: «везти», «вести», «вішати», «водити», «кидати», «класти», «котити», «таскати», «тягти», «штовхати» тощо);

2.3)  інтелектуально-пізнавальні дії, тобто мисленнєві дії суб’єкта, не обмежені його психікою, що мають зовнішній вияв (наприклад: «аналізувати», «вивчати», «вимірювати», «ділити», «додавати», «досліджувати», «обґрунтовувати», «розраховувати», «розв’язувати», «узагальнювати» тощо);

2.4)  мовленнєві дії (наприклад: «агітувати», «веліти», «винити», «висловлювати», «відповідати (на питання)», «доповідати», «дякувати», «зауважувати», «коментувати», «консультувати», «цитувати» тощо);

2.5)  чуттєві дії – відображання в корі головного мозку предметів і явищ, що діють на різноманітні аналізатори людини: зорові, слухові тощо (наприклад: «бачити», «дивитися», «нюхати», «оглядати», «примічати», «слухати», «спостерігати», «сприймати», «чути» тощо);

2.6)  розпорядчі дії (наприклад: «доручати», «звільняти», «зобов’язувати», «керувати», «нагороджувати», «наказувати», «покладати (відповідальність, обов’язки)», «призначати» тощо);

2.7)  економічні дії (наприклад: «банкротити», «відкривати (підприємство)», «девальвувати», «закривати (підприємство)», «конкурувати», «купувати», «отримувати (гроші)», «платити», «продавати», «розоряти» тощо);

2.8)  фізіологійні дії («дихати», «їсти», «народжувати (дітей)», «пити», «випорожнятися», «сечити» тощо);

2.9)  кількісні дії (наприклад: «збільшувати», «зменшувати», «нарощувати» тощо);

2.10) зворотні дії, спрямовані на самого суб’єкта (наприклад: «митися», «голитися», «учитися» тощо), та взаємодія (наприклад: «битися», «листуватися», «співпрацювати», «спілкуватися» тощо).

Із поданих груп дій і наведених прикладів випливає, що для фахових текстів дія є найважливішим різновидом перебігів процесів.

3. Класифікація різновидів становлення

Ґрунтуючись на класифікаціях предикатів процесу (процесуальних предикатів, у нашій термінології – становленнєвих предикатів) [3, с. 96–97; 25, с. 47–51; 26, с. 75–80], можна вирізнити такі групи перебігів процесів, що їх класифікуємо як становлення:

3.1)  фізико-хімійні становлення23 – перебіги фізико-хімійних процесів (наприклад: «випаровуватися», «висихати», «гаснути», «горіти», «замерзати», «іржавіти», «кипіти», «киснути», «м’якшати», «плавитися», «сохнути», «танути», «твердіти», «тліти» тощо);

3.2) ботанічні становлення – перебіги процесів у рослинному світі (наприклад: «відцвітати», «в’янути», «дозрівати», «достигати», «квітнути», «осипатися», «проростати», «рости», «сохнути», «цвісти» тощо);

3.3)  фізіологійні становлення – перебіги фізіологійних процесів (наприклад: «гоїтися», «знемагати», «линяти», «лисіти», «одужувати», «рости», «сивіти», «слабшати», «старіти», «товстіти», «худнути», «утомлюватися» тощо);

3.4)  емоційно-психічні становлення – перебіги емоційно-психічних процесів (наприклад: «вагатися», «веселитися», «гніватися», «злитися», «лютувати», «непокоїтися», «обурюватися», «радіти», «сердитися», «сумувати», «хвилюватися», «хмуритися» тощо);

3.5)  інтелектуальні становлення – позитивне чи негативне інтелектуальне змінювання (наприклад: «прозрівати», «розумнішати», «мудрішати», «дурнішати» тощо);

3.6)  економічні становлення – перебіги економічних процесів (наприклад: «багатіти», «банкрутувати», «бідніти», «бідувати», «девальвуватися», «заможніти», «знецінюватися», «зростати», «процвітати», «розорятися» тощо);

3.7)  колірні становлення – перебіги процесів набування певних колірних ознак і виявляння цих ознак (наприклад: «біліти», «блакитніти» «бліднути», «жовтіти», «світліти», «сіріти», «темніти», «тепліти», «чорніти» тощо).

3.8)  кількісні становлення – перебіги процесів кількісного змінювання та більшання інтенсивности ознак (наприклад: «більшати», «меншати», «зростати», «спадати», «білішати», «жовтішати», «зеленішати», «світлішати», «теплішати», «темнішати», «чорнішати» тощо);

3.9)  звукові становлення – перебіги процесів звучання (наприклад: «гудіти», «гриміти», «дзвеніти», «свистіти», «скрипіти», «хлюпати», «шелестіти», «шипіти», «шуміти» тощо);

3.10) запахові становлення («духмяніти», «пахнути», «смердіти» тощо);

3.11) довкільні становлення («вечоріти», «дощити», «світати», «смеркати», «розвиднятися», «сніжити» тощо).

Із поданих груп перебігів процесу, покласифікованих як становлення, та наведених прикладів випливає, що для фахових текстів становлення також є важливим перебігом процесів, і тому доцільно чітко відокремлювати становлення від дій.

4. Класифікація різновидів перебування в стані

Перебування в певному стані незалежно від способу подавання його мовою можна поділити на перебування в природному стані, який із погляду мовця виникає ніби сам собою, та перебування у результатовому стані, який мовець подає як наслідок виконаної дії [45, с. 6; 12, с. 9]. Останній різновид перебування в стані – найважливіший для фахових текстів і його докладно розглянуто в нашій розвідці [12]. Тому в цій статті обмежимося лише перебуванням у природному стані.

Ґрунтуючись на класифікаціях предикатів стану (стативних предикатів, у нашій термінології – ста́нових предикатів) [3, с. 97–101; 25, с. 52–60; 26, с. 80–89] та на семантичній класифікації [31, с. 416], можна вирізнити такі групи перебігів процесів, що їх класифікуємо як перебування у природному стані:

4.1) перебування довкілля в певному стані (наприклад: «вітряно», «душно», «спекотно», «хмарно» тощо);

4.2) перебування в певному фізіологійному стані (наприклад:, «боляче», «важко», «тяжко», «холодно», «дрімати», «лихоманити», «спати», «температурити», «хворіти» тощо);

4.3) перебування в певному емоційно-психічному стані (наприклад: «весело», «кривдно», «лячно», «соромно» тощо);

4.4) перебування в певному інтелектуальному стані (наприклад: «відомо», «зрозуміло», «незрозуміло», «сумнівно», «ясно», «взнаки», «невтямки», «вірити», «знати», «пам’ятати», «уважати/вважати» тощо);

4.5) перебування в певному почуттєвому стані, що відбиває ставлення до когось/чогось (наприклад: «кохати», «любити», «ненавидіти», «вражати», «гордитися», «засуджувати», «захоплюватися», «оцінювати», «подобатися», «полонити», «хвилювати», «цікавити», «чарувати», «шанувати» тощо);

4.6) перебування в певному просторовому стані (наприклад: «бути (десь)», «перебувати», «опинятися», «розташовуватися», «висіти», «лежати», «сидіти», «стояти» тощо);

4.7) перебування в певному фізичному стані (наприклад: «брудно», «чисто» тощо).

5. Класифікація різновидів постійних ознаки або відношення

Ґрунтуючись на класифікаціях предикатів якости (квалітативних предикатів, у нашій термінології – озна́кових і відношеннєвих предикатів) [3, с. 101–104; 25, с. 60–66; 26, с. 96–100] та на аспектологійній [17, с. 65–67] і семантичній [31, с. 416] класифікаціях, можна вирізнити такі групи перебігів процесів, що їх класифікуємо як постійні ознаки та відношення.

5.1) власне ознаки предметів: колір і його відтінки (наприклад: «вишневий», «зелений», «жовтий» тощо); звукові ознаки (наприклад: «голосний», «дзвінкий», «тихий» тощо); смакові ознаки (наприклад: «гіркий», «кислий», «солодкий» тощо); запахи (наприклад: «запашний», «смердючий» тощо); дотикові ознаки (наприклад: «гострий», «колючий», «тупий» тощо); вагові ознаки (наприклад: «важкий», «легкий» тощо); температурні ознаки (наприклад: «гарячий», «теплий», «холодний» тощо); вікові ознаки (наприклад: «молодий», «старий» тощо); ознаки характеру, інтелектуальні спроможности (наприклад: «гордий», «розумний», «щедрий» тощо); фізіологійні ознаки (наприклад: «здоровий», «сліпий», «хворий» тощо); ознаки зовнішньої форми (наприклад: «круглий», «опуклий», «прямий» тощо) та інші ознаки;

5.2) ознаки-параметри предметів і процесів (наприклад: «важити (мати певну вагу)», «коштувати (мати певну грошову вартість)», «уміщувати», «тривати» тощо);

5.3) геологійні та географійні ознаки («височіти», «виходити (на поверхню, про поклад)», «впадати (про річку, струмок)», «межувати (бути територійно суміжним)», «омивати (про океани, моря, річки)», «оточувати», «перетинати», «прилягати», «розташовуватися»/«розташований», «текти (про річку, струмок)» тощо);

5.4) відношення зіставляння та порівняння, коли кількісну характеристику постійної ознаки предмета зіставляють із такою самою ознакою в іншому предметі (наприклад: «більший ніж», «досвідченіший за», «старший від», «менш досвідчений ніж», «найдосвідченіший серед» тощо);

5.5) логіко-математичні, причиново-наслідкові та класифікаційні відношення (наприклад: «бути різновидом», «бути частиною», «бути наслідком», «бути (не)тотожним», «входити до складу», «ґрунтуватися», «(не) дорівнювати», «(не) містити», «належати до (певного класифікаційного угруповання)» «(не) охоплювати», «свідчити (про щось)», «спричинювати» тощо);

5.6) відношення існування/неіснування, наявности/відсутности, достатності/недостатності предметів чи явищ у навколишньому світі (наприклад: «(не) бути (у значенні існувати)», «(не) жити», «(не) існувати», «бракувати (не вистачати, не бути)», «нема», «наявний», «відсутній» тощо);

5.7) відношення володіння/неволодіння (позбавлення) (наприклад: «(не) належати», «(не) володіти», «(не) мати» тощо;

5.8) фахова́ належність особи (наприклад: «бути економістом», «директорувати», «лікарювати», «столярувати» тощо).

Зауважимо, що на відміну від [25, с. 58–60; 26, с. 88–96] зазначені вище відношення ми розглядаємо як постійні, бо саме так їх зазвичай подають у фахових текстах. Якщо ж в конкретних контекстах вони набувають часової локалізації, тобто тимчасовости, то в межах поданої класифікації (рис. 1) їх треба класифікувати як перебування в певному стані. Так само значення постійної ознаки можуть мати будь-які перебіги, подані в загальних твердженнях [17, с. 66], наприклад, «вода кипить за температури 100 °С».

6. Класифікація учасників процесів

У семантичних теоріях розглядають різні класифікації учасників процесу. Огляд деяких подано в [4, с. 35–42]. Далі ми обмежимося лише основними учасниками процесів і визначимо їх з огляду на викладену вище класифікацію процесів.

Обов’язковим учасником кожного процесу є суб’єкт. Залежно від різновиду перебігів треба розрізняти суб’єкта дії, суб’єкта становлення, суб’єкта стану й суб’єкта постійних ознаки або відношення. Характерною ознакою суб’єкта є його активність/пасивність. Активність пов’язана з витрачанням власної енергії [16, с. 8, 23]. Згідно з поданою на рис. 1 класифікацією активним є лише суб’єкт дії, а суб’єкти всіх інших різновидів перебігів процесів – пасивні.

У деяких семантичних теоріях розрізняють два різновиди суб’єкта дії: живу істоту позначають терміном агенс [38, с. 13, 706] (англ. actor, agent [38, с. 13; 56, с. 7]; рос. агенс [16, с. 23; 31, с. 414]), а річ – елементив [38, с. 13, 150, 706] (англ. elementive; рос. элементив). Пропонуємо замість цих чужомовних слів терміни, побудовані на українському ґрунті: живу істоту позначати терміном діяч, а річ – дія́льник24.

На відміну від суб’єкта дії суб’єкт становлення не породжує та безпосередньо не стимулює перебігу процесу. Суб’єкт становлення змінюється кількісно та якісно за рахунок внутрішнього процесу, зумовленого законами природи. Це не суперечить тому факту, що запустити цей внутрішній процес може певний зовнішній предмет або чинник (див. далі). Пропонуємо позначати суб’єкта становлення українським терміном стано́вленик.

Суб’єкта стану зазвичай називають носієм стану25 [3, с. 98; 4, с. 36, 41]. На нашу думку, цей термін невдалий, оскільки стан не можна носити, у стані можна лише перебувати. З огляду на це пропонуємо для суб’єкта стану українського терміна перебува́ч.

Для суб’єктів постійних ознаки або відношення пропонуємо українські терміни озна́ченик і відно́шеник. Останнім доцільно замінити чужомовний термін релятив (англ. relative) [38, с. 616, 706].

Коли йдеться про фізичні, інтелектуально-пізнавальні, мовленнєві, розпорядчі, економічні, фізіологійні й кількісні дії, то важливим для таких процесів є другий учасник, якого називають об’єктом дії. Це пасивний учасник, на якого спрямована дія суб’єкта або який виникає в результаті дії [31, с. 414].

У деяких семантичних теоріях (див. наприклад [38, с. 539–540]) об’єкта фізичної дії називають пацієнсом (англ. patient [38, с. 539–540; 56, с. 299]; рос. пациенс [16, с. 256], від лат. patiens – той, хто терпить, страждає) і визначають як пасивного учасника ситуації, що зазнає змін від неконтрольованих ним зовнішніх впливів [16, с. 256] або виникає в результаті дії [31, с. 414]. З огляду на подане вище визначення замість цього чужомовного терміна пропонуємо терміна зазнава́ч, утворений за природною українською словотвірною моделлю від дієслова зазнавати.

У семантичних теоріях виокремлюють такі різновиди об’єкта дії  [6, с. 56–57]: результатив (англ. resultative; рос. результатив) як різновид об’єкта дії зі значенням нового учасника ситуації, який є результатом дії (наприклад: Я нарвав букет квітів; Я наробив помилок) [38, с. 616; 4, с. 40; 20, с. 403] та трансгресив (англ. transgressive; рос. трансгрессив, букв. пов’язаний із перейденням з одного стану до іншого [1, с. 478]) як різновид об’єкта дії, що є результатом перетворення (наприклад: Я зварив борщ. Він зробив із мене фахівця) [38, с. 747]. Пропонуємо замість багатозначного терміна результатив у цьому значенні вживати терміна результа́тник, а замість чужомовного терміна трансгресив – терміна перетво́реник, утвореного за природною українською словотвірною моделлю від дієслова перетворити.

Певні становлення та перебування в певних станах мають не тільки суб’єкта, а й іншого учасника, якого, на нашу думку, помилково називають об’єктом [4, с. 40], бо тут нема спрямованости процесу від суб’єкта на цього учасника. Пересвідчимось у цьому на конкретних прикладах:

(1) Батько (суб’єкт мовленнєвої дії) кричить на сина (об’єкт мовленнєвої дії);

(2) Батько (суб’єкт емоційно-психічного становлення) гнівається на сина (спричинювач);

(3) Батько (суб’єкт перебування в почуттєвому стані) гордиться сином (спричинювач).

У першому прикладі мовленнєва дія спрямована на сина, і тому він є об’єктом цієї дії. У другому прикладі йдеться про емоційно-психічне становлення (внутрішній емоційно-психічний процес), а у третьому – про перебування в почуттєвому стані. Ці становлення й перебування в стані узагалі не можуть мати спрямованости, обмежуються суб’єктом й не можуть поширюватися на інші предмети. Так, син може навіть про них не здогадуватися, хоча саме його поведінка спричинила їх. Тому пропонуємо такого другого учасника процесу називати спричинювачем (англ. causative [1, с. 193; 38, с. 225]; рос. каузатор [31, с. 76–77]).

Подальша класифікація учасників процесів виходить за рамки цієї статті й потребує окремого досліджування.

Висновки:

1.  Процесові утямки є найважливішими утямками в стандартах й інших фахових текстах і найскладнішими для добирання або творення відповідників під час перекладання. З огляду на це, щоб сформулювати правила перетворювання конструкцій першотвірної мови на змістово відповідні, але граматично відмінні конструкції перекладової мови, потрібно розробити семантичну класифікацію процесових утямків, яка б не залежала від особливостей певної мови.

2.  У статті докладно викладено й обґрунтовано запропоновану в [6; 12] класифікацію процесів, яка поєднує концепцію засадничих праць Виталя Моргунюка з аспектологійною класифікацією та семантичною класифікацією предикатів. Зокрема запропоновано інженерну (математичну) та філософську інтерпретацію таких засадничих утямків як процес, тяглий процес, миттєвий процес, подія, перебіг тощо.

3.  У запропонованій класифікації є два різновиди ієрархійних зв’язків: частинний зв’язок між утямком тяглий процес і його фазами (початком, перебігом, кінцем) та родо-видові зв’язки між родовим утямком процес і видовими утямками тяглий процес і миттєвий процес та між родовим утямком перебіг і видовими утямками дія, становлення, перебування в стані та постійні ознака або відношення.

4.  Показано, що в предметній ца́рині «Лінгвістична семантика та аспектологія» є чотири напрямки дослідження, які під різними кутами зору досліджують процеси, а саме: граматичні студії, праці з класифікації предикатів, аспектологійні праці, термінознавча теорія Виталя Моргунюка, і між цими напрямками має місце суттєва відмінність термінології (тих самих термінів уживають як познаки істотно відмінних утямків і різних термінів – як познаки близьких утямків). Щоб мати можливість спільно використовувати результати цих досліджень, запропоновано згармонізовану терміносистему й показано зв’язок запропонованих термінів із термінами інших авторів.

5.  Для всіх чотирьох вирізнених різновидів перебігів процесів подано основні групи перебігів процесів та їх проілюстровано прикладами, які доводять можливість застосовувати запропоновану класифікацію в різних предметних ца́ринах фахово́ї діяльности.

6.  Подальші напрямки досліджування – 1) покласифікувати повторювані процеси; 2) з’ясувати типові українські, англійські та німецькі словотвірні моделі творення термінів і терміносполук для кожного класифікаційного угруповання процесових утямків із тим, щоб сформулювати правила перетворювання конструкцій англійської (німецької) мови на змістово відповідні, але граматично відмінні українські конструкції.

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. 2-е изд. стереотип. Москва : Советская энциклопедия, 1969. 608 с. 2. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови : академ. граматика укр. мови / за ред. Івана Вихованця. Київ : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. 400 с. 3. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / відп. ред. К. Г. Городенська. Київ : Наук. думка, 1992. 224 с. 4. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. Київ : Наук. думка, 1983. 220 с. 5. Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять). Київ : Вирій, Сталкер, 1997. 256 с. 6. Гінзбург М. Категорійно-поняттєвий апарат аспектологічних досліджень // Українська наукова термінологія. Історія та сучасний стан : матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 5 грудня 2014 р.). Київ : Наук. думка, 2015. С. 42–60. 7. Гінзбург М. Термінознавство та аспектологія: два погляди на процеси // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2012. № 733. С. 10–17. 8. Гінзбург М. Щодо засадничих понять, пов’язаних з подаванням процесів // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2010. № 676. С. 8–14. 9. Гінзбург М. Мова технічних стандартів як окремий функційний шар фахових мов // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. ; Київський нац. ун-т культури і мистецтв ; ф‑т культурології ; за заг. ред. В. В. Бездрабко. Київ, 2017. Вип. 10. С. 28–38. 10. Гінзбург М. Мовознавче підґрунтя теорії подавання процесових понять в українській фаховій мові // Українська наукова термінологія : зб. матер. наук.-практ. конф. «Українська наукова термінологія. Природничі науки», (м. Київ, 2 листоп. 2012 р.). Київ : НВП «Вид-во “Наук. думка” НАН України», 2012. № 4. С. 29–39. 11. Гінзбург М. Особливості української мови щодо подавання процесових понять у фахових текстах // LANGUAGE: Codification Competence Communication, 2019. № 1. С. 7–24. 12. Гінзбург М. Про активні, пасивні та результатові конструкції в українських фахових текстах на тлі інших мов // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2017. № 869. С. 3–22. 13. Головатий С. Коментар до документа Венеціанської Комісії «Доповідь про правовладдя» («Report on the rule of law»), ухваленого на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року // Доповідь про правовладдя ; Венеційська комісія : доповідь, коментар. [Б. м.] : USAID, 2019. С. 28–70 . 14. Горпинич В. О. Морфологія української мови : підручник. Київ : ВЦ «Академія», 2004. 336 с. (Серія «Альма-матер»). 15. Дубровський В. Словник украінсько-московський. 6-те вид. Київ : Рідна мова, [1918?]. 361 с. 16. Жеребило Т. В. Словарь лингвистических терминов. 5-е изд., испр. и доп. Назрань : ООО «Пилигрим», 2010. 486 с. 17. Зализняк А. А., Шмелев А. Д. Введение в русскую аспектологию. Москва : Языки русской культуры, 2000. 222 с. (Studia Philologica). 18. Ізюмов О. Правописний словник : 60000 слів. Харків : Держ. вид-во «Рад. школа», 1931. 580 с. 19. Ізюмов О. Українсько-російський словник : за новим правописом. Харків ; Київ : Держ. вид-во України, 1930. 980 c. 20. Калько М. Аспектуальність: категоризація, класифікація і репрезентація в сучасній українській літературній мові. 2-ге вид., перероб. й доп. Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2013. 488 с. 21. Канделаки Т. Л. Семантика и мотивированность терминов. Москва : Наука, 1977. 168 с. 22. Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу : навч. посіб. для студ. філол. ф-тів ун-тів. Київ : Вища шк., 1982. 166 с. 23. Лотте Д. С. Основы построения научно-технической терминологии. Вопросы теории и методики. Москва : Изд-во АН СССР, 1961. 158 с. 24. Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. Москва : Изд-во иностранной литературы, 1960. 436 с. 25. Межов О. Г. Суб’єктні синтаксеми у структурі простого речення : монографія. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. 184 с. 26. Межов О. Г. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць : монографія. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 464 с. 27. Моргунюк В. Система українських термінотворчих засобів для позначення процесових понять // 3-я Міжнар. наук. конф. «Проблеми української науково-технічної термінології» : тези доп. Львів : Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1994. С. 85. 28. Моргунюк В. Про невмотивованість українського терміна «поняття» на познаку одиниці думки // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2012. № 733. С. 29–33. 29. Моргунюк В., Пшенична Л., Шевченко В. Терміни та виознаки дійових (процесових) утямків // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2010. № 676. С. 49–56. 30. Моргунюк В. С. Зауваження щодо опрацювання державних стандартів з науково-технічної термінології : препр. Київ, 1993. 32 с. 31. Мустайоки Арто. Теория функционального синтаксиса: от семантических структур к языковым средствам. 2-е изд., стер. Москва : Языки славянской культуры, 2010. 512 с. (Studia Philiogica). 32. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. 8-е изд., доп. Москва : Языки славянской культуры, 2001. 544 с. 33. Правописний словник / за ред. Олександра Панейка. 2-ге вид., доп. Львів : Укр. вид-во, 1941. 784 с. 34. Правописний словник української мови = Spelling dictionary of the Ukrainian language : 65 тис. слів / за ред. Яр. Рудницького і К. Церкевича ; Українська Могилянсько-Мазепинська академія наук і Науково-дослідне товариство української термінології. Нью-Йорк ; Монтреаль : Науково-дослідне товариство української термінології, 1979. 795 с. 35. Ребезнюк І. І. Уживання української науково-технічної термінології на засадах національних стандартів // Промислова гідравліка і пневматика. 2018. № 4. С. 13–20. 36. Російсько-український словник : близько 160 тис. слів / уклад. І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк та ін. ; за ред. В. В. Жайворонка. Київ : Абрис, 2003. 1404 с. 37. Російсько-український словник: у 4 т. Т. 3. О–П. Вип. 2. Поле-Пячение / упоряд.-ред. : В. Ганцов, Г. Голоскевич, М. Грінченкова, А. Ніковський ; гол. ред. акад. С. Єфремов. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017. 4, II, 318 с. (Репринт з видання 1928 р.) (Серія «Словникова спадщина України»). 38. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2011. 844 с. 39. Синявський О. Норми української літературної мови. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. ХХ, 368 с. (Репринт з видання 1931 р.) (Серія «Українська граматична класика»). 40. Дорошенко М., Станіславський М., Страшкевич В. Словник ділової мови. Термінологія та фразеологія. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. XVI, 248 с. (Репринт з видання 1930 р.) (Серія «Словникова спадщина України»). 41. Словник української мови: в 11 т. / ред. кол. : І. К. Білодід та ін. Київ : Наук. думка, 1970–1980. Т. 1–11. 42. Соколова С. О. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові. Київ : Наук. думка, 2003. 285 с. 43. ДСТУ 3966:2009. Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. [На заміну ДСТУ 3966-2000 ; чинний від 2010-07-01]. Вид. офіц. Київ : Держспоживстандарт України, 2010. IV, 31 с. (Національний стандарт України). 44. ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. Київ : Держспоживстандарт України, 2000. IV, 32 с. (Національний стандарт України). 45. Типология результативных конструкций (результатив, статив, пассив, перфект) / отв. ред. В. П. Недялков. Ленинград : Наука, Ленинградское отделение, 1983. 264 c. 46. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень / уклад. : М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за ред. акад. УНГА М. Д. Гінзбурга. Київ : Фірма «ІНКОС», Центр навчальної літератури, 2007. 672 с. 47. Українська мова. Енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (спів-голова), М. П. Зяблюк та інші. 2-ге вид., випр. і доп. Київ : Укр. енцикл., 2004. 824 с. 48. Ніковський А. Українсько-російський словник. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. XII, 864 с. (Репринт з видання 1926 р.) (Серія «Словникова спадщина України»). 49. Философский энциклопедический словарь / гл. ред. : Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. Москва : Сов. Энциклопедия, 1983. 840 с. 50. Хамар У. В. Увідповіднення термінів логіки нормам сучасної української мови // Філософські обрії. 2018. Вип. 39. С. 131–143. 51. Шевченко В. І., Богданова-Борденюк І. В. Нагальні проблеми гуманітарної стандартизації (нормалізації) та термінологізації у сфері культурно-мистецької освіти // Культура України. 2013. Вип. 42(1). С. 70–80. 52. Information and documentation. Foundation and vocabulary : ISO 5127:2017. Second edition 2017-05. ISO, 2017. X, 354 p. (International standard). 53. International vocabulary of metrology. Basic and general concepts and associated terms (VIM) : JCGM 200:2012. 3rd edition. 2008 version with minor corrections. JCGM, 2012. XVI, 92 p. (International standard). 54. Terminology work. Harmonization of concepts and terms : ISO 860:2007. Third edition 2007-11-15. ISO, 2007. VI, 18 p. (International standard). 55. Terminology work and terminology science. Vocabulary : ISO 1087:2019(en). Second edition 2019-09. ISO, 2019. VI, 40 p. (International standard). 56. Aarts Bas, Chalker Sylvia, Weiner Edmund. The Oxford Dictionary of English Grammar. 2nd edition. Oxford : Oxford University Press, 2014. 454 p. 57. Translation services. Requirements for translation services : ISO 17100:2015. First edition, 2015 05‑01. ISO, 2015. VI, 20 p. (International standard).

Автор уважає за свій приємний обов’язок щиро подякувати Ростиславові Воронезькому за постійне та плідне обговорювання порушених у статті питань і за його зауваги й пропонови, що істотно поліпшили текст статті.