УДК 81'366.55:006.05

Михайло Гінзбург

Інститут транспорту газу, м. Харків

ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ КОМПАРАТИВІВ У ФАХОВИХ ТЕКСТАХ

© Гінзбург М. Д., 2022

У статті досліджено типові синтаксичні конструкції з прикметниковими та прислівниковими компаративами в українських загальновживаних і фахових текстах та з’ясовано їхні семантику, граматичні особливості й відмінності від подібних російських конструкцій. Вирізнено два різновиди конструкцій – порівняльні та обмежувальні й показано їхню формальну відмінність. Уточнено наявні правила викладання вимог до граничних значень і сформулювано правила викладання вимог до кількісних, просторових і часових характеристик процесів.

Ключові слова: українська мова, предмет, процес, величина, порівняння, прикметник, прислівник, компаратив, порівняльна конструкція, обмежувальна конструкція.

The article studies typical syntactic constructions with adjectival and adverbial comparatives in the Ukrainian commonly used and professional texts and elucidates their semantics, grammatical features and their differences from similar Russian constructions. Two types of constructions – comparative and restrictive – are distinguished and their formal difference is shown. The existing rules for setting forth the requirements for limiting values are clarified and the rules for setting forth the requirements for quantitative, spatial and temporal characteristics of processes are formulated.

Keywords: Ukrainian language, material object, process, quantity, comparison, adjective, adverb, comparative, comparative constructions, restrictive constructions.

СУТЬ ПРОБЛЕМИ

Порівнювання[1] (англ. comparison [2, с. 187]; рос. сравнение [3, с. 544]) – це пізнавальна мисленнє́ва операція, що встановлює тотожність (подібність) або відмінність досліджуваних пар об’єктів пізнава́ння (предметів[2], процесів[3], величин[4] тощо). Без порівнювання неможливо пізнавати навколишній світ. Порівнювати між собою можна будь-які об’єкти пізнава́ння, але за умови, що їх порівнюють лише за якоюсь точно вирізненою в них ознакою. З метою розрізнити порівнюють тоді, коли треба встановити якісну чи кількісну відмінність зіставлюваних об’єктів пізнава́ння, а порівнювання з метою ототожнити лежить в основі умовиводів за аналогією, тому таке порівнювання – це спосіб пояснити специфіку об’єкта пізнавання через наукову аналогію (напр., модель будови атома, яку свого часу запропонував Ернест Резерфорд: електрони рухаються навколо позитивно зарядженого ядра, у якому зосереджена майже вся маса атома, подібно тому, як планети рухаються навколо Сонця) або через метафору (напр.: Архітектура – це застигла музика) [3, с. 307–308, 435, 544; 5, с. 130; 6, с. 171].

Результатом цієї пізнавальної мисленнєвої операції є порівняння (англ. comparison [2, с. 187]; рос. сравнение [7, с. 327]), тобто мовна формула, яка зазвичай містить такі три основні й потрібні складники [7, с. 327; 8, с. 6; 9, с. 507]:

1) суб’єкт порівняння, ознаки якого пізнають, розкривають, порівнюючи з другим або іншими; його ще можна назвати пізна́ваним;

2) об’єкт порівняння, що має відому та яскраво виражену ознаку, характерну для нього за певних умов або взагалі. Об’єкт порівняння опускають, коли порівнюють ознаку того самого предмета, процесу чи ту саму величину за неоднакових обставин або в різні часові моменти (зокрема теперішній і попередній) (приклад 1);

Приклад 1. Ґрунт став важчий і м’якший [10, с. 246].

3) основа порівняння, тобто ознака зіставлюваних об’єктів пізнавання, яка може бути як атрибутивна (тобто незалежна від часу), так і предикативна (тобто пов’язана з часом). У разі ототожнювання основу порівняння іноді опускають, коли об’єкт порівняння має якусь одну характерну для нього ознаку, яка ніби постійна для нього завжди, без якої його не мислять, і цю ознаку якраз прийнято за основу порівняння. Наприклад, у порівнянні … рука, мов лід … основою порівняння є температура предметів.

Розглянемо такі два приклади порівняння.

Приклад 2. Мед солодший за цукор.

Приклад 3. Гепард бігає швидше, ніж вовк.

У прикладі 2 суб’єкт порівняння – це мед; об’єкт порівняння – це цукор; а основа порівняння – це атрибутивна ознака солодкість. Тоді як у прикладі 3 суб’єкт порівняння – це гепард; об’єкт порівняння – це вовк; а основа порівняння – це предикативна ознака біг із максимальною швидкістю. Зауважимо, що в прикладах 2, 3 йдеться про градацію предметів за певною ознакою, а не про кількісне визначення основи порівняння для кожного предмета.

Порівняння поділяють за змістом на логічні, використовувані переважно у фахових текстах, та образні, характерні лише для художніх текстів [9, с. 507]. Своєю чергою в логічних порівняннях залежно від мети можна вирізнити ототожнювальні (уподібнювальні) порівняння та розрізнювальні порівняння. Далі ми обмежимося лише останніми.

Для побудови порівнянь кожна мова має власні синтаксичні конструкції[5] та потрібні для них мовні засоби. Основними засобами української мови є такі [9, с. 507]:

1) форми ступенів порівняння (англ. degrees of comparison; рос. степени сравнения) прикметників і прислівників:

– вищий ступінь або компаратив (лат. comparativus – порівняльний, від compar – подібний, рівний; англ. comparative; рос. сравнительная степень), тобто мовний засіб, призначений передавати більший/менший ступінь вияву зіставлюваної ознаки, характерної для двох носіїв або властивої одному носієві за неоднакових обставин чи в різні моменти часу [11, с. 27];

– найвищий ступінь або суперлатив (лат. superlativus – найвищий; англ. superlative; рос. превосходная степень), тобто мовний засіб, призначений передавати найбільший/найменший ступінь вияву зіставлюваної ознаки в певного носія порівняно з іншими, або в того самого носія, але за всіх обставин або за весь період часу;

2) три значеннєві підгрупи порівняльних сполучників [12, с. 657–658] (англ. comparative conjunction; рос. сравнительный союз):

– порівняльно-зіставні́ сполучники, за допомогою яких констатують якісну чи кількісну відмінність суб’єкта порівняння від об’єкта порівняння. До них належать сполучники ніж (аніж), а також чим[6] і як (у значенні ніж)[7]; уживання двох останніх обмежене українським розмовним мовленням та фольклором;

– отото́жнювальні сполучники (порівняльні сполучники тотожности), за допомогою яких констатують цілковиту однаковість суб’єкта порівняння та об’єкта порівняння, їхню повну подібність. Це – традиційні сполучники як, що, а також нові складені сполучники так само як (і), як і, точно як (і);

– уподі́бнювальний сполучники (порівняльні сполучники подібности, сполучники ірреального порівняння), за допомогою яких висловлюють тотожність із відтінком сумніву, непевности, припущення. До них належать мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, а також складений сполучник подібно до того як. Вони майже рівнозначні, що вможливлює вживати одних із них замість інших, щоправда, у різних стилях.

Із синтаксичного погляду можливі такі два основні варіанти порівняльних конструкцій[8]:

– суб’єкт порівняння, основа порівняння та об’єкт порівняння виступають членами одного простого речення (приклад 2), зокрема простого ускладненого речення з відокремленим порівняльним зворотом (приклад 3);

– суб’єкт порівняння та основа порівняння входять до головної частини складнопідрядного речення, а об’єкт порівняння – до підрядної (приклад 4).

Приклад 4. Жеребкування відбудеться не раніше, ніж пройдуть останні матчі.

Компаративи посідають важливе місце у фахових текстах, де їх уживають не лише як засіб порівнювати, а й як засіб установлювати кількісні обмеження на значення величин (параметрів) і на характеристики процесів.

Тому актуальність дослідження конструкцій із компаративами не викликає сумніву.

АНАЛІЗ ПОПЕРЕДНІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

Як прикметниковим, так і прислівниковим компаративам присвячено спеціальну монографію [11]. Прислівникові компаративи й зони їхнього синтаксичного функціювання досліджено також у [15, с. 88–99, 205–278]. Морфологійні особливості українських прикметникових і прислівникових компаративів та їхні типові синтаксичні позиції подано в сучасній засадничій граматичній праці [12, с. 283–287, 544–571], де також викладено традиційний погляд на словотворення прислівникових компаративів. Новітній погляд на цей словотворчий процес подано в [16, с. 466–471].

Морфологійні, синтаксичні й семантичні аспекти прикметникових і прислівникових компаративів в українській та російській мовах проаналізовано в [7, с. 314–342]. Синтаксичні особливості українських прикметникових компаративів, що відрізняють їх від російських, докладно викладено в [10, с. 244–246; 17, с. 200; 18, с. 174–176; 19, с. 125–126] і посібниках із культури української мови [20, с. 61–62; 21, с. 104–105; 22, с. 199–200]. А синтаксичні особливості українських прислівникових компаративів викладено в [17, с. 227–228; 23–27].

Пунктуаційні правила щодо конструкцій із компаративами подано в чинному українському правописі [28, § 158, І].

Проте автори зазначених праць спеціально не досліджували конструкцій з компаративами, типових для нормативних документів. Саме це, а також практичні потреби правильно вживати конструкцій із компаративами в українських стандартах спонукало обрати такі конструкції об’єктом нашого дослідження.

МЕТА СТАТТІ

1. З’ясувати:

– семантику типових конструкцій із прикметниковими та прислівниковими компаративами в загальновживаних і фахових текстах;

– граматичні особливості цих українських конструкцій та їхню відмінність від подібних російських конструкцій;

– формальну відмінність обмежувальних конструкцій від порівняльних.

2. Уточнити подані в [29, п. 6.1.10] правила викладання вимог до граничних значень, та сформулювати правила викладання вимог до кількісних, просторових і часових характеристик процесів.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

1 Словотворення прикметникових компаративів та їхні синтаксичні позиції

Серед компаративів первинними є прикметникові, а твірною базою для них – якісні прикметники звичайного вияву ознаки. Проте утворити прикметниковий компаратив можна не від кожного якісного прикметника. За даними Н. М. Костусяк таку здатність мають лише 50,7 % із близько 8 300 якісних прикметників, вирізнених із [1] та інших джерел і проаналізованих у її праці, і є 27 семантичних груп якісних прикметників, від яких найпослідовніше можна утворити прикметникові компаративи [11, с. 27–30, 66, 171].

Прикметниковий компаратив, як похідний утвір[9], успадковує від твірного якісного прикметника лексичне значення ознаки, матеріальним носієм якого є прикметникова основа, але завдяки словотворчим суфіксам -іш-, -ш- набуває додаткового значення вищого ступеня вияву цієї ознаки. Тому прикметниковий компаратив лексично не тотожний твірному якісному прикметнику й відповідно не може бути його словоформою, а, отже, є окремим словом [12, с. 285].

Прикметникового компаратива вживають у таких трьох формально-синтаксичних позиціях [11, с. 66–67, 172].

Первинною і типовою синтаксичною позицією прикметникових компаративів є предикативна (присудкова) синтаксична позиція (формально-синтаксична позиція 1), властива дієсловові[10] [12, с. 284]. Це дає підстави кваліфікувати їх як синтаксичні еквіваленти дієслова, що виникають у результаті синтаксичної відприкметникової вербалізації, тобто початкового ступеня переходження[11] прикметника у сферу дієслова. Тому прикметникові компаративи виявляють транспозиційно-модифікаційний характер [11, с. 32–33], залишаючись у межах прикметника як частини мови.

Із семантичного погляду прикметниковий компаратив у предикативній синтаксичній позиції – це зазвичай бінарний (двомісний) предикат, який, з одного боку, зберігає значення ознаки, що її має предикат із твірним якісним прикметником, здебільшого одномісний, а, з другого боку, набуває додаткового значення зіставлення, що зумовлює збільшення валентних[12] позицій порівняно з одномісним предикатом якости (квалітативним предикатом). Такий бінарний предикат І. Р. Вихованець [30, с. 255–256] називає предикатом якости-відношення, а О. Г. Межов [31, с. 99] – квалітативно-компаративним. Прикметниковий компаратив як предикат якости-відношення відкриває дві валентні позиції (приклад 5) – лівобічну суб’єктну та правобічну об’єктну:

де стрілки (Ü, Þ) позначають валентний зв’язок, спрямований від носія активної валентности до носія пасивної валентности (валентнісного партнера).

Приклад 5. Річка Дніпро (суб’єкт) довша (предикат) від Дністра (об’єкт).

У цій позиції після наявної чи опущеної аналітичної синтаксичної морфеми-зв’я́зки бути треба вживати компаратива «тільки в одній формі, яка суто формально однакова з називним відмінком»[13] [12, с. 285], тобто з тим самим відмінком, у якому стоїть підмет. Отже, прикметниковий компаратив фактично треба узгоджувати з іменником-підметом відмінком, числом, а в однині й родом [17, с. 200; 18, с. 175; 22, с. 199].

Вторинною для прикметникових компаративів є власне прикметникова функція, коли за згортання двох або й більше початкових елементарних простих в одне просте ускладнене речення прикметникові компаративи переміщуються із предикативної позиції у приіменникову (присубстантивну) [12, с. 286].

Приклад 6. На перше подали горщик козацького кулешу (суб’єкт), густішого за суп (об’єкт) і рідкішого за кашу (об’єкт) ← На перше подали горщик козацького кулешу + Козацький куліш (суб’єкт) густіший за суп (об’єкт) і рідкіший за кашу (об’єкт).

Другим різновидом приіменникової позиції є суто атрибутивна власне прикметникова синтаксична позиція[15] (формально-синтаксична позиція 3), коли об’єкт порівняння опускають і прикметниковий компаратив, утративши залежні слова, стоїть перед суб’єктом (опорним іменником) як звичайний прикметник [11, с. 67]. У цій позиції має місце лише невалентний підрядний зв’язок – узгодження:

Окрім придієслівної позиції, прислівниковий компаратив функціює також в предикативній позиції[28]. Якщо порівнюють абстрактні предикативні ознаки, то суб’єкт порівняння у формі інфінітива стає підметом, а прислівниковий компаратив посідає позицію присудка двоскладного речення (приклад 12), а якщо порівнюють певні стани, то прислівниковий компаратив посідає позицію головного члена безособового речення, співвідносного з присудком (приклади 13 і 14).

Приклад 12. Руйнувати (суб’єкт) легше, ніж будувати (об’єкт).

Приклад 13. Сьогодні холодніше, ніж вчора.

Приклад 14. У цій кімнаті брудніше, ніж у попередній.

Отже, й у предикативній позиції прислівниковий компаратив зберігає ту саму одну валентну позицію – правобічну об’єктну.

Таблиця 1

Творення прислівникового компаратива

На наш погляд, новітня модель творення прислівникових компаративів від прикметникових [16, с. 469] має істотні переваги над традиційною словотвірною моделлю, оскільки:

– словотворчий процес простіший, бо задіяний лише один словотворчий суфікс -е замість двох -іш-е, -ш-е;

– тотожність лексичного значення спільнокореневих прикметникового та прислівникового компаративів не потребує спеціальних доказів, тому вживання того чи того зумовлене лише формально-синтаксичною позицією (приіменниковою чи придієслівною);

– саме творенням від прикметникового компаратива легко пояснити як валентно зумовлену потребу прислівникового компаратива в залежному від нього другорядному члені речення зі значенням об’єкта порівняння (оскільки без нього речення постає як граматично й семантично незавершене), так і успадковані засоби приєднування правобічного валентно зумовленого члена;

– утратою флексій під час словотворення легко пояснити втрату іншої валентної позиції – лівобічної суб’єктної.

Новітня модель творення прислівникових компаративів від прикметникових не заперечує того факту, що прислівник звичайного ступеня вияву ознаки і співвідносний прислівниковий компаратив називають ту саму ознаку, бо її передає основа прикметника звичайного ступеня вияву ознаки, яку перший успадковує безпосередньо, а другий через прикметниковий компаратив (таблиця 1). Проте завдяки словотворчим суфіксам -іш-, -ш-, успадкованим від прикметникового компаратива прислівниковий набуває додаткового значення вищого ступеня вияву цієї ознаки. Тому прислівниковий компаратив лексично не тотожний співвідносному прислівнику звичайного ступеня вияву ознаки й відповідно не може бути його словоформою, а, отже, є окремим словом [11, с. 22; 12, с. 544; 15, с. 89]. Проте він залишається в межах прислівника як частини мови, бо для нього, як і для означального прислівника звичайного ступеня вияву ознаки, спеціалізованою синтаксичною функцією є придієслівна синтаксична позиція другорядного члена речення, до якої прилягає вторинна синтаксична позиція присудка двоскладного речення або співвідносного з присудком головного члена односкладного речення [15, с. 89].

3 Засоби приєднування до компаратива правобічного валентно зумовленого члена

Докладний розгляд питання про відмінок порівняння (лат. casus comparationis) виходить за межі цієї статті, тому наведемо лише думки провідних дослідників із цього питання [8, с. 65–66; 39, с. 191–194; 40–41]. Оскільки в основі порівнювання лежать відокремлювання пізнаваного від того, із чим порівнюють, та протиставляння йому, то в стародавніх мовах об’єкт порівняння ставили в певному відмінку [8, с. 65]. У праіндоєвропейській мові це був аблятив (Ablativ), який із восьми індоєвропейських відмінків найкраще вказував на просторові відношення, а саме вони відіграють головну роль у порівнюванні [41, с. 64].

У праслов’янській мові[29] аблятив збігся з родовим відмінком [9, с. 517]. Тому ще 1913 року Є. К. Тимченко писав, що безприйменниковий родовий при компаративі трапляється в старих пам’ятках усіх слов’янських мов, а з сучасних йому слов’янських мов цього відмінка продовжують широко вживати лише в російській мові[30], тоді як в інших він трапляється дуже рідко, де його замінили конструкції з прийменниками або зі сполучниками. Зокрема в українській мові сполуки компаратива з безприйменниковим родовим відмінком майже повсюдно витиснено прийменниково-іменниковими словосполуками: від (от) із родовим відмінком або за, над зі знахідним відмінком іменника[31]. Окрім того, до компаратива приєднують називний відмінок іменника за допомогою сполучників як, ніж. Проте можна натрапити на дуже рідкісні випадки вживання безприйменникового родового, наприклад, у фольклорному матеріалі [39, с. 191–194].

Такої самої думки дотримується і Ю. В. Шевельов, який зазначив, що «давніше прикметники другого ступеня керували безпосередньо родовим відмінком іменника (імени). Якщо тепер такі конструкції і трапляються, то становлять собою синтаксичний архаїзм, напр.: “Це на біду вже йде, коли пан сотник та буде розумніший мене (Кв.)”» [10, с. 245].

Зауважимо, що поодинокі приклади таких безприйменникових конструкцій із родовим відмінком в українських приказках і прислів’ях, у творах українських класиків XVIII–XIX ст. (напр., Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, П. Мирного), наведені у [10, с. 245; 17, с. 200; 19, с. 126], можна було б тлумачити як синтаксичний архаїзм. Проте подібні приклади в декого зі знаних майстрів слова XX ст. (напр., Григора Тютюнника, М. Зерова, Л. Костенко) та в сучасних фахових текстах, на нашу думку, радше свідчать про вплив російської мови. На це також указує той факт, що такі форми зазвичай трапляються разом із заміною узгодженого прикметникового компаратива на незмінний прислівниковий [7, с. 328].

Однак розвиток української мови не зупинився на викладених вище засобах приєднування об’єкта порівняння. Як зазначено в [21, с. 105], відносно новою в науковому, офіційно-діловому та публіцистичному стилях української мови стала прийменниково-відмінкова форма порівняно з + орудний відмінок із виразним книжним відтінком.

Приклад 15. Цей документ простіший порівняно з бізнес-планом.

Отже, найпоширенішими засобами приєднування об’єкта порівняння в українській мові, допустимими в усіх мовних стилях, є прийменники від або за, які десемантизувалися, від’єдналися від залежного іменника й увійшли до морфолого-синтаксичної структури форм компаратива, ставши функційно відприйменниковими компаративними постфіксами [7, с. 328; 11, с. 143; 12, с. 284, 618]. Тому їх можна поєднувати з будь-якими компаративами. Тоді як прийменники над (понад)[32] та проти (супроти)[33] і в порівняльних конструкціях зберігають свою семантику, а тому їх треба вживати обережно, уникаючи суперечностей між семантикою прийменника й семантикою порівняльної конструкції. Окрім того, засобом приєднування об’єкта порівняння також є порівняльно-зіставни́й сполучник ніж, який у порівняльному звороті вимагає об’єкта порівняння в називному відмінку.

Коли йдеться про неускладнений об’єкт порівняння, то всі три засоби рівнозначні.

Приклад 16. В Україні вітроенергетика зростає значно повільніше за (яку?) сонце́ву / повільніше від (якої?) сонце́вої / повільніше, ніж (яка?) сонце́ва.

Проте, коли об’єктне значення ускладнене просторовою або часовою семантикою, то як засіб приєднування правобічного валентно зумовленого члена можливий лише порівняльно-зіставни́й сполучник ніж [15, с. 209; 25, с. 42].

Приклад 17. Улітку кожна ділянка земної поверхні отримує сонце́вої енергії більше, ніж (коли?) узимку.

Приклад 18. У селі дихати легше, ніж (де?) у великому місті.

Річ у тім, що в прикладах 17–18 фактично вжито неповних порівняльних речень, у яких опущено дієслівний присудок (приклад 17) або інфінітивний головний член речення (приклад 18). Але ці опущені члени легко домислити або встановити на контекстовому тлі головної частини вислову: … ніж дихати у великому місті; … ніж отримує взимку. Тобто опущений присудок або головний член неповного порівняльного речення може бути лише лексично тотожний із присудком або головним членом головного речення [14, с. 8].

Порівняльний зворот (напр.: … ніж сонце́ва), навпаки, не має граматичних ознак речення, навіть неповного, йому не властива предикативність, він не має обов’язкового для речення граматичного центра. Ті чи ті члени речення, насамперед головні, не можна домислити чи встановити з основної частини речення. Якщо таке доповнення теоретично й можливе, воно буде пов’язане з деформацією порівняльного звороту і нерідко викликатиме порушення смислових зв’язків його з головною частиною [14, с. 9].

4 Конструкції з компаративами у фахових текстах

Характерною особливістю порівняльних конструкцій у фахових текстах, зокрема стандартах, є те, що суб’єктом порівняння переважно є значення певної фізичної величини[34] (параметра) або її (його) динамічні характеристики. Відповідно об’єктом порівняння повинна бути та сама величина або параметр для іншого предмета (речовини) (приклади 19–20), або за інших умов (приклад 21).

Приклад 19. В’язкість нафти більша від в’язкости води / більша за в’язкість води / більша, ніж (в’язкість) води.

Приклад 20. ... ви́пробувати можна водою, гасом чи будь-якою іншою придатною рідиною, що має в’язкість, не більшу, ніж (в’язкість) води, ...

Приклад 21. Температура в Арктиці змінюється швидше, ніж (температура) в інших регіонах.

У порівняльному звороті, називаючи об’єкт порівняння, назву величини (у прикладах її вирізнено дужками) зазвичай опускають, залишаючи лише назву речовини або умов.

Окрім порівняльних конструкцій, для нормативних документів (зокрема стандартів) характерні похідні конструкції з компаративами, у яких порівняння переосмислене в обмеження, тобто вони передають іншу семантику – обмеження значення. Обмежувальна конструкція, як і порівняльна, також є мовною формулою, що обов’язково містить такі два основні та потрібні складники:

1) граничне значення (найбільше чи найменше), що є верхньою чи нижньою межею діапазону значень певної фізичної величини (параметра, кількісної, просторової чи часової характеристики процесу). Граничне значення зазвичай подають числівниково-іменниковою сполукою, де число передає власне значення, а іменник – одиницю виміру. Для безрозмірнісних величин, параметрів і характеристик, коли одиниці виміру нема, залишається лише числове значення;

2) обмежувальна умова, яку подають прикметниковим або прислівниковим компаративом (із заперечною часткою не або без неї) та засобом приєднування граничного значення.

Обмежувальні конструкції успадкували певні граматичні властивості від порівняльних, але мають також істотні відмінності, що їх буде розглянуто далі.

5 Обмежувальні конструкції з прикметниковими компаративами

Ці обмежувальні конструкціях за допомогою прикметникових компаративів (із заперечною часткою не або без неї) установлюють кількісні обмеження на значення фізичних величин (параметрів), визначаючи найбільше та/чи найменше граничне значення. Тому назвемо їх визначально-обмежувальними.

Визначально-обмежувальна конструкція є мовною формулою, що обов’язково містить такі три основні та потрібні складники:

1) фізична величина (параметр), значення якої (якого) обмежують;

2) обмежувальна умова, яку подають прикметниковим компаративом (із заперечною часткою не або без неї) та засобом приєднування граничного значення.

3) граничне значення (найбільше чи найменше), що є верхньою чи нижньою межею діапазону значень зазначеної фізичної величини (параметра). Форму подання показано вище.

Визначально-обмежувальні конструкції успадкували певні синтаксичні властивості від порівняльних конструкцій із прикметниковими компаративами. Так, у визначально-обмежувальних конструкціях первинною і типовою синтаксичною позицією прикметникового компаратива також є предикативна (присудкова) синтаксична позиція (приклад 22), де він відкриває дві валентні позиції:

Приклад 22. Максимальний робочий тиск не повинен бути вищий ніж (від, за) 16 бар.

Унаслідок згортання двох або й більше початкових елементарних простих речень в одне просте ускладнене прикметниковий компаратив разом із залежними від нього словами переміщуються із предикативної позиції у вторинну – напівпредикативну позицію після назви величини (приклад 23) і утворюють відокремлений прикметниковий зворот. У цій синтаксичній позиції прикметниковий компаратив зберігає лише одну валентну позицію – правобічну об’єктну, тоді як валентний зв’язок – координація із підметом (назвою величини) перетворюється на невалентний підрядний зв’язок – узгодження:

Приклад 23. До класу точности B належать газовимірювальні системи з експлуатаційною непевністю, більшою ніж (від, за) 1,2 % і не більшою ніж (від, за) 2,5 % ← До класу точности B належать газовимірювальні системи з такою експлуатаційною непевністю + Експлуатаційна непевність повинна бути більша ніж (від, за) 1,2 % і не більша ніж (від, за) 2,5 %.

Оскільки обмежувальні конструкції обов’язково повинні містити граничне значення, то обмежувальні конструкції з прикметниковим компаративом в атрибутивній власне прикметниковій синтаксичній позиції, подібній до (3), принципово неможливі.

Компаративи-антоніми більший/менший (із заперечною часткою не або без неї) дають авторові фахового тексту змогу сформулювати всі чотири потрібні математичні співвідношення між значенням будь-якої фізичної величин (параметра) та її (його) граничним значенням (таблиця 2), хоча для величин, що мають як додатні, так і від’ємні значення, треба додатково зазначати про що йдеться: про значення чи про абсолютне значення (приклад 24).

Приклад 24. Найбільше абсолютне значення відносної похибки не повинне бути більше ніж 10 %.

Назв деяких величин (тиск, електрична напруга, температура, механічне напруження тощо) зазвичай уживають із прикметниками високий і низький, напр.: високий тиск, низька температура тощо. Для характеристик граничних значень таких величин також дозволено [29, п. 6.1.10] уживати компаративів вищий (>), не нижчий (≥), нижчий (<), не вищий (≤). Конструкції з цими компаративами однозначні як для додатних, так і для від’ємних граничних значень (приклад 25).

Таблиця 2

Математична та мовна формули для обмежувальної умови у визначально-обмежувальних конструкціях

Приклад 25. Покрив дозволено застосовувати за температури, не нижчої ніж мінус 20º C.

У російськомовних стандартах для похибок, відхилів та інших випадкових величин, що мають як додатні, так і від’ємні значення, а абсолютне значення цих величин бажано мати якнайменше, часто-густо вживають висловів на зразок «погрешность должна быть не хуже 2%». Подібних висловів вживали і для деяких інших величин (чутливости, шорсткости тощо) та певних дискретних параметрів, напр.: «Токоизмерительные приборы для измерения силы тока в цепи поляризации должны иметь класс точности не хуже 1,5». У разі потреби такі вимоги можна подавати й в українських нормативних документах, уживаючи компаративів не гірший, ліпший, але лише тоді, коли однозначно зрозуміло, які значення «погані», а які «добрі». Можливо, саме через певну неоднозначність умов із цими компаративами не гірший і ліпший практично не вживають ані в національних стандартах, ані в технічних регламентах України.

Із таблиці 2 випливає, що для двох обмежувальних умов із чотирьох у конструкцій з прикметниковими компаративами є синонімійна дієслівна конструкція (приклади 26, 27).

Приклад 26. Електрична напруга повинна бути не більша ніж (від, за) 240 В = Електрична напруга не повинна перевищувати 240 В.

Приклад 27. Відношення сигнал/завада для джерел живлення повинне бути більше ніж (від, за) 30 дБ. = Відношення сигнал/завада для джерел живлення повинне перевищувати 30 дБ.

Із прикладів 22–27 випливає, що прикметникового компаратива у визначально-обмежувальних конструкціях треба, по-перше, узгоджувати з іменником-назвою величини відмінком, числом, а в однині й родом, а по-друге, приєднувати до нього правобічний валентно зумовлений член (граничне значення) тими самими мовними засобами, успадкованими від порівняльних конструкцій, а саме службовими словами: ніж + називний відмінок, від + родовий і за + знахідний. Зауважимо, що ці відмінки не залежать від того, у якому відмінку стоїть компаратив.

Послідовність зазначених засобів приєднування відбиває частотність уживання їх у фахових текстах. Як зазначав І. Р. Вихованець, основною сферою вживання засобу приєднування «ніж + називний відмінок» є саме наукова мова [43, с. 84].

Як уже зазначено вище, у порівняльних конструкціях як із прикметниковими, так і з прислівниковими компаративами, прийменники від і за десемантизувалися, від’єдналися від залежного іменника й увійшли до морфолого-синтаксичної структури компаратива, ставши функційно відприйменниковими компаративними постфіксами [7, с. 329; 12, с. 284, 618]. Проте ніж залишається в порівняльних конструкціях порівняльно-зіставни́м сполучником, оскільки приєднує до компаратива порівняльний зворот чи порівняльне підрядне речення, із якими складає змістову цілісність (приклади 3–4, 8–9, 12–14, 16–21). Це відбивають правила пунктуації, згідно з якими порівняльний зворот, не кажучи вже про порівняльне підрядне речення (повне чи неповне), треба відокремлювати комою (комами) [28, § 158, І, п. 12, ІІ, п. 3]. У визначально-обмежувальних конструкціях ніж утворює нерозчленовану та нерозкладну змістову цілісність не з граничним значенням величини (параметра), а з прикметниковим компаративом, і тому згідно з [28, § 158, І, п. 12, прим. 3, е] перед ніж коми не ставлять (приклади 22–25).

Це пунктуаційне правило підтверджує, що ніж у визначально-обмежувальних конструкціях утратив значення порівняльно-зіставно́го сполучника, а фактично перетворився на зрощений із прикметниковим компаративом формальний складник, що функціює як відсполучниковий компаративний постфікс[35].

6. Пропонови щодо уточнення правил викладання вимог до граничних значень

Із погляду викладених у попередньому розділі граматичних особливостей визначально-обмежувальних конструкцій розглянемо правила викладання вимог до граничних значень у національних стандартах України, поданих у [29, п. 6.1.10].

Розробники правил намагалися зважити на особливості української мови, що відрізняють її від російської. Проте їм не вдалося цілком позбутися впливу російської мови. Так, приклад 1 до [29, п. 6.1.10] «Масова частка вуглекислого натрію у технічній кальцинованій соді має бути не менше ніж 99,4 %» є калькою з прикладу 1 до російськомовного міждержавного стандарту [44, п. 4.1.4]: «Массовая доля углекислого натрия в технической кальцинированной соде должна быть не менее 99,4 %». Калькуючи російськомовний приклад, розробники вжили незмінного прислівникового компаратива замість прикметникового компаратива, який треба відмінювати й відповідно узгоджувати з опорним іменником відмінком, числом, а в однині й родом, тобто в поданому прикладі мало би бути: «Масова частка … повинна бути не менша ніж 99,4 %». Такі самі помилки містять правила заповнювання головок і боковиків таблиць [29, п. 6.4.2.5] та приклади таблиць на рисунках [29, рис. 2, 15–17].

З огляду на викладене вище пропонуємо викласти [29, п. 6.1.10] у такій редакції:

Формулюючи вимоги до найбільшого чи найменшого граничного значення величини (параметра), треба вживати словосполук «повинен(-не, -на) бути (не) більший(-е, -а) ніж (від, за)», «повинен (-не, -на) бути (не) менший (-е, -а) ніж (від, за)», «(не) повинен(-не, -на) перевищувати», які дають змогу однозначно встановити всі потрібні математичні співвідношення між величиною (параметром) та граничним значенням (>, ≥, <, ≤).

Для граничних значень тих величин, назв яких уживають із прикметниками високий та низький (напр.: тиск, електрична напруга, температура, механічне напруження тощо), дозволено також замість більший і менший уживати вищий і нижчий відповідно.

Прикметники повинен, більший, менший, вищий, нижчий треба узгоджувати відмінком, числом, а в однині й родом із назвою величини (параметра).

У рекомендаційних, дозвільних і заборонних положеннях треба вживати відповідних модальних конструкцій «рекомендовано (дозволено, заборонено), щоб … був(-ло, -ла) (не) більший(-е, -а) ніж (від, за)», «рекомендовано (дозволено, заборонено), щоб … був(-ло, -ла) (не) менший(‑е, ‑а) ніж (від, за)» тощо.

Приклади

1 Масова частка вуглекислого натрію в технічній кальцинованій соді повинна бути не менша ніж 99,4 %.

2 Тиск повинен бути не вищий від 16 бар.

3 Кільцеве напруження в трубопроводі повинне бути не вище за 0,30 × R_t 0,5.

4 Температура повітря не повинна перевищувати 50 °С, атмосферний тиск – 100 Па (750 мм рт. ст).

5 Рекомендовано, щоб тиск води в газовому котлі був не більший ніж 2 атм.

6 Заборонено, щоб тиск води в газовому котлі був вищий ніж 2 атм.

7 Дозволено, щоб тиск води в газовому котлі був не вищий ніж 2 атм.

8 Покрив дозволено застосовувати за температури, не нижчої ніж мінус 20 ºC.

9 На вимогу замовника труби з товщиною стінки S ≥ 4 мм виготовляють зі сталі з границею плинности, не меншою ніж 235 Н/мм², та відносним ви́довженням, не меншим ніж 23 %.

Так само треба подавати правила заповнювання головок і боковиків таблиць, виклавши [29, п. 6.4.2.5] в такій редакції:

Обмежувальні умови «(не) більший(-е, -а) ніж», «(не) менший(-е, -а) ніж» тощо треба подавати в одному рядку або колонці таблиці з назвою відповідного показника, узгоджуючи з цією назвою відмінком, числом, а в однині й родом, після познаки його одиниці виміру, якщо вони стосуються до всього рядка чи до всієї колонки. Перед обмежувальною умовою ставлять кому (див. рисунки 2 та 15–17[36]).

Коли обмеження стосуються не до всього рядка або всієї колонки таблиці, а до конкретного значення, то їх треба подавати математичним знаком (див. рисунок 3).

З огляду на це в головках таблиць на рисунках [29, рис. 2, 15–17] треба виправити «Маса, кг, не більше ніж» і «Маса 1000 шт., кг, не більше ніж» на «Маса, кг, не більша ніж» і «Маса 1000 шт., кг, не більша ніж» відповідно. А в таблицях на рисунку [29, рис. 3] треба замінити «Не менше ніж 5» і «Не більше ніж 7» на «≥ 5» і «≤ 7».

7 Обмежувальні конструкції з прислівниковими компаративами

Ці конструкції можна поділити на три семантичні групи:

1) кількісно обмежувальні, які встановлюють найбільше або найменше значення кількісної характеристики для певного процесу (приклад 27) або періодичности повторення подій (приклад 28);

2) просторово обмежувальні, які встановлюють межу для локалізації процесу (приклад 29);

3) часово обмежувальні, які встановлюють початкову/кінцеву межу тривання процесу (приклад 30) і певну межу тривалости (приклад 31).

Приклад 27. У назві стандарту дозволено мати (кого? що?) не більше ніж три складники.

Приклад 28. Лічильник теплової енергії треба технічно обслуговувати (як часто?) не частіше ніж 1 раз на шість місяців або по закінченні опалювального сезону.

Приклад 29. Автомобільні стоянки та АЗС повинні бути розташовані (де?) не ближче ніж 10 м від крайки проїзної частини.

Приклад 30. Герметичність склопакетів контролюють (коли?) не раніше ніж за добу після виготовлення їх.

Приклад 31. Струшують або перемішують суспензію протягом (60 ± 10) хв, застосовуючи механічний струшувач або механічну мішалку, та чекають (як довго?) не менше ніж 1 год, але не довше ніж 3 год.

Подані в таблиці 3 пари прислівникових компаративів-антонімів (із заперечною часткою не або без неї) дають авторові фахового тексту змогу сформулювати всі чотири потрібні обмежувальні умови для: кількісної характеристики; періодичности повторення подій; відстані між двома точками простору вздовж прямої; висоти (тобто відстані вздовж вертикалі); глибини (тобто відстані зверху вниз від певної поверхні); початкового чи кінцевого моменту тривання; тривалости. Для компаратива довше, що не має антонімійного компаратива, в антонімійному значенні вживають компаратива менше (приклад 31). А компаратив глибше в обмежувальних конструкціях не потребує антоніма.

Таблиця 3

Обмежувальні умови з прислівниковими компаративами

Із таблиці 3 випливає, що з поданих раніше чотирьох підгруп прислівникових компаративів у обмежувальних конструкціях уживають лише компаративів трьох останніх груп (кількісних, просторових і часових).

У таблиці 4 показано співвідношення між математичною та мовною формулами для обмежувальних умов з компаративами більше/менше. Аналогійні співвідношення можна подати для інших обмежувальних умов, поданих у табл. 3.

Таблиця 4

Математична та мовна формули для обмежувальних умов з компаративами більше/менше

Обмежувальні конструкції з прислівниковими компаративами істотно відрізняються як від визначально-обмежувальних конструкцій із прикметниковими компаративами, так і від порівняльних конструкцій із прислівниковими компаративами.

Від перших їх відрізняє те, що характеристику процесу, на яку накладають обмеження, називає сам компаратив (див. таблицю 3) і тому її назву не треба подавати окремо, а також те, що засобом приєднування до компаратива граничного значення у формі числівниково-іменникової сполуки може бути лише відсполучниковий компаративний постфікс ніж. А від других – те, що прислівниковий компаратив у обмежувальних конструкціях не виконує семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних функцій члена речення, а лише править за засіб оформити синтаксичні зв’язки та семантико-синтаксичні відношення між предикативною ознакою і граничним значенням, тобто втрачає правобічну валентність і переходить у прийменникову позицію, позначену квадратовими дужками ([]):

<предикативна ознака суб’єкта> [<прислівниковий компаратив>] <граничне значення>.               (7)

Отже, подані в таблиці 3 словосполуки компаратива (із заперечною часткою не або без неї) і з відсполучниковим компаративним постфіксом ніж фактично перетворилися на відкомпаративні прийменники складеної будови [24, с. 10; 26, с. 8; 27, с. 85]. Тому конструкції з прислівниковими компаративами для двох обмежувальних умов із чотирьох (таблиця 4) мають синонімійні конструкції з прийменниками (приклади 32–33).

Приклад 32. Він працював директором більше ніж 20 років = Він працював директором понад 20 років.

Приклад 33. Запасу вистачить менше ніж на 3 місяці = Запасу вистачить до 3 місяців.

Із синтаксичного погляду подані в таблиці 3 компаративні словосполуки «вирізняються своєю змістовою цілісністю, своєрідною нерозчленованістю, нерозкладністю, а отже, і стосунком до єдиного другорядного члена речення» [45, с. 61–62], тобто разом із граничними значеннями вони утворюють єдиний другорядний член речення.

Якщо обмежувальна умова стоїть в об’єктній позиції після перехідно́го дієслова, відповідаючи на питання відповідного відмінка, переважно знахідного – кого? що?, то ці словосполуки стають частиною складеного додатка (приклад 27). А в інших випадках (приклади 28–31) ці словосполуки стають частиною складеної обставини. Залежно від питання, на яке відповідає складена обставина, це може бути [46, с. 104, 105, 107]:

– обставина міри та ступеня, що вказує на кількісну характеристику процесу або на періодичність повторення подій і відповідає на питання: наскільки? як часто? якою мірою? як багато? скільки разів? у скільки разів? (приклад 28);

– власне обставина місця, що вказує на локалізацію в просторі й відповідає на питання де? (приклад 29);

– обставина часу, що вказує на початковий чи кінцевий момент тривання або тривалість процесу й відповідає на питання: коли? як довго? (приклади 30–31).

8 Правила викладання вимог до кількісних, просторових і часових характеристик процесів

До правил викладання стандартів пропонуємо додати таке:

Якщо потрібно визначити певні кількісні, просторові й часові характеристики процесів, уживають таких словосполук:

а) для кількісних обмежень – «(не) більше ніж» / «(не) менше ніж»; «(не) частіше ніж» / «(не) рідше ніж»;

б) для просторових обмежень – «(не) далі ніж» / «(не) ближче ніж»; «(не) вище ніж» / «(не) нижче ніж»; «(не) глибше ніж»;

в) для часових обмежень – «(не) раніше ніж» / «(не) пізніше ніж»; «(не) довше ніж».

Приклади

1. На одній сторінці дозволено подавати не більше ніж чотири виноски.

2. Моторо́ву[37] оливу треба міняти не рідше ніж раз на рік.

3. Не треба розташовувати термопари ближче ніж за 100 мм до будь-якого з’є́днання, ребра жорсткости отвору або краю стулки.

4. Краї стінок потрібно підняти не вище ніж на 1,5 см.

5. Рекомендовано обробляти ґрунт не глибше ніж на 3–4 см.

6. Розпилювач треба ви́пробувати не пізніше ніж за 15 хв після вийняття його із кліматичної камери.

7. Речовину можна зберігати в паперовому пакеті не довше ніж 3–4 роки.

ВИСНОВКИ

1. Прикметниковий компаратив лексично не тотожний твірному неступеньованому прикметнику, оскільки набув додаткового лексичного значення вищого ступеня вияву ознаки та правобічної валентности. Відповідно він не може бути словоформою неступеньованого прикметника, а, отже, є окремим словом у межах прикметника як частини мови. У всіх трьох формально-синтаксичних позиціях (предикативній, напівпредикативній та суто атрибутивній) прикметниковий компаратив треба узгоджувати з опорним іменником відмінком, числом, а в однині й родом, що істотно відрізняє українську мову від російської, яка має єдиний і незмінний ад’єктивно-адвербіальний дериват, частиномовну належність якого зазвичай визначають залежно від формально-синтаксичної позиції.

2. Показано, що новітня модель словотворення прислівникового компаратива від прикметникового [16, с. 469] має істотні переваги перед традиційною моделлю словотворення його від співвідносного прислівника звичайного ступеня вияву ознаки.

3. Прислівниковий компаратив лексично не тотожний співвідносному неступеньованому прислівнику, оскільки має успадковані від прикметникового компаратива додаткове лексичне значення вищого ступеня вияву ознаки, правобічну валентність та засоби приєднування правобічного валентно зумовленого члена. Відповідно він не може бути словоформою неступеньованого прислівника, а, отже, є окремим словом у межах прикметника як частини мови.

4. Спільнокореневі прикметниковий та прислівниковий компаративи мають тотожне лексичне значення, а різняться лише частиномовною належністю, тому вживання того чи того зумовлене лише синтаксичною позицією (приіменниковою чи придієслівною).

5. Через омонімію форм прикметникового компаратива середнього роду в називному відмінку й прислівникового компаратива у деяких мовців виникає ілюзія цілковитої тотожности форм прикметникового та прислівникового компаративів так, як це має місце в російській мові, і, як наслідок, вони хибно вживають незмінної форми прислівникового компаратива там, де потрібні відмінювані форми прикметникового компаратива.

6. Вирізнено два різновиди конструкцій – порівняльні та обмежувальні й показано їхню формальну відмінність. У порівняльних конструкціях правобіч від компаратива стоїть об’єкт порівняння, а в обмежувальних – граничне значення у формі числівниково-іменникової словосполуки.

7. Залежно від різновиду компаратива та семантики обмежувальні конструкції запропоновано поділяти на:

– визначально-обмежувальні конструкції, які за допомогою прикметникових компаративів (із заперечною часткою не або без неї) установлюють кількісні обмеження на значення величин (параметрів), визначаючи найбільше та/чи найменше граничне значення;

– обмежувальні конструкції з прислівниковими компаративами, які встановлюють обмеження на кількісні, просторові й часові характеристики процесів.

8. Показано, що пара компаративів-антонімів (із заперечною часткою не або без неї) дають авторові фахового тексту змогу сформулювати всі чотири потрібні обмежувальні умови для значень величин (параметрів), кількісних характеристик процесу, періодичности повторення подій, відстані між двома точками простору вздовж прямої, висоти (тобто відстані вздовж вертикалі), глибини (тобто відстані зверху вниз від певної поверхні), початкового/кінцевого моменту тривання, тривалости.

9. На відміну від російської мови, яка приєднує до компаратива об’єкт порівняння чи граничне значення в безприйменниковому родовому відмінку, в українській мові найпоширенішими засобами приєднування правобічного валентно зумовленого члена, допустимими для порівняльних конструкцій у всіх мовних стилях та для визначально-обмежувальних конструкцій, є від + родовий відмінок та за + знахідний. Прийменники від та за десемантизувалися, від’єдналися від залежного іменника й увійшли до морфолого-синтаксичної структури форм компаратива, ставши функційно відприйменниковими компаративними постфіксами.

10. Засобом приєднування до компаратива є також ніж. Цей засіб є пріоритетним для обмежувальних конструкцій із прикметниковими компаративами та єдино можливим для обмежувальних конструкцій із прислівниковими компаративами, а також для порівняльних конструкцій із підрядними реченнями (повними чи неповними).

11. У порівняльних конструкціях ніж є порівняльно-зіставни́м сполучником, оскільки приєднує до компаратива порівняльний зворот з об’єктом порівняння в називному відмінку чи порівняльне підрядне речення (повне чи неповне), із якими складає змістову цілісність. І тому за правилами української пунктуації перед ним треба ставити кому.

12. В обмежувальних конструкціях ніж утворює нерозчленовану та нерозкладну змістову цілісність не з граничним значенням величини (параметра), а з компаративом, фактично перетворившись на відсполучниковий компаративний постфікс. І тому за правилами української пунктуації перед ним не треба ставити коми.

13. Показано, що правила викладання вимог до граничних значень у [29, п. 6.1.10] та подані приклади до них не цілком відповідають нормам української мови, і запропоновано уточнений варіант цих правил.

14. Оскільки в [29] нема правил викладання вимог до кількісних, просторових і часових характеристик процесів, то запропоновано такі правила.

Автор уважає за свій приємний обов’язок щиро подякувати докторці філологійних наук Катерині Городенській та кандидатці філологійних наук Ларисі Колібабі за цінні консультації з порушених у статті питань.

1. Словник української мови: в 11-ти тт. Київ: Наук. думка, 1970–1980. Т. 1–11. 2. Кочерга О., Мейнарович Є. Англійсько-українсько-англійський словник наукової мови (фізика та споріднені науки). Частина І – англійсько-українська. Вінниця: Нова книга, 2010. 1384 с. 3. Лебедев С. А. Философия науки: краткая энциклопедия (основные направления, концепции, категории). Москва: Академический Проект, 2008. 692 с. 4. Гінзбург М. Класифікування та гармонізування утямків (понять), пов’язаних з процесами // Проблеми української термінології: зб. наук. праць учасників XVI Міжнар. наук. конф. «СловоСвіт 2020» (м. Львів, 1–3 жовт. 2020 р.). Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2020. С. 3–18. 5. Ратніков В. С. Основи філософії науки і філософії техніки: навчальний посібник. Вінниця: ВНТУ, 2012. 291 с. 6. Конверський А. Є. Логіка: підруч. для студ. юридичних ф-тів. 3-тє вид. перероб. та доп. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 296 с. 7. Сопоставительная грамматика русского и украинского языков / отв. ред. Н. Г. Озерова. Київ: Наук. думка, 2003. 534 с. 8. Кучеренко І. К. Порівняльні конструкції мови в світлі граматики. Київ: Вид-во Київ. ун-ту, 1959. 108 с. 9. Українська мова. Енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та інші. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: Укр. енцикл., 2004. 824 с. 10. Шевельов (Шерех) Ю. Нарис сучасної української літературної мови. Мюнхен: Вид-во «Молоде життя», 1951. 404 с. 11. Костусяк Н. М. Категорія ступенів порівняння прикметників і прислівників. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ «Вежа» Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002. 180 с. 12. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Загнітко А. П., Соколова С. О. Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія / за ред. К. Г. Городенської. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017. 752 с. 13. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання. Київ: Вища школа, 1994. 670 с. 14. Баранник Д. Х. Порівняльні конструкції в українській мові // Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови: зб. наук. праць. Дніпропетровськ: ДДУ, 1980. С. 6–16. 15. Висоцький А. В. Синтаксична сфера прислівника в українській літературній мові: монографія / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2013. 325 с. 16. Алексієнко Л. А., Зубань О. М., Козленко І. В. Сучасна українська мова: Морфологія: підруч. / за ред. А. К. Мойсієнка; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ: Знання, 2013. 524 с. 17. Горецький П., Шаля Ів. Українська мова: практично-теоретичний курс. 7-е вид. [Київ]: Книгоспілка, [1929?]. 335 с. 18. Наконечний М. Українська мова: програма-конспект з додатком про новий правопис український. Харків: Рух, [1928]. 240, 24 с. 19. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / Українська академія наук, збірник історично-філологічного відділу № 8. 3-тє видання. [Київ]: Книгоспілка, 1925. VIII, 250 с. 20. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. Київ: Радянський письменник, 1970. 182 с. 21. Культура української мови: довід. / Єрмоленко С. Я., Дзюбишина-Мельник Н. Я., Ленець К. В. [та ін.]. За ред. В. М. Русанівського. Київ: Либідь, 1990. 304 с. 22. Островський В. І., Островська Г. Ф. А українською кажуть так... Вид. 2-ге, доповн. й виправл. Тернопіль: ТзОВ «Тернограф», 2013. 456 с. 23. Городенська К. Синтаксична сфера компаративних і суперлативних прислівників міри й ступеня // Ucrainica II. Současná ukrajinistika. Problémy jazyka, literatury a kultury: Sbornik článků. 3. Olomoucke symposium ukrajinistů 24–26. srpna 2006. Olomouc, 2006. 1. část. S. 53–58. 24. Городенська К. Г. Синтаксичні позиції ступеньованих прислівників з первинною локативною семантикою // Науковий часопис Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. Серія 10 «Проблеми граматики і лексикології української мови»: зб. наук. праць. Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. Вип. 2. С. 6–11. 25. Городенська К. Г. Власнеприслівникова й транспозиційна сфера ступеньованих прислівників з первинною якісно-означальною семантикою // Вісник Прикарпатського нац. ун-ту імені В. Стефаника: Ювілейний випуск на пошану 100-річчя від дня народження професора Івана Ковалика. Філологія. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. Вип. XV–XVIII. С. 41–43. 26. Городенська К. Відкомпаративні прийменники української мови: структура, функції та особливості вживання // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. Вип. VII / відп. ред. Л. О. Симоненко. Київ: КНЕУ, 2007. С. 7–12. 27. Городенська К. Г. Відкомпаративні прийменники української мови на тлі прислівникових компаративів // Ономастика і апелятиви: зб. наук. праць. Вип. 30 / за ред. В. О. Горпинича. Ювілейний випуск на пошану 80-річчя від дня народження професора Володимира Горпинича. Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. С. 82–90. 28. Український правопис / НАН України. Київ: Наук. думка, 2019. 392 с. 29. ДСТУ 1.5:2015 Національна стандартизація. Правила розроблення, викладання та оформлення національних нормативних документів. 30. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підруч. Київ: Либідь, 1993. 368 с. 31. Межов О. Г. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць: монограф. Луцьк: Волин. нац. ун-т імені Лесі Українки, 2012. 464 с. 32. Смеречинський С. Нариси з української синтакси (у зв’язку з фразеологією та стилістикою). Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2021. ХХIV, 284 с. Репринт з видання 1932 р. (Серія «Українська граматична класика»). 33. Русская грамматика. Т. 1: Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. Словообразование. Морфология / гл. ред. Н. Ю. Шведова. Москва: Наука, 1980. 784 с. 34. Белошапкова В. А., Брызгунова Е. А., Земская Е. А. и др. Современный русский язык: учеб. для филол. спец. ун-тов / под ред. В. А. Белошапковой. 2-е изд., испр. и доп. Москва: Высш. шк., 1989. 800 с. 35. Сікорська З. С. Українсько-російський словотворчий словник. 2‑ге вид., перероб. і допов. Київ: Освіта, 1995. 256 с. 36. Булаховський Л. А. Вибрані праці в п’яти томах. Т. 2. Українська мова. Київ: Наук. думка, 1977. 632 с. 37. Грищенко А. П., Мацько Л. І., Плющ М. Я., Тоцька Н. І., Уздиган І. М. Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. Вид. 3-тє, доп. Київ: Вища школа, 2002. 439 с. 38. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. акад. АН УРСР І. К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1969. 584 с. 39. Тимченко Е. К. Функціи генитива въ южнорусской языковой области. Варшава: тип. Варш. учеб. окр., 1913. VIII, 278 с. 40. Бузук П. П. Уваги з приводу casus comparationis // Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського / Укр. акад. наук. Т. 2. У Києві: [Київськ. Окрліт], 1928. С. 202–205. 41. Мюллер А. Я. Вопрос о падеже сравнения // Доповіді та повідомлення / Львівський університет ім. І. Франка. Харків: Вид-во ХДУ ім. О. М. Горького, 1953. Вип. IV, ч. І. С. 63–65. 42. Пехливанова К. И., Лебедева М. Н. Грамматика русского языка в иллюстрациях: [для иностранцев, изучающих русский язык]. 5-е изд., испр. и доп. Москва: Русский язык, 1990. 352 с. 43. Вихованець І. Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. Київ: Наук. думка, 1971. 120 с. 44. ДСТУ ГОСТ 1.5-2004 Стандарти міждержавні, правила та рекомендації з міждержавної стандартизації. Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення, змісту та познак. 45. Вихованець І. Р. Розмовляймо українською: мовознавчі етюди. Київ: Пульсари, 2012. 160 с. 46. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: підруч. 2-ге вид., доп. Київ: ВЦ «Академія», 2010. 408 с.