Ірина Кочан

Львівський національний університет імені Івана Франка

Світлої пам’яті Людмили Олександрівни Симоненко

15.09.1936 – 19.09.2022

Талановита дослідниця професор Л. О. Симоненко пов’язала все своє життя з термінологією та термінознавством. Народилася Людмила Олександрівна Симоненко (Поплавська) в с. Міроцьк Бородянського району Київської області 15 вересня 1936 року. Невдовзі сім’я переїжджає на батьківщину матері – с. Новоселиця Малинського району Житомирської області.

По закінченню Іршавської школи відразу поїхала до Києва і вступила до Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова (тоді – Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького), який став на період навчання на мовно-літературному факультеті від 1953 року до 1957 року її рідною домівкою.

Після закінчення вишу, за чинними на той час правничими приписами, поїхала працювати вчителькою до Лясківської семирічки Народицького району Житомирської області. Родинні обставини мотивували 1958 року переїзд до Києва, де неповних три роки (1959‒1962 рр.) працювала вихователем дитячого садка. Випадкова зустріч 1 червня 1962 року з А. А. Бурячком (тоді науковим співробітником Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, згодом – професором, доктором філологічних наук) стала символічною, адже після цього вона розпочала роботу старшим лаборантом (1962‒1964 рр.), згодом молодшим науковим співробітником відділу лексикології та лексикографії цього академічного закладу.

Усе частіше вона задумувалася над закономірностями та особливостями впорядкування лексики загалом та окремих її груп зокрема. У 1959‒1962 рр. Л. О. Симоненко стає аспірантом Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Її захоплює робота над кандидатською дисертацією «Мікологічна лексика української мови» під керівництвом одного з провідних українських лексикографів – професора, доктора філологічних наук Л. С. Паламарчука. Після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (1973 р.) Людмила Олександрівна стає вченим секретарем відділу лексикології та лексикографії, а згодом (1978 р.) – старшим науковим співробітником групи наукової термінології. Увесь її науковий простір далі пов’язаний із термінологічною цариною. Рівночасно вона працювала у складі авторського колективу Словника української мови (тт. V, VIII, IX, ХІ).

Наприкінці 1977 р. Президія АН УРСР створила Комітет наукової термінології, до складу якого ввійшла робоча група філологів із 6-ти осіб – 4 наукових співробітники, серед яких Людмила Олександрівна, і 2 лаборанти. Керівником цієї групи призначили ученого секретаря Комітету, кандидата філологічних наук, старшого наукового співробітника Аллу В’ячеславівну Крижанівську. У 1989–1992 рр. в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні працював сектор наукової термінології.

З утворенням Інституту української мови НАН України (1991) Л. О. Симоненко завідує сектором наукової термінології (1991‒1993 рр.), а згодом – відділом наукової термінології (1993‒1996 рр.), провідним науковим співробітником, керівником групи наукової термінології (1996‒2008 рр.). Від грудня 2013 р. Симоненко Л. О. – провідний науковий співробітник Українського мовно-інформаційного фонду НАНУ.

Тривалий час була членом науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України, брала активну участь у заснуванні термінологічних шкіл в Україні. З її ініціативи, від 1992 року, у Києві започатковано наукові конференції «Українська термінологія і сучасність», які наприкінці століття відбувалися в непарні роки. Візитівкою цих наукових зібрань були збірники наукових праць з однойменною назвою. Тоді ж вона стала незмінним учасником Львівських конференцій «Проблеми української термінології», що проходять у парні роки, та які зорганізовує у Львівській політехніці Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Під керівництвом Л. О. Симоненко захищено 12 дисертації, присвячених різним фаховим терміносистемам: військовій, археологічній, бібліотечній, медичній, морфологічній, журналістики, економічній, авіаційній.

Її творчий доробок – це близько 200 наукових праць з історії українського термінознавства та термінографії, унормування та кодифікування терміносистем. Також Л. О. Симоненко брала участь як укладач чи редактор-лексикограф: Російсько-українського словника наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина (1996); Російсько-українського словника зварювальної термінології (2001); Словника інформаційних систем і технологій (2008); Нові слова та значення. Словник (2008).

За вагомий внесок у розвиток мовознавчої науки, плідну педагогічну діяльність професор Симоненко Л. О. нагороджена: Почесною грамотою Верховної ради України, Почесною грамотою Національної академії наук України та відзнакою НАНУ за професійні здобутки; Почесною грамотою Національної академії внутрішніх справ за сприяння розвитку лінгвістичних знань в юриспруденції та ювілейним пам’ятним знаком «85 років Національній академії внутрішніх справ».

Зі Львовом її пов’язувала тривала співпраця з Науковою бібліотекою ім. В. Стефаника, де Людмила Олександрівна щороку визбирувала матеріали про українських науковців – дослідників національних терміносистем, Львівським національним університетом ім. І. Франка, де вона неодноразово опонувала дисертації термінологічного спрямування, брала активну участь у наукових зібраннях та конференціях, з НУ «Львівська політехніка», де мала чимало вихованців, друзів та однодумців. Професор Симоненко завжди була безвідмовною у науковій співпраці, мала багато ідей щодо розвитку галузевих терміносистем. Плідно працювала в галузі української термінографії.

Вічна пам’ять про Людмилу Олександрівну надовго збережеться у наших серцях.