УДК 81’367:546:006.72

Михайло Гінзбург

Інститут транспорту газу, м. Харків

Про потребу увідповіднити правила називання неорганічних сполук синтаксичним нормам української мови

© Гінзбург М. Д., 2024

У статті досліджено європейський досвід пристосовування англійськомовних Рекомендацій IUPAC до синтаксичних особливостей французької та німецької мов. Запропоновано запровадити цей європейський досвід в Україні. Cформульовано українські правила називання бінарних неорганічних сполук і показано, що ці правила увідповіднюють англійськомовні Рекомендації IUPAC синтаксичним нормам української мови.

Ключові слова: українська мова, англійська мова, німецька мова, французька мова, бінарна сполука, Рекомендації IUPAC, хімійна номенклатура.

«Синтакса – душа мови. Про це ніби зовсім забули»

Максим Рильський [31, с. 348]

СУТЬ ПРОБЛЕМИ

Затвердити й запровадити українські правила називання хімійних[1] сполук, згармонізовані з міжнародними, конче потрібно не лише для взаєморозуміння між фахівцями-хіміками, розвитку хімійних наук і технологій, ефективного пошуку в комп’ютерних базах даних, а й щоб розробляти та правильно застосовувати стандарти та інші нормативні документи, зокрема з охорони здоров’я, безпеки праці, екології та оцінювання впливу на довкілля, контролювання забруднености й викидів парникових газів тощо. Так, щоб утілити цілі й завдання підсумкового документа ООН «Перетворювання нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» (англ. «Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development») [55] і «Європейського зеленого курсу» (англ. European Green Deal) [45] потрібно буде розробити чималу кількість стандартів, які, вочевидь, міститимуть назви різних хімійних сполук. З огляду на це завдання сформулювати чіткі українські правила називання хімійних сполук виходить за межі фахового спілкування хіміків і стає актуальним для загальнотехнічної стандартизації.

На жаль, чинні правила міжнародної [49] і європейської [44] стандартизації не містять ані правил подавання назв хімійних сполук у стандартах, ані по́силок на документи, де ці правила викладено. Відповідно, так само зроблено в основоположному національному стандарті ДСТУ 1.5:2015, де лише зазначено, що валентності хімійних елементів треба позначати римськими цифрами [13, п. 6.1.15]. А національний стандарт ДСТУ 3008:2015, що регламентує правила оформлювання звітів у сфері науки і техніки, містить таку вимогу [16, п. 7.10.8]: «Хімічні формули та рівняння подають буквами латинської абетки, дотримуючи положень 7.10.1–7.10.6. Пояснення познак, що входять до формули чи рівняння, наводять за потреби. Під формулою хімічної сполуки може бути розміщено її назву» і наведено один приклад: Na₂BeO₂ – «берилат натрію». Проте, правил, як треба подавати назви хімійних сполук, у стандарті [16] не подано.

На міжнародному рівні рекомендації, як подавати назви хімійних сполук, розробляє та видає Міжнародний союз чистої та застосовної хімії (англ. International Union of Pure and Applied Chemistry, IUPAC), створений 1919 року як міжнародна недержавна організація, мета якої – сприяти розвиткові хімії як науки. Щодо назв неорганічних сполук, то на офіційному сайті IUPAC (https://iupac.org) станом на 01.08.2024 доступні:

1)  третє видання[2] 2005 року «Рекомендацій щодо номенклатури неорганічної хімії» [52], які в IUPAC називають Red Book (укр. Червона книга);

2)  видання 1.3 2017 року «Короткого посібника з номенклатури неорганічної хімії» [43];

3)  видання 2011 року «Принципів хімійної номенклатури: Посібника з Рекомендацій IUPAC» [54].

У виданнях IUPAC чітко зазначено, що «назви часто змінюються залежно від ужитої мови, тому IUPAC вирішив написати свої рекомендації англійською мовою, залишивши іншим пристосовувати їх до різних мов»[3] [54, с. 1]. Зазвичай Рекомендації IUPAC пристосовують національні фахові́ спільноти, представлені в IUPAC як Національні приєднані організації (англ. National Adhering Organization). Актуальний перелік цих організацій подано на офіційному сайті IUPAC (https://iupac.org/who-we-are/nations-affiliated-with-iupac).

У Франції станом на 01.08.2024 Національною приєднаною організацією є Французький національний комітет із хімії (фр. Comité National Français de la Chimie, CNC), створений 1953 року під егідою Французької академії наук, щоб представляти французьку хімію в міжнародних організаціях (https://www.cncchimie.org). На запит Жана Шидивара (Jean Szydywar) генеральний секретар Французького національного комітету з хімії Станіслас Поммерет (Stanislas Pommeret) електронним листом від 27.07.2023 повідомив, що французького перекладу Червоної книги IUPAC нема. А член Французького національного комітету з хімії проф. Жан-П’єр Вайрон (Jean-Pierre Vairon) своїм електронним листом підтвердив цю інформацію та повідомив про те, що натомість у Франції видано «Короткий огляд номенклатури з неорганічної хімії» [53], який є французькомовною версією англійськомовного матеріалу IUPAC [43] й містить основні правила творення назв неорганічних сполук, увідповіднені нормам французької мови [53, с. 17].

У Німеччині станом на 01.08.2024 Національною приєднаною організацією є Німецький центральний комітет із хімії (нім. Deutscher Zentralausschuß für Chemie, DZfCh) (https://www.gdch.de/?id=995), заснований 1952 року за пропоновою Товариства німецьких хіміків (нім. Gesellschaft Deutscher Chemiker, GDCh) і який працює під орудою Секретаріату Товариства. Саме Товариство німецьких хіміків у співпраці з Новим Швейцарським хімійним товариством (нім. Neue Schweizerische Chemische Gesellschaft) і Товариством австрійських хіміків (нім. Gesellschaft Österreichischer Chemiker) опублікувало 1994 року німецькомовне видання Рекомендацій IUPAC 1990 [51], яке увідповіднило перше видання 1990 року Рекомендацій [52] нормам німецької мови, що зазначено в численних примітках (див., напр., [51, с. 8, 20, 70 тощо]), а також спеціально доданих підрозділах (пунктах), відсутніх в англійськомовному виданні (див., напр., пункт (f) у [51, с. 21]).

Зауважимо, що станом на 01.08.2024 в переліку національних приєднаних організацій нема представників України, хоча ще станом на 08.12.2011 такою національною приєднаною організацією була Національна академія наук України в особі директора Інституту колоїдної хімії та хімії води НАН України акад. В. В. Гончарука (https://web.archive.org/web/20111208083200/http://iupac.org/ iupacList/location/Ukraine/NAO).

Отже, у Франції та Німеччині запроваджено міжнародні Рекомендації IUPAC, увідповіднені нормам їхніх національних мов. Тому порівняння французькомовного видання [53] з англійськомовним [43], а німецькомовного видання Рекомендацій IUPAC [51] з англійськомовним [52] дасть змогу вивчити європейський досвід пристосовування англійськомовних Рекомендацій IUPAC до синтаксичних особливостей німецької та французької мов і запропонувати цей досвід для запровадження в Україні, що буде вельми актуально.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

Для пристосування міжнародної хімійної термінології та номенклатури при Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка 1992 року створено Українську національну комісію з хімічної термінології і номенклатури (УНКоХіТерН) [33, с. 4]. Основними ідеологами цього пристосування стали хімік-органік д‑р хім. наук (1980) Михайло Корнілов (1937–2019), який від 1994 року був головою УНКоХіТерН [24], і хімік-неорганік д‑р хім. наук (2002) Олександр Голуб [11]. Розроблену концепцію пристосування викладено в працях [1; 22; 23; 33; 34], де зокрема сформульовано такі її чотири основні засади [33, с. 4–5; 22, с. 1–2]:

1)  для всіх без винятку хімійних елементів, навіть тих, що мають широковживані традиційні українські назви, запроваджують латинізовані назви, узгоджені з їхніми символами;

2)  систематичну назву сполуки утворюють на основі її фіксованої структурної формули, щоб за систематичною назвою сполуки завжди можна було відтворити її формулу і навпаки;

3)  назви речовин утворюють від назв хімійних елементів додаванням у разі потреби до останніх відповідних суфіксів і кількісних префіксів;

4)  назви хімійних елементів і сполук повинні відповідати нормам Українського правопису.

Проте цілком перенести в українськомовне середовище систему латинізованих назв, запропонованих у Рекомендаціях IUPAC, не вдалося. Тому незмінними залишено традиційні українські назви всіх простих речовин [33, с. 5; 22, с. 2], що, вочевидь, порушує третю з поданих засад.

Утворені таким способом назви хімійних елементів і простих речовин було застандартизовано в ДСТУ 2439-94 [15]. Проте хіміки й термінознавці сприйняли вельми неоднозначно ухвалення зазначеного стандарту й запровадження його в навчальний процес в українських школах. Одні, напр., [29, с. 65; 40, с. 49–50], цілковито схвалили запровадження латинізованих назв хімійних елементів, які відповідають їхнім символам, але вже не збігаються зі збереженими українськими назвами простих речовин, до складу яких уходять ці елементи. Другі, напр., [4; 18, с. 76–77; 26; 30, с. 246], уважали, що для певної кількости хімійних елементів треба також залишити традиційні українські назви, які збігаються з назвами простих речовин. Основним аргументом був досвід європейських мов, у яких збережено національні назви: в англійській – 11, німецькій – 12, французькій – 8, російській – 18, чеській – 18, іспанській – 7, португальській – 10 тощо. Найперше це стосується до елементів, прості речовини яких були відомі людству від доісторійних часів, та до деяких елементів, відкритих у XVIII ст. (див. таблицю 1) [4; 26, с. 26]. Назви пізніше відкритих елементів і простих речовин у всіх мовах дуже подібні (деякі відмінності зумовлені фонетичними особливостями кожної мови). Так само й українські назви більшости хімійних елементів походять від латинських назв, пристосованих до фонетичних і морфологійних норм української мови, напр.: borum (B) – бор, iodum (I) – йод, kalium (K) – калій, magnium (Mg) – маґній, natrium (Na) – натрій, chlorum (Cl) – хлор, phosphorum (P) – фосфор [33, с. 8].

Зазначимо, що в Рекомендаціях IUPAC [52, табл. I] 11 традиційних англійських назв елементів, поданих у таблиці 1, збережено й зафіксовано як нормативні, а у виносках до [52, табл. I] подано деякі назви елементів, не вживані в сучасній англійській мові, але які або є основою символу, або основою певних афіксів, використовуваних у номенклатурі. Так само в німецькомовному виданні Рекомендацій IUPAC 1990 [51, табл. I] 12 традиційних німецьких назв, поданих у таблиці 1, збережено й зафіксовано як нормативні, а їхні латинізовані відповідники подано в дужках.

Таблиця 1

Назви деяких хімійних елементів різними мовами

Отже, пропозиції [4; 18; 26; 30] цілком відповідають Рекомендаціям IUPAC, де, з одного боку, зазначено бажаність того, щоб назви, уживані в будь-якій мові, якомога більше нагадували назви, подані в [52, табл. I], а з другого боку, визнано, що для елементів, названих у минулому, часто є усталені в інших мовах і дуже відмінні назви [52, IR-3.1].

З огляду на це й на ви́конання п. 3 Ухвали XIV Міжнародної наукової конференції від 01.10.2016 [32, с. 85] ТК 19 «Науково-технічна термінологія» розробив на заміну ДСТУ 2439-94 [15] проєкт стандарту, якого ухвалено як ДСТУ 2439:2018 [14]. Основні відмінності ДСТУ 2439:2018 від ДСТУ 2439-94:

–  повернуто до наукового й навчального простору традиційні назви 14 хімійних елементів: азот, водень, вуглець, залізо, золото, кисень, кремній, мідь, олово, ртуть, свинець, сірка, срібло, фтор, які стали нормативними;

–  для цих елементів у стандарті [14, табл. 4.1, додаток А] курсивом як довідкові подано латинізовані відповідники, які пояснюють походження символів і вживані в назвах певних хімійних сполук;

–  назви хімійних елементів і простих речовин згідно з [52, табл. IX] збігаються, окрім випадків, якщо є різні структурні модифікації одного елемента (алотропи) з назвами, що стали традиційними, напр.: кисень, озон; вуглець, графіт, алмаз, карбін. Ізотопи також можуть мати традиційні назви, напр., ізотопи водню: протій, дейтерій, тритій [14, розділ 4];

–  назви хімійних елементів і назви простих речовин записують із малої букви, що відповідає вимогам підрозділу «Уживання великої букви» чинного Українського правопису [38].

Отже, у повищих науково-методичних українських працях і стандартах докладно розглянуто пристосовування міжнародної хімійної номенклатури до фонетичних, лексичних і словотвірних норм української мови. Ба більше, у стандарті ДСТУ 2439:2018 [14] виправлено певні лексичні хиби концепції пристосування міжнародної хімійної номенклатури [1; 22; 23; 33; 34; 15]. Проте поза увагою дослідників залишились синтаксичні особливості української мови, на які треба зважати під час пристосовування.

Саме тому пристосовування до синтаксичних особливостей української мови обрано об’єктом цієї нашої розвідки.

Мета цієї розвідки:

1) проаналізувати досвід пристосовування англійськомовних Рекомендацій IUPAC до синтаксичних особливостей французької та німецької мов і запропонувати цей досвід для запровадження в Україні;

2) проаналізувати досвід пристосовування англійськомовних Рекомендацій IUPAC до норм української мови і показати хибність синтаксичних засад, які запропонувала УНКоХіТерН;

3) сформулювати такі українські правила називання бінарних неорганічних сполук, які б увідповіднили англійськомовні Рекомендації IUPAC синтаксичним нормам української мови.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

1 Невербальні й вербальні засоби формування, фіксування, зберігання та передавання знань із хімії

Як результат міждисциплінарних досліджень проблеми формування, фіксування, зберігання та передавання фахови́х знань у XX ст. виникли два фундаментальні втямки (поняття): картина світу (нім. Weltbild) і фахова́ мова (нім. Fachsprache), що їх сьогодні активно розвивають, створюючи похідні та пов’язані з ними втямки (поняття) [8, с. 9; 9].

Наукова картина світу (англ. scientific picture of the world) – це цілісна система знань про загальні властивості та закономірності природи, техніки, суспільства й людини, що виникає як результат узагальнення та синтезу основних знань, отриманих усіма науками на певному етапі розвитку людства. Залежно від об’єкта пізнавання наукову картину світу поділяють на природничонаукову, технічнонаукову, гуманітарнонаукову та суспільнонаукову картини світу. Кожна з них своєю чергою складається з картин світу окремих наук [8, рис. 2; 9, рис. 2]. Так, у природничонауковій картині світу (нім. naturwissenschaftliches Weltbild, англ. natural-science picture of the world) зазвичай виділяють як найважливіші для природознавства такі картини світу: фізичну, астрономійну, хімійну, біологійну, географійну тощо, які відповідають різним формам руху матерії [8, с. 13; 9].

Хімійна картина світу (англ. chemical picture of the world) – це сукупність знань про властивості речовин і матеріалів, зумовлені їхньою будовою, а також про змінювання якісного та/або кількісного складу речовини внаслідок взаємодії [9]. У хімійній картині світу можна вирізнити такі основні (базові) теорії: атомно-молекулярне вчення, періодичний закон, теорію хімійного зв’язку, теорію будови органічних сполук О. М. Бутлерова, теорію електролізної[4] дисоціації, теорію хімійної кінетики, хімійну термодинаміку тощо [8, с. 15; 9].

Інструментом пізнавання і, відповідно, формування наукової картини світу, фіксування та зберігання пізнаного у створюваних текстах і передавання знань у просторі та часі є фахові́ мови (англ. special language, language for special purposes, language for specific purposes, LSP, нім. Fachsprache), які є засобом спілкування в певному фаховому середовищі й відрізняються від загальновживаної мови наявністю спеціальних мовних засобів [10, рис. 3–4]. Базовим критерієм виокремлення фахової мови є її співвіднесеність із певною предметною сферою (англ. domain, subject field, field of special knowledge), а отже, із відповідною частиною наукової картини світу [8, рис. 2; 9, рис. 2]. У сукупності фахови́х мов з огляду на повищий поділ наукової картини світу насамперед виокремлюють чотири основні класи: мови природничих, технічних, суспільних і гуманітарних наук [7, рис. 1].

Фахові мови кожного класу мають спільні риси й відрізняються від мов інших класів не лише на рівні терміносистем, але й на рівні абстрактности (штучні символи, формули тощо), із погляду ступеня штучности, організації тексту, мовної структури тощо. Кожен клас фахови́х мов поділяють на підкласи – мови конкретних предметних сфер, які також можна далі ділити на вужчі сфери, що створює єрархійну класифікацію фахових мов [7, с. 29–30].

З огляду на таку класифікацію хімійна мова – це фахова́ мова, що належить до класу мов природничих наук і призначена формувати, фіксувати, зберігати та передавати фахові́ знання з хімії, тобто хімійну картину світу.

Сучасна хімійна мова має два різновиди мовних знаків:

–  невербальні (символи хімійних елементів, хімійні формули та рівняння);

–  вербальні (хімійна термінологія і номенклатура).

Хімійні формули (англ. chemical formula) – це сукупність хімійних символів і числових знаків, що стисло передають склад і будову речовин. Хімійні формули містять хімійні символи (елементи, зв’язки), дані про їхню кількість, а в певних випадках вказують і на взаєморозташування. [28, с. 575; 39, т. 5, с. 123]. Хімійні рівняння (англ. chemical equation) – це запис перебігу хімійної реакції хімійними формулами речовин, де в лівій частині стоять речовини, що вступають у реакцію, (далі – реактанти, англ. reactant), а в правій – продукти реакції (англ. reaction product). Перед формулою кожного реагенту (англ. reagent) – і реактанту, і продукту реакції – може стояти множник, який показує, скільки молекулярних (формульних) частинок бере участь у реакції, і збалансовує кількісно атомарний склад учасників реакції в лівій і правій частинах хімійного рівняння [28, с. 575].

Хімійна термінологія (англ. chemical terminology) – це множина термінів, що є позна́ками втямків (понять), потрібних для фахово́го спілкування хіміків. Хімійна номенклатура (англ. chemical nomenclature) – це сукупність назв індивідуальних хімійних речовин, їхніх груп і класів, а також правила творення таких назв [39, т. 3, с. 290–293]. Ці номенклатурні назви впорядковані відповідно до певної класифікації, тобто системи розподілу хімійних речовин на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями. У будь-якій номенклатурі вищі класифікаційні угрупо́вання позначено термінами, а нижчі – номенклатурними назвами [10, рис. 5]. Так, оксид – це термін, а оксид вуглецю – номенклатурна назва. Номенклатурні назви (номени) посідають проміжне положення між термінами та власними назвами. Як і терміни, вони позначають загальні втямки (поняття), проте, як і власні назви, ці втямки (поняття) не мають дефініцій, але в хімійній номенклатурі мають формульний відповідник.

Якщо символи хімійних елементів, хімійні формули та рівняння є умовними позна́ками, що їх уживають у всіх мовах світу в тій самій формі, то хімійна термінологія і номенклатура як сукупність слів і словосполук певної літературної мови повинні, з одного боку, ґрунтуватися на міжнародній класифікації, а з другого боку, бути пристосованими до фонетичних, лексичних, словотвірних, морфологійних і синтаксичних норм цієї літературної мови. Покажемо це на конкретних прикладах із Рекомендацій IUPAC.

2 Рівні номенклатурних назв

У Рекомендаціях IUPAC [52, IR-1.4] розрізняють кілька рівнів номенклатурних назв. Перший рівень – це тривіальні або традиційні назви (англ. trivial names [52, IR-1.4], traditional names [43, с. 1, 4, табл. 8]; фр. noms traditionnels [53, с. 12, 16, табл. VIII]; нім. Trivialnamen [51, I-1.2]), які дають деяку систематизовану інформацію про речовину, але не дають змоги зробити висновок про її склад [52, IR-1.4]. Прикладами таких українських тривіальних назв є вуглекислий газ (CO₂) і чадний газ (CO).

Коли назва сама собою дає змогу вивести стехіометрійну формулу[5] сполуки за загальними правилами, вона стає по-справжньому систематичною (англ. systematic name [52, IR-1.4; 43, с. 1]; фр. nom systématique [53, с. 12]; нім. systematischer Name [51, I-1.3.3.l]). Лише назва на цьому другому рівні номенклатури стає придатною для пошукових цілей [52, IR-1.4].

У процесі розвитку номенклатури виникло кілька систем побудови хімійних назв, кожна з яких має власну логіку й набір правил (граматику). У неорганічній хімії першочергове значення мають три системи [52, IR-1.5.3.1]: композиційна, заміщувальна й адитивна номенклатури; їх докладно описано в розділах ІР-5, ІР-6 та ІР-7 [52] відповідно.

Композиційна номенклатура (англ. compositional nomenclature) – це метод називання сполук, який ґрунтується лише на складі речовин на відміну від систем, що містять структурну інформацію. Результатом цього методу є узагальнена стехіометрійна назва, що складається з назв компонентів, які самі можуть бути хімійними елементами або складними утворами (напр., багатоатомними йонами). Щоб правильно передати склад речовини, назви компонентів доповнюють кількісними префіксами (англ. multiplicative prefix) mono-, di-, tri-, tetra-, penta- тощо або ступенями окиснення[6] (англ. oxidation number), які зазвичай позначають числами Штока.

Якщо сполука складається з двох або більше компонентів, їх формально поділяють на два класи: електропозитивні та електронегативні компоненти. Граматичні правила визначають:

–  порядок компонентів;

–  правила вживання кількісних префіксів;

–  правильне позначання назв електронегативних компонентів за допомогою певних суфіксів [52, IR-1.5.3.2].

Заміщувальну номенклатуру (англ. substitutive nomenclature) широко використовують для органічних сполук, а також у певних розділах неорганічної хімії. Вона ґрунтується на концепції вихідного гідриду, змодифікованого заміщенням атомів водню атомами та/або групами [52, IR-1.5.3.3].

Адитивна номенклатура (англ. additive nomenclature) розглядає сполуку як комбінацію центрального атома або центральних атомів з асоційованими ліґандами[7] [52, IR-1.5.3.4].

3 Назви бінарних сполук англійською, французькою і німецькою мовами

Далі ми обмежимося лише стехіометрійними або композиційними назвами (англ. stoichiometric or compositional names [43, розділ 1], фр. noms stœchiométriques ou de composition [53, с. 12]; нім. Stöchiometrie beruhende Namen [51, I-5]) бінарних сполук (англ. binary compounds [43, розділ 1]; фр. composés binaires [53, с. 12]; нім. Binäre Verbindungen [51, I-1.3.3.2]), які містять атоми двох елементів.

Молекулярні формули (англ. molecular formula, фр. formule moléculaire, нім. Molekülformel) таких сполук творять поєднанням символів хімійних елементів із відповідними (цілими) підрядковими індексами в такій послідовності: першим подають електропозитивніший елемент, а другим – електронегативніший [52, IR-4.2.1, IR-4.2.2, IR-4.4.2.1; 51, I-4.2.1, I-4.2.2]. Для визначення послідовности у формулах використовують ту саму схему хімійних елементів, подану в [52, табл. VI; 43, рис. 1; 51, табл. VI; 53, рис. 1], що підтверджує той факт, що послідовність хімійних елементів у формулах не залежить від мови.

Інша ситуація має місце з назвами бінарних сполук, що можна проілюструвати таблицею 2, де порівняно назви деяких бінарних сполук англійською і французькою мовами, і таблицею 3, у якій порівняно назви інших бінарних сполук англійською і німецькою мовами. Через відсутність німецького перекладу [43] і французького перекладу [52] ми змушені окремо порівнювати з англійськомовними назвами назви французькою та німецькою мовами.

Таблиця 2

Порівняння назв бінарних сполук англійською і французькою мовами

Для зручности порівняння послідовности символів хімійних елементів у формулі з послідовністю назв хімійних елементів у назві сполуки в [43, табл. 3; 53, табл. III] символ та назву електропозитивнішого елемента (катіона) позначено блакитним кольором, а електронегативнішого (аніона) – темно-червоним. Ці кольори перенесено в таблицю 2, і так само нанесено кольори в таблиці 3.

У всіх трьох мовах назву аніона подають із відповідним суфіксом[8]: в англійській мові – це ‑ide[9] [52, IR-5.2; 43, розділ 1]; у французькій – переважно ‑ure[10] (за винятком назви oxyde[11], що походить від oxygène) [53, с. 12]; у німецькій – ‑id[12] [51, I-8.3.1]. У таблицях 2–3 ці суфікси підкреслено.

Таблиця 3

Порівняння назв бінарних сполук англійською і німецькою мовами

Отже, назва бінарної сполуки в усіх трьох мовах містить два компоненти (назви катіона і аніона), перед якими в разі потреби ставлять кількісні префікси (mono-, di-, tri-, tetra-, penta- тощо) або в разі виявлення катіоном змінних ступенів окиснення після його назви ставлять числа Штока (таблиці 2–3). Проте послідовність назв катіона і аніона та способи поєднувати їх залежать від особливостей кожної мови.

Згідно з англійськомовними рекомендаціями [52, IR-5.2; 43, розділ 1] назву бінарної сполуки записують так:

<назва катіона> <проміжок (англ. space)> <назва аніона>;                                  (1)

і підкреслено, що це правило лише для англійської мови[13]. Приклади побудованих таким способом назв наведено в таблицях 2–3. Із мовознавчого погляду така назва є іменниковою словосполукою (англ. noun phrase [42, с. 275]), у якій назва аніона є опорним іменником (англ. head [42, с. 191–192]) і родовою назвою, бо визначає різновид неорганічних сполук, а назва катіона є іменником у загальному відмінку без прийменника у функції означення [2, с. 131], тобто видовою ознакою. Згідно з нормами англійської мови такі означення передують означуваному іменнику, і їх називають іменниковим передмодифікатором (англ. noun premodifier [42, с. 274]).

Отже, в англійськомовних назвах (1) послідовність назв катіона і аніона цілком збігається з послідовністю символів цих елементів у формулах, що внаочнюють таблиці 2–3.

Згідно з французькомовними рекомендаціями [53, с. 12] назву бінарної сполуки записують так:

<назва аніона> <проміжок> «de» <проміжок> <назва катіона>.                         (2)

Приклади побудованих таким способом назв наведено в таблиці 2.

Із моделі (2) випливає, що у французькій мові назва бінарної сполуки є також двоіменниковою словосполукою, але згідно із синтаксичними нормами французької мови на першому місці ставлять опорний іменник (родову назву), тобто назву аніона, а другому місці – видову назву, тобто назву катіона, відокремлюючи її від назви аніона прийменником de[14] (таблиця 2).

Отже, у французькомовних назвах (2) послідовність назв катіона і аніона обернена порівняно з послідовністю символів цих елементів у формулах і додатково містить прийменник de, що внаочнює таблиця 2. Проте це не порушує Рекомендації IUPAC, а лише увідповіднює їх синтаксичним нормам французької мови.

Згідно з німецькомовними рекомендаціями [51, I-5.2] назву бінарної сполуки записують одним складним словом без з’єднувальних елементів (нім. Bindeelement [37, c. 112]). Першою частиною цього складного слова є назва катіона, а другою частиною – назва аніона:

<назва катіона + назва аніона>.                                                                             (3)

У спеціально доданих до німецькомовного видання підрозділах (пунктах) і примітках, відсутніх в англійськомовному виданні, зазначено, що в німецькій мові для того, щоб відрізнити електропозитивну частину назви від електронегативної в назвах бінарних сполук, у деяких випадках можна ставити дефіс, але лише якщо цього вимагає ясність. Обов’язково ставити дефіс рекомендовано лише після ду́жки, якщо назва містить узяті в дужки́ ступінь окиснення або заряд [51, с. 21 пункт (f), c. 70 примітка 5а] (див. таблицю 3).

Отже, у німецькомовних назвах (3), як і в англійськомовних (1), послідовність назв катіона і аніона цілком збігається з послідовністю символів цих елементів у формулах, що внаочнює таблиця 3. Проте на відміну від англійськомовних (1) і французькомовних (2) назв-словосполук німецькомовні назви (3) є однослівними означальними складними іменниками (нім. Bestimmungszusammensetzung [37, c. 117]), що відбиває тенденцію до творення складних іменників, яку називають одним із внутрішніх законів розвитку німецької мови [27, с. 84–85]. У таких означальних складних іменниках перший компонент (у нашому випадку – назва катіона) означує, конкретизує другий (тобто назву аніона) [37, c. 117], що збігається із синтаксичними зв’язками між назвами катіона і аніона в англійськомовних (1) і французькомовних (2) назвах-словосполуках.

Із порівняння способів пристосовувати англійськомовні Рекомендації IUPAC до норм французької та німецької мов можна сформулювати такі вимоги для інших мов. Мовна форма назви бінарної сполуки повинна:

а)  складатися з назв катіона і аніона;

б)  дати змогу однозначно відрізнити назву аніона від назви катіона. Для цього назву аніона зазвичай маркують відповідним суфіксом;

в)  передавати семантичний зв’язок між родовою назвою (назвою аніона) і видовою назвою (назвою катіона), що кожна мова робить власними синтаксичними або словотвірними засобами.

Проте залежно від синтаксичних норм відповідної мови послідовність назв катіона і аніона в назві сполуки може бути і прямою, і оберненою порівняно з послідовністю символів цих елементів у формулах. І, якщо з назви сполуки можна однозначно вирізнити назви аніона і катіона, а засобами певної мови правильно передати семантичний зв’язок між цими назвами, то це цілком відповідає Рекомендаціям IUPAC.

4 Назви бінарних сполук в українських джерелах

У працях [1; 22; 23; 33; 34] розробники концепції пристосування Рекомендацій IUPAC до особливостей української мови виходили із засновку, що «Комісія IUPAC вимагає, щоб порядок утворення назв сполук відповідав формульному запису сполук, тобто назва аніона йшла за назвою катіона» [33, с. 19]. Із повищого випливає, що цей засновок містить дві хиби. По-перше, документ IUPAC є не вимогами, а рекомендаціями (англ. Recommendations), а по-друге, вони поширюються лише на англійську мову, тоді як в інших мовах послідовність назв залежить від синтаксичних і словотвірних властивостей цих мов, що внаочнюють приклади назв французькою та німецькою мовами в таблицях 2–3.

З огляду на цей засновок в [1; 22; 23; 33; 34] запропоновано такий принцип називання бінарних сполук українською мовою: послідовність назв частин сполуки має відповідати традиційному порядку написання її хімійної формули, тобто спочатку ставлять назву катіона в називному відмінку, а потім назву аніона, яка містить суфікс -ид / -ід. У разі потреби однозначно називати хімійні сполуки назвам катіона і аніона можуть передувати кількісні префікси (моно‑, ди‑ / ді‑, три‑, тетра‑, пента‑, гекса‑, гепта‑, окта‑, нона‑, дека‑, ундека‑, додека‑ тощо) або після назви катіона ставлять ступінь окиснення за допомогою чисел Штока, записуючи їх у дужках римською цифрою без знака плюс чи мінус і без відступу після назви елемента, напр., [33, с. 19–20, 30–31]:

У [33, с. 28] чітко зазначено, що «назву оксиду, гідроксиду, солі вживають як цілісне словосполучення; відмінюють лише друге слово (назву аніона)» і подано такі приклади: «взяли порцію речовини калій хлориду (а не порцію речовини калію хлориду); змішали з барій оксидом (а не з барію оксидом); додали розчину натрій гідроксиду (а не натрію гідроксиду); йони в калій гідроксиді (а не в калію гідроксиді)».

Отже, згідно з [33, с. 19–20, 28] назву бінарної сполуки записують так:

<назва катіона в називному відмінку> <проміжок> <назва аніона>;                              (4)

і в цій словосполуці відмінюють лише назву аніона.

Зазначимо, що модель (4) – це калька з англійськомовної моделі (1), де іменник у функції означення, що є іменниковим передмодифікатором, передує означуваному опорному іменнику. Проте, як буде показано далі, це суперечить синтаксичним нормам української мови, яка не знає словосполук, які б складалися з іменника в називному відмінку, що виконував би функції означення, та другого означуваного опорного іменника, який би ставили в потрібному відмінку.

Концепцію називання сполук (4) втілено в підручниках, що мають гриф Міністерства освіти і науки, напр., у підручнику [12, с. 147], одним з авторів і редактором якого є сам Олександр Голуб. Проте навіть у цьому підручнику зазначено, що «також традиційно ставити можна на перше місце слово оксид, а на друге – назву відповідного хімічного елемента в родовому відмінку», і подано приклад: «NO – нітроген(ІІ) оксид, або моноксид нітрогену» [12, с. 147–148].

Вочевидь, відчуваючи неприродність для української мови моделі (4), скалькованої з англійської мови, деякі укладачі підручників намагалися її зукраїнізувати, залишивши в силі повищий засновок [33, с. 19]. Так, д‑р техн. наук, проф. Віктор Яворський [40, с. 52] запропонував називати хімійні сполуки, «починаючи з назви катіона (дійсного чи уявного), у родовому відмінку (наше вирізнення – МГ)», а в разі виявлення катіоном змінних ступенів окиснення, після назви катіона римськими цифрами у круглих дужках указувати ступінь окиснення. І навів приклади:

«NO – нітрогену(ІІ) оксид; N₂O₅ – нітрогену(V) оксид;

Сu₂О – купруму(І) оксид; CuО – купруму(ІІ) оксид».

Тобто в [40, с. 52] запропоновано модель назви:

<назва катіона в родовому відмінку> <проміжок> <назва аніона>;                         (5)

і в цій словосполуці також відмінюють лише назву аніона.

Цю модель називання [40, с. 52–53] Віктор Яворський утілив у своїх підручниках із теорійної та неорганічної хімії, напр., у [41], де автор зокрема стверджує, що «згідно з Міжнародними стандартами (ISO, вимоги IUPAC) хімічні сполуки називають, починаючи з назви катіона у родовому відмінку. Назви катіона й аніона записують окремо й одним словом» [41, с. 44]. Зауважимо, що, по-перше, міжнародні стандарти ISO тут узагалі не до чого, а по-друге, документ IUPAC, як уже зазначено вище, – це рекомендації, що поширюються лише на англійськомовні назви, і в них узагалі не йдеться про українські відмінки.

В інших авторитетних підручниках, які також мають гриф (рекомендацію) Міністерства освіти і науки, напр. у [36, с. 10, 391, 472] подано такі назви хімійних сполук:

FeO – оксид заліза(II);

Fe₂O₃ – оксид заліза(III);

CO₂ – оксид вуглецю(IV);

SO₂ – оксид сірки(IV);

Cl₂O – оксид хлору(I);

Na₂S – сульфід натрію;

CuS – сульфід міді(II);

NaCl – хлорид натрію.

Автори підручника [36] спеціально зазначили, що вони «вважають за доцільніше в період становлення, вдосконалення і доопрацювання нової української хімічної номенклатури з метою уникнення плутанини користуватися традиційними назвами хімічних елементів» [36, с. 7].

Тобто в [36] використано таку модель назви:

<назва аніона> <проміжок> <назва катіона в родовому відмінку>.                            (6)

І в таких словосполуках автори також відмінюють лише назву аніона, напр.: «У промисловості оксид сірки(VI) добувають каталітичним окисненням[15] оксиду сірки(IV) (наше підкреслення – МГ) киснем повітря ...» [36, с. 403].

5 Моделі назв бінарних сполук з погляду українського синтаксису

Розглянемо моделі (4)–(6) з синтаксичного погляду.

Спільним для них є те, що:

–  усі вони є безприйменниковими двоіменниковими словосполуками;

–  опорним іменником цієї словосполуки є назва аніона, яку в реченні ставлять у потрібному відмінку;

–  залежним іменником, який виконує функцію неузгодженого означення, є назва катіона.

Моделі (4)–(6) різняться порядком компонентів і відмінком, у якому стоїть залежний іменник (назва катіона).

Проте в українській мові є лише одна модель безприйменникових словосполук із двох іменників, поєднаних підрядним зв’язком, [3, с. 192–193; 19, с. 22]:

<опорний іменник> <проміжок> <залежний іменник у родовому відмінку>,                    (7)

де залежний іменник у родовому відмінку є неузгодженим означенням.

Як зазначає Іван Вихованець [3, с. 193–194], «системно утворювані словосполучення вирізняються ще деякими формальними особливостями. Зокрема, компоненти елементарних словосполучень розташовуються контактно, безпосередньо один за одним. Проте порядок компонентів неоднаковий у різних словосполученнях. Кожному типові словосполучень як абстрактному мовному зразкові притаманний певний порядок компонентів. <...> Залежна відмінкова форма іменника перебуває у позиції після опорного іменника: берег річки, проміння сонця, радощі дитини, високість неба, витівки долі. У мовленні цей закріплений мовною системою порядок компонентів зазнає різних модифікацій. Тут можуть порушуватися правила контактності компонентів словосполучення та їх препозитивного чи постпозитивного розташування Звичайний порядок компонентів словосполучення у стилістичному плані нейтральний, а відхилення від звичайного порядку компонентів надають конструкціям різних експресивних значень».

Отже, правилам українського синтаксису (7) відповідає модель назв хімійних сполук (6) зі звичайним порядком складників словосполуки, а модель назв хімійних сполук (5) зі зворотним (інверсним) порядком можна застосовувати лише в каталогах, переліках, довідниках, де хімійні сполуки впорядковують за абетковим переліком назв катіонів. Так, напр., подано назви хімійних сполук у гігієнічних нормативах [5; 6].

З огляду на це правильна українська модель подавання назв хімійних сполук (6) передбачає, що опорний іменник (назва аніона) передує залежному іменнику (назві катіона). Тобто, як, до речі, й у французькій моделі (2), послідовність назв катіона і аніона обернена порівняно з послідовністю символів цих елементів. Проте це не порушує Рекомендації IUPAC, а лише увідповіднює їх синтаксичним нормам української мови.

Зауважимо, що українська модель назв хімійних сполук (6) цілком відповідає рекомендаціям щодо перекладання англійськомовної моделі (1) [2, с. 131], французькомовної моделі (2) [25, с. 53] і німецькомовної моделі (3) [27, с. 83–84] українським означальним родовим, що переконливо свідчить про тотожність синтаксичних відношень між назвами аніона і катіона в усіх чотирьох мовах.

6 Практика називання бінарних сполук у різних мовних версіях європейських стандартів

Розглянемо з мовного погляду назви деяких сполук, ужиті в назвах трьох офіційних мовних версій європейського стандарту з безпеки праці EN ISO 15011-2:2009 [47; 48; 46] і в українській назві ДСТУ EN ISO 15011-2:2022 (EN ISO 15011-2:2009, IDT; ISO 15011-2:2009, IDT) [17], що запроваджує цей європейський стандарт в Україні. Ці назви подано у таблиці 4.

Таблиця 4

Порівняння назв бінарних сполук англійською, французькою, німецькою та українською мовами

У таблиці 4 для зручности порівняння послідовности символів хімійних елементів у формулах з послідовністю назв хімійних елементів у назвах сполук так само, як в таблицях 2–3, символи та назви електропозитивнішого елемента (катіона) позначено блакитним кольором, а електронегативнішого (аніона) – темно-червоним.

Із таблиці 4 випливають такі висновки:

1)  англійські, французькі та дві останні німецькі назви систематичні й побудовані за методом кількісних префіксів. Так само систематичними й побудованими за тим самим методом є три українські назви, тоді як назва вуглекислий газ є традиційною;

2)  систематичні назви кожною мовою побудовані за повищими моделями: англійські – за моделлю (1), французькі – за моделлю (2), німецькі – за моделлю (3), українські – за моделлю (6).

7 Практика подавання назв неорганічних сполук у нормативно-правових актах (НПА) України

Міністерство охорони здоров’я України своїми наказами у 2020 році затвердила такі два гігієнічні регламенти [5; 6], що містять як додатки великі переліки різних хімійних речовин.

У обох переліках для переважної більшости неорганічних сполук ужито систематичних назв, напр.: азоту оксид, алюмінію сульфат тощо. Тобто прийнято модель назв хімійних сполук (5) зі зворотним (інверсним) порядком слів.

У [5] використано лише метод кількісних префіксів, напр.: азоту діоксид, азоту оксид, азоту трифторид тощо. Тоді як у [6] для певної кількости речовин використано ступені окиснення, позначені числами Штока, напр.: вуглецю (II) оксид, вуглецю (IV) оксид, заліза (III) оксид тощо, де перед дужками стоїть проміжок. Хоча для інших сполук використано метод кількісних префіксів, напр.: азоту діоксид, кремнію діоксид, рутенію діоксид тощо.

На нашу думку, використовувати ступені окиснення доцільно в навчальній і науковій літературі з хімії, тоді як в гігієнічних регламентах, напр. [5; 6], доцільніше використовувати лише кількісні префікси, тобто вуглецю монооксид замість вуглецю (II) оксид, вуглецю діоксид замість вуглецю (IV) оксид, дизаліза триоксид замість заліза (III) оксид.

Так само метод кількісних префіксів доцільніше використовувати в національних стандартах з охорони здоров’я, безпеки праці, екології та оцінювання впливу на довкілля, контролювання забруднености й викидів парникових газів тощо.

Хочемо звернути увагу читачів, що як у таблиці 4, так і в переліках [5; 6] ужито національних назв хімійних елементів: вуглець, азот, залізо тощо, застандартизованих у ДСТУ 2439:2018 [14].

8 Практика вживання кількісних префіксів

У словнику [50] викладено правило вживання грецьких префіксів mono- [50, с. 473], tetra- [50, с. 756] і penta- [50, с. 546] в англійській мові, згідно з яким перед голосними (англ. before a vowel) вони переходять у mon-, tetr- і pent- відповідно. Хоча цього правила не завжди дотримують. Так, у цьому самому словнику паралельно подано monoacid і monacid [50, с. 473].

В англійськомовних Рекомендаціях IUPAC [52, IR-2.7] спеціально зазначено, що, коли в хімійній номенклатурі використовують кількісні префікси, то кінцеві голосні не випадають і наведено приклади:

1. tetraaqua (а не tetraqua);

2. monooxygen (а не monoxygen);

3. tetraarsenic hexaoxide.

Однак дозволеним винятком визнано monoxide замість monooxide через його загальне вживання. З огляду на це в Таблиці IX [52, с. 292] подано CO – carbon mon(o)oxide, хоча в тексті Рекомендацій двічі вжито carbon monoxide [52, с. 112, 154]. Так само в [54, с. 50, 104] ужито monoxide, але pentaoxide [54, с. 221, 235, 240, 242] і tetraoxide [54, с. 40, 43, 221, 240].

Оскільки словники української мови (напр., [35, с. 445, 511, 664]) не містять правил випадіння кінцевих голосних у чужомовних префіксах моно-, пента- і тетра- перед наступними голосними, пропонуємо не калькувати англійську мову, а, напр., незалежно від англійського написання monooxide чи monoxide писати українською монооксид.

Висновки:

1.  В українській навчальній і науковій літературі й нормативних документах спостерігаємо різне розуміння правил подавання номенклатурних назв неорганічних речовин засобами української мови, що вносить плутанину й заважає ясності викладу.

2.  У розробленій на початку 90-х років XX ст. і викладеній у [1; 22; 23; 33; 34] концепції пристосування англійськомовних Рекомендацій IUPAC до норм української мови не взято до уваги такі дві істотні обставини.

По-перше, Рекомендації IUPAC, зазначаючи бажаність того, щоб назви, уживані в будь-якій мові, якомога більше нагадували назви, подані в [52, табл. I], не заперечують того, що для елементів, названих у минулому, часто є усталені в інших мовах і дуже відмінні назви [52, IR-3.1]. Ба більше, у [52, табл. I] збережено й зафіксовано як нормативні 11 традиційних англійських назв хімійних елементів, а в німецькомовному виданні Рекомендацій IUPAC 1990 [51, табл. I] – 12 традиційних німецьких назв. Тому повернення стандартом ДСТУ 2439:2018 [14] в український науковий і навчальний простір традиційних широковживаних назв 14 хімійних елементів цілком відповідає європейській практиці пристосовування Рекомендацій IUPAC до лексичних норм національних мов й усуває розбіжності між назвами хімійних елементів і простих речовин;

По-друге, Рекомендації IUPAC містять правила записування назв бінарних сполук [52, IR-5.2; 43, розділ 1] зорієнтовані на синтаксичні норми англійської мови, і їх не можна бездумно калькувати засобами мов з іншими синтаксичними нормами, що внаочнює досвід увідповіднення цих англійськомовних рекомендацій нормам французької та німецької мов.

3.  Із порівняння способів пристосовувати англійськомовні Рекомендації IUPAC до норм французької та німецької мов сформульовано такі вимоги для інших мов. Мовна форма назви бінарної сполуки повинна:

а)  складатися з назв катіона і аніона;

б)  дати змогу однозначно відрізнити назву аніона від назви катіона, для цього назву аніона зазвичай маркують суфіксом, визначеним у кожній мові;

в)  передати семантичний зв’язок між родовою назвою (назвою аніона) і видовою назвою (назвою катіона), що кожна мова робить власними синтаксичними або словотвірними засобами.

4.  Залежно від синтаксичних (або словотвірних) норм відповідної мови послідовність назв катіона і аніона в назві сполуки може бути і прямою (як в англійській і німецькій мовах), і оберненою (як у французькій і в українській мовах) порівняно з послідовністю символів цих елементів у формулах.

5.  Якщо з назви сполуки можна однозначно вирізнити назви аніона і катіона, а засобами певної мови правильно передати семантичний зв’язок між цими назвами, то це цілком відповідає Рекомендаціям IUPAC.

6.  Для називання бінарних сполук в українській навчальній і науковій літературі з хімії, а також у текстах нормативних документів, треба використовувати модель (6), яка увідповіднює модель (1) англійськомовних Рекомендацій IUPAC синтаксичним нормам української мови.

Рекомендації:

1.  Пропонуємо розробникам українських нормативних документів (стандартів і НПА) з охорони здоров’я, безпеки праці, екології та оцінювання впливу на довкілля, контролювання забруднености й викидів парникових газів:

–  уживати систематичних назв хімійних сполук, забезпечуючи однозначність назв за допомогою кількісних префіксів, а в разі потреби паралельно подавати в дужках традиційні назви, напр.: монооксид вуглецю (чадний газ), діоксид вуглецю (вуглекислий газ);

–  застосовувати в реченнях модель назв хімійних сполук (6), що містить нейтральний у стилістичному плані порядок компонентів, напр. «Контактуючи з триоксидом дизаліза, монооксид вуглецю відбирає кисень від заліза, вивільняючи його й перетворюючись на діоксид вуглецю»;

–  застосовувати модель назв хімійних сполук (5) зі зворотним (інверсним) порядком компонентів (напр., вуглецю монооксид, вуглецю діоксид, дизаліза триоксид) лише в каталогах, переліках, довідниках, де потрібно впорядковувати хімійні сполуки за абетковим переліком назв катіонів.

2.  Оскільки в українській мові нема правил випадіння кінцевих голосних у чужомовних префіксах моно-, пента- і тетра- перед наступними голосними, пропонуємо не калькувати англійську мову, а, напр., незалежно від англійського написання monooxide чи monoxide писати українською монооксид.

3.  Уважаємо за доцільне, щоб підкомітет ПК 3 «Хімія» ТК 19 «Науково-технічна термінологія», який уже виправив лексичні невідповідності стандарту ДСТУ 2439-94 [15], розробивши на заміну йому стандарт ДСТУ 2439:2018 [14], розглянув невідповідність правил називання бінарних хімійних сполук, запропонованих у [1; 22; 23; 33; 34], синтаксичним нормам української мови й подав на офіційному сайті ТК 19 свої письмові рекомендації для розробників стандартів та інших нормативних документів, а також авторів підручників і навчальних посібників для українських шкіл і вишів.

Автор уважає за свій приємний обов’язок щиро подякувати Жану Шидивару (Jean Szydywar) за надання офіційного джерела, що увідповіднює англійськомовні Рекомендації IUPAC нормам французької мови, а також Ганні Лашевській за її зауваги й пропонови, які істотно поліпшили текст статті.

1. Білодід О. І., Голуб О. А., Корнілов А. М. та ін. Вступ до хімічної номенклатури: для викладачів і вчителів хімії та учнів серед. навч. закладів. Київ: Школяр, 1997. 48 с. 2. Верба Г. В., Верба Л. Г. Граматика сучасної англійської мови: Довідник. Київ: Логос, 2006. 341 с. 3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. Київ: Либідь, 1993. 368 с. 4. Ганіткевич М., Никипанчук М. Стандартизація назв хемічних елементів та використання їх в освіті й науці // Проблеми української термінології: зб. наук. праць. учасників Х Міжнар. наук. конф. «СловоСвіт 2008» (30 вересня ‒ 2 жовтня 2008 р., Львів) Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2008. С. 41–42. 5. Гігієнічні регламенти допустимого вмісту хімічних і біологічних речовин в атмосферному повітрі населених місць // Затв. наказом МОЗ України від 14.01.2020 № 52, зареєстрованим у Мін’юсті 10.02.2020 за № 156/34439. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/z0156-20#Text. 6. Гігієнічні регламенти хімічних речовин у повітрі робочої зони // Затв. наказом МОЗ України від 14.07.2020 № 1596, зареєстрованим у Мін’юсті 03.08.2020 за № 741/35024. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0741-20#n8. 7. Гінзбург М. Мова технічних стандартів як окремий функційний шар фахових мов // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань: зб. наук. праць / Київський нац. ун-т культури і мистецтв; ф-т культурології. За заг. ред. В. В. Бездрабко. Київ, 2017. Вип. 10. С. 28–38. 8. Гінзбург М. Наукова картина світу як засіб інтегрувати та систематизувати фахові знання // Вісник Нац. авіаційного ун-ту. Серія: Філософія. Культурологія: зб. наук. праць. Вип. 2 (16). Київ: НАУ, 2012. С. 9–17. 9. Гінзбург М. Д. Засоби формування, фіксування, зберігання та передавання фахових знань // Междисциплинарные исследования в науке и образовании. 2012. № 1 Sp. URL: http://mino.esrae.ru/157-699. 10. Гінзбург М. Д. Фахові мови як інструмент формування, фіксування, зберігання та передавання фахових знань // Мова. Свідомість. Концепт: зб. наук. праць. Мелітополь: ООО «Видавничий будинок ММД», 2012. Вип. 2. С. 18–33. 11. Голуб О. А. // Енциклопедія сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: https://esu.com.ua/ article-26623. 12. Григор’єва В. В., Самійленко В. М., Сич А. М., Голуб О. А. Загальна хімія: Підручник / За ред. О. А. Голуба. Київ: Вища шк., 2009. 471 с. 13. ДСТУ 1.5:2015 Національна стандартизація. Правила розроблення, викладання та оформлення національних нормативних документів. 14. ДСТУ 2439:2018 Хімічні елементи та прості речовини. Терміни та визначення основних понять, назви й символи (чинний з 01.10.2019). 15. ДСТУ 2439-94 Елементи хімічні та речовини прості. Терміни та визначення основних понять. Умовні позначення (чинний з 01.01.1995 до 01.10.2019). 16. ДСТУ 3008:2015 Інформація та документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура та правила оформлювання. 17. ДСТУ EN ISO 15011-2:2022 (EN ISO 15011-2:2009, IDT; ISO 15011-2:2009, IDT) Охорона здоров’я та безпека під час зварювання та споріднених процесів. Лабораторний метод відбирання проб диму та газів. Частина 2. Визначення рівнів викидів монооксиду вуглецю (CO), вуглекислого газу (CO₂), монооксиду азоту (NO) та діоксиду азоту (NO₂) під час дугове зварювання та різання. 18. Дубей І. Я. Змінювати чи зберігати? Погляд на реформу української хімічної термінології // Ukrainica Bioorganica Acta. 2008. Т. 6. № 2. С. 76–78. 19. Загнітко А., Миронова Г. Синтаксис української мови. Теоретико-прикладний аспект. Brno: Masarykova univerzita, 2013. 224 с. 20. Зуев А. Н., Молчанова И. Д., Мурясов Р. 3., Руфьева А. И., Степанова М. Д. Словарь словообразовательных элементов немецкого языка / Под рук. М. Д. Степановой. 2-е изд., стереотип. Москва: Рус. яз., 2000. 536 с. 21. Кобринец О. С. Настольный французский справочник. Москва: Эксмо, 2015. 192 с. 22. Корнілов М. Ю., Голуб О. А., Попель П. П. Ісаєв С. Д. Сучасна хімічна номенклатура: куди йдемо? // Хімія. Біологія: газета для вчителів хімії. 2003. № 9 (261). С. 1–5. 23. Корнілов М., Голуб О., Гордієнко О., Толмачова В., Ковтун О. Проблеми трансформації хімічних термінів // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: Проблеми української термінології. Львів: Львівська політехніка, 2012. № 733. С. 110–114. 24. Корнілов Михайло Юрійович // Енциклопедія Сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. URL: https://esu.com.ua/article-5887. 25. Крючков Г. Французька мова: Початковий курс: підручник. Київ: Вища школа, 2009. 367 с. 26. Никипанчук М. До питання про стандартування назв хімічних елементів в Україні // Проблеми української термінології: зб. наук. праць учасників ХV Міжнародної наукової конференції «СловоСвіт 2018», (4–6 жовтня 2018 р., Львів). Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2018. С. 25–28. 27. Німецько-українські мовні паралелі. (Порівняльно-типологічна граматика) / За ред. Ю. О. Жлуктенка. Київ: Вища школа, 1977. 263 с. 28. Опейда Й., Швайка О. Глосарій термінів з хімії. Вид. 2-ге, електронне. Київ, 2017. 738 с. 29. Опейда Й., Швайка О. Деякі проблеми сучасного розвитку української хімічної термінології // Ukrainica Bioorganica Acta. 2007. № 2. С. 62–69. 30. Попович О. Українська хемічна термінологія на роздоріжжі // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: Проблеми української термінології. Львів: Львівська політехніка, 2002. № 453. С. 244–247. 31. Рильський М. Про мову // Зібрання творів: у 20 т. Київ: Наук. думка, 1987. Т. 16. С. 347–349. 32. Рицар Б., Зубков М. ХIV Міжнародна термінологічна конференція «Проблеми української термінології СловоСвіт 2016». Стандартизація, сертифікація, якість. 2016. № 6. С. 83–85. 33. Сегеда А., Голуб О., Стоєцький А. Використання сучасної української хімічної термінології та номенклатури з неорганічної хімії (рекомендації Держстандарту України). Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. 47 с. 34. Скопенко В. В., Голуб О. А. Про сучасну хімічну термінологію та номенклатуру в неорганічній хімії // Укр. хім. журн. 1993. Т. 59. Вип. 1. С. 100–109. 35. Словник іншомовних слів / За ред. акад. О. С. Мельничука. Київ: Гол. ред. УРЕ, 1977. 775 с. 36. Степаненко О. М., Рейтер Л. Р., Ледовських В. М., Іванов С. В. Загальна та неорганічна хімія: Підручник для студ. вищ. навч. закл.: У 2-х ч. Ч. II. Київ: Пед. преса, 2000. 784 с. 37. Степанова М. Д. Словообразование современного немецкого языка / ред. Т. В. Строева. Москва: Иногиз, 1953. 376 с. 38. Український правопис / НАН України. Київ: Наук. думка, 2019. 392 с. 39. Химическая энциклопедия: в 5 т. Москва: Научное изд-во «Большая Российская энциклопедия», 1988–1998. Т. 1–5. 40. Яворський В. Т. Стандартизація назв хімічних елементів, понять, термінів та визначень хімії нагальне завдання сьогодення // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: Хімія, технологія речовин та їх застосування. Львів: Львівська політехніка, 2016. № 841. С. 48–53. 41. Яворський В. Т. Неорганічна хімія: підручник. 2-ге вид., доп. і доопр. Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2016. 324 с. 42. Aarts Bas, Chalker Sylvia, Weiner Edmund. The Oxford Dictionary of English Grammar. 2^nd edition. Oxford: Oxford University Press, 2014. 454 p. 43. Brief Guide to the Nomenclature of Inorganic Chemistry, Version 1.3, November 2017. URL: https://iupac.org/wp-content/uploads/2018/05/Inorganic-Brief-Guide-V1-3.pdf. 44. CEN/CENELEC Internal Regulations. Part 3:2022. Rules for the structure and drafting of CEN/CENELEC Publications (ISO/IEC Directives – Part 2:2021, modified). 45. COM(2019) 640 final Communication from the Commission to the European Parliament, the European Council, the Council, the European economic and social committee and the Committee of the regions The European Green Deal – Brussels, 11.12.2019. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:52019DC0640. 46. EN ISO 15011-2:2009 D Arbeits- und Gesundheitsschutz beim Schweißen und bei verwandten Verfahren – Laborverfahren zum Sammeln von Rauch und Gasen – Teil 2: Bestimmung der Emissionsraten von Kohlenmonoxid (CO), Kohlendioxid (CO₂), Stickstoffmonoxid (NO) und Stickstoffdioxid (NO₂) beim Lichtbogenschweißen, Schneiden und Fugenhobeln (ISO 15011-2:2009). 47. EN ISO 15011-2:2009 E Health and safety in welding and allied processes – Laboratory method for sampling fume and gases – Part 2: Determination of the emission rates of carbon monoxide (CO), carbon dioxide (CO₂), nitrogen monoxide (NO) and nitrogen dioxide (NO₂) during arc welding, cutting and gouging (ISO 15011-2:2009). 48. EN ISO 15011-2:2009 F Hygiène et sécurité en soudage et techniques connexes – Méthode de laboratoire d’échantillonnage des fumées et des gaz – Partie 2: Détermination des débits d’émission du monoxyde de carbone (CO), du dioxyde de carbone (CO₂), du monoxyde d’azote (NO) et du dioxyde d’azote (NO₂) lors du soudage à l’arc, du coupage et du gougeage (ISO 15011-2:2009). 49. ISO/IEC Directives, Part 2:2021. Principles and rules for the structure and drafting of ISO and IEC documents. 50. Klein Ernest. A comprehensive etymological dictionary of the English language. Amsterdam; Boston; London; New York; Oxford; Paris; San Diego; San Francisco; Singapore; Sydney; Tokyo: 2003. XXVI, 844 p. 51. Liebscher W., Neels J. (Hrsg.). IUPAC Nomenklatur der Anorganischen Chemie, Deutsche Ausgabe der Empfehlungen 1990. Weinheim; New York; Basel; Cambridge; Tokyo: VCH, 1994. XXXII, 341 S. 52. Nomenclature of Inorganic Chemistry IUPAC RECOMMENDATIONS 2005. URL: https://iupac.org/what-we-do/books/redbook. 53. Précis de nomenclature en chimie inorganique // l’Actualité Chimique. N°437 – février 2019. Р. 12–17. URL: https://new.societechimiquedefrance.fr/wp-content/uploads/2019/12/2019-437-fevrier-p12-carenco-hd.pdf. 54. Principles of Chemical Nomenclature: A Guide to IUPAC Recommendations 2011 Edition, edited by Jeff Leigh, RSC Publishing, 2011. URL: https://iupac.org/wp-content/uploads/2021/12/ Principles_Leigh2011-compressed.pdf. 55. Transforming our World: The 2030 Agenda for Sustainable Development // Resolution 70/1 adopted by the General Assembly on 25 September 2015. URL: https://www.unfpa.org/resources/transforming-our-world-2030-agenda-sustainable-development.