| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

Епонімні терміни української фізичної термінології

• Про монографію

• Від колективу ТК СНТТ

• Вступ

► переглянути / завантажити 

Микульчик Р. Епонімні терміни української фізичної термінології : [моногр.] / Роман Микульчик. – Київ: Вид-во «Каравела», 2025. – 212 с. – ISBN 978-960-801-946-1. – (Термінографічна серія СловоСвіт ; № 17)

У монографії проаналізовано епонімні терміни фізичної терміносистеми з позицій структури, семантики та граматики. Звернено увагу на тематичну особливість, мотивованість термінів-епонімів, докладно описано парадигматичні відношення між цими термінами: гіперо-гіпонімія, антонімія, синонімія та варіантність. У праці поєднано екстра- й інтралінгвістичний підходи до опису мовних явищ.

Для науковців-філологів, термінологів, викладачів, аспірантів і всіх небайдужих до стану української наукової мови.

Рекомендували до друку:

      Учена рада Інституту гуманітарних і соціальних наук

Національного університету «Львівська політехніка»

(протокол № 4 від 30 жовтня 2019 р.)

Постійний науковий термінологічний семінар

Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології

Головний редактор термінографічної серії СловоСвіт:

      Богдан Рицар – д. т. н., професор, голова Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології

Рецензенти:

      Ганна Дидик-Меуш – д. філол. н., с. н. с. відділу української мови Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України;

      Ірина Кочан – д. філол. н., професор, завідувач кафедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка;

      Олена Левченко – д. філол. н., професор, завідувач кафедри прикладної лінгвістики Національного університету «Львівська політехніка»;

      Ярослав Яремко – д. філол. н., професор, професор кафедри української мови Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Видано за фінансової підтримки Козака Назарія та Коваля Назарія

Гірко усвідомлювати, але ця монографія – остання з 42-х попередніх наукових праць із термінології та термінографії нашого колеги секретаря Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ) науковця Романа Микульчика, яку, на жаль, через тяжку хворобу він не зміг прижиттєво завершити та видати. Тема епонімних термінів, досліджуванню якої він присвятив понад 20 років, наполегливо й послідовно висвітлюючи її в успеціялізованих виданках. Ось лише дещиця його публікацій: Будова складних і складених епонімів української фізичної термінології (Вісник «Проблеми укра­їнської термінології», 2007, № 593), Синонімія термінів з прізвищевими компонентами у фізичній терміносистемі (Вісник «Проблеми української термінології», 2008, № 620), Основні структурні моделі складених епонімів фізичної термінології (Вісник «Проблеми української термінології», 2009, № 648), Прізвищеві та відпрізвищеві фізичні терміни в українських одномовних словниках (Вісник «Пробле­ми української термінології», 2011, № 709), Антонімія українських фізичних термінів-антропонімів (Вісник «Проблеми української термінології», 2013, № 765), Варіантність фізичних термінів-епо­німів (Вісник «Проблеми української термінології», 2014, № 791), Дослідження епонімів в українському термінознавстві (Вісник «Про­блеми української термінології», 2015, № 817), Тематична класифікація фізичних термінівепонімів (Вісник «Проблеми української терміноло­гії», 2016, № 842), До питання правопису фізичних епонімних термінів (Вісник «Проблеми української термінології», 2017, № 869), Фізичні епонімні терміни абревіатури (Збірник наукових праць міжнар. наук. конф. «Проблеми української термінології», 4–6 жовт. 2018 р.).

Складність і суперечливість теми епонімних термінів, найперше полягає в безсистемності їхнього правописного відтворювання. Оскільки тривалий час та, на жаль, і досі чимало науковців так і не дійшли згоди щодо остаточного скодифікування назов, що отримали ті, чи ті терміни від прізвищ винахідників, відкривачів, дослідників чи тих, хто був дотичний до цього процесу. Удячні колеги й науковці-послідовники цілком логічно закарбовували їх у термінах чи термінних сполуках. Але біда-проблема в тім, як на письмі правильно передати назву явища, стану, предмета чи поняття, не спотворивши мови та логічного сенсу першоджерела й водночас не порушити норм і правил українського словотворення.

Тривалий час наша мова була не тільки загроженою й упослідже­ною, а й жорстоко зрепресованою. Сотні, якщо не тисячі науковців, котрі під час нетривалого українського відродження кували нові слова-терміни, було знищено, а їхні праці заборонено й вилучено з ужитку. Натомісць нам директивно накинули норми та правила мови окупан­та, якими, як не прикро це констатувати, і досі послуговується певна частина українців. Чого варті такі кальковані покручі: штукатурка, насос, привід, в’яжуче, дотична, папка, функціонування, потолок, нержавіючий і нескінченна низка інших. Та, якщо ці форми ще якось можна сприймати на розмовно-побутовому рівні, то в термінології – жодним чином їх уживати не можна.

Навіть по проголошенні Незалежности України та непослідовно-несистемних, а часто-густо й нелогічних змінюваннях нашого мовного кодексу в термінології так і не було випрацювано єдиного підходу щодо їхнього писання. Новації в чинному правописі від 2019 року не були вийнятком, а надто це стосувалося писання чужомовних імен і прізвищ, як то: Ейнштейн чи Айнштайн; Гаус, Ґаус чи Ґавс тощо.

Роман Микульчик у своїй монографії, скласифікувавши епонімні терміни української фізичної термінології за будовою термінів, проаналізував синтагматику (сполучуваність компонентів) епонімних термінів. Описав різні типи будови складних епонімів, визначив характерну сполучуваність епонімного компонента з міжнародни­ми терміноелементами та виявив найтиповіші міжнародні терміноелементи сполучені з епонімними складниками, а також частотність їхньої сполучуваности.

Своєю чергою, проаналізувавши на лексичному рівні парадигма­тичні відношення між епонімними термінами, а також між епонімами й термінами без прізвищевих складників, автор не обійшов ува­гою антонімію фізичних епонімних термінів та виокремив лексичний, семантичний і лексико-семантичний різновиди антонімії.

Науковець також запропонував тематичну й лексико-семантичну класифікацію епонімних термінів, вирізнивши 10 тематичних груп фізичних термінів-епонімів: класична механіка; гідродинаміка; термодинаміка; електрика; магнетизм; квантова механіка; статистична фізика; атомна фізика; ядерна фізика; оптика.

Також у праці докладно розглянуто правописні проблеми тер­мінів із прізвищевими складниками на синхронному й діяхронному зрізах. На підставі аналізу ортографійних проблем написання термінів із епонімними складниками можна вважати, що єдиним шляхом розв’язання цих проблем може бути поєднання фонетичного принципу українського правопису та всесвітньо визнаного правила: прізвище й похідні від нього терміни маємо писати однаково.

Опрацьований науковцем матеріял переконливо засвідчує, що ці назви наукових понять утворюють чітку систему, яка осягає нині різні розділи фізики, містить певні структурні моделі та терміни на позна­чення фізичних одиниць, законів, рівнянь, формул, ефектів, сталих, сил тощо за прізвищем авторів, назв вимірювальних приладів.

Безперечно, що його праця прислужиться термінологам дослідникам цієї цікавої й, безперечно, потрібної царини.

Микола Зубков

Важливе місце серед проблем сучасного термінознавства посідає дослідження епонімних найменувань – термінів, у складі яких наявні імена чи прізвища осіб або похідні від них спеціальні мовні одиниці. Основні положення загальної теорії власних назв відображено у низці праць вітчизняних і зарубіжних дослідників.

В українському і світовому мовознавстві епоніми розглянуто в різ­них аспектах – як загальнотеоретичних, так і галузевих (у конкретних галузях людської діяльності). Одним із перших теоретичних дослі­джень цього питання в українській лінгвістиці стала праця М. Дзюби «Епоніми в українській науковій термінології». Щодо конкретних галузей, то найбільш вивченими є власні назви в українській медичній термінології. Опубліковано праці про епоніми в анатомії, кардіології, валеології, ветеринарії, словники епонімних термінів. Описано вро­джені та набуті синдроми в оториноларингології, спадкові синдроми, клінічні синдроми, що містять власні назви. Це відповідає світовому напрямку дослідження епонімів, де основну увагу зосереджено на дослідженні медичних термінів-епонімів. У світовому мовознавстві вивчають епонімні терміни в математиці, психології, економіці, соці­альних науках. У цьому самому напрямку розвивається й лексикогра­фія епонімних термінів у світовій лінгвістиці, і зокрема в українській.

Найпродуктивніша структурна група з-поміж епонімних термінів – складені сполуки: (двокомпонентні й багатокомпонентні), напри­клад, закон Ома, шрединґерівська квантова механіка, Архімедів закон, інтерферометр Рождественського тощо. Прості (кореневі) епонім­ні терміни малопродуктивні в українській науковій термінології, їх використовують переважно для називання одиниць вимірювання на зразок: ом, ампер, які мають відпрізвишеве походження. Складні терміни (композити) представлені такими одиницями, як кіловольт, омметр, міліамперметр і под., які в науковій літературі трактують неоднозначно.

У різноманітних галузевих терміносистемах функціює чимало таких термінів. З розвитком науки їхня кількість щораз зростає.