| Структура | Склад | Адреса | Засади | Правопис | Конференція | Семінар | Термінографія | Вісник | Товариство | Комісія | Оголошення | Хто є хто | Архів |

ВІСНИК

Національного університету «Львівська політехніка»

«ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ»

№ 890

Гінзбург М. Типові синтаксичні конструкції європейських стандартів та перекладання їх на українську мову / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2018. – № 890. – С. 3–14.

УДК 81’367:811.161.2

Михайло Гінзбург

Інститут транспорту газу,

ТК 133 «Газ природний», м. Харків

ТИПОВІ СИНТАКСИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ ТА ПЕРЕКЛАДАННЯ ЇХ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

© Гінзбург М. Д., 2018

Стаття розвиває попередні авторові розвідки про синтаксичні конструкції у фахових текстах. На базі визначень новітнього міжнародного стандарту ISO 5127:2017 показано особливості фахової мови проти загальновживаної та пов’язана з цим відмінність критеріїв оцінювання мовних явищ. Запропоновано українські відповідники до типових синтаксичних конструкцій, якими в англійськомовних і німецькомовних стандартах передають вимогу, заборону, рекомендацію, дозвіл, можливість чи здатність.

Ключові слова: українська мова, англійська мова, німецька мова, синтаксична конструкція, актив, пасив, результатив, положення, вимога, заборона, рекомендація, дозвіл, можливість, здатність.

The article develops the previous author’s studies of syntactic constructions in special texts. Based on definitions in the latest International Standard ISO 5127:2017, peculiarities of language for special purposes in comparison with language for general purposes and the related distinction of criteria applied for assessing linguistic phenomena are shown. Ukrainian equivalents of the typical syntactic constructions expressing requirement, prohibition, recommendation, permission, possibility and capability in English- and German-language standards are proposed.

Keywords: Ukrainian language, English language, German language, syntactic construction, active, passive, resultative, provision, requirement, prohibition, recommendation, permission, possibility, capability.

«Та не в окремих запозичених словах головна сила: вони в меншій мірі впливають на характер мови. Своєрідним характером, тим так званим “духом” своїм, мова спирається передусім на стилістиці, складні, фразеології та словотворі»¹

Олена Курило [24, с. 11]

«У теоретичному мовознавстві донедавна поширеною була ідея про наднаціональну природу синтаксису. Суть її полягає в тому, що в різних національних мовах вживаються спільні синтаксичні одиниці, які не виявляють у своєму функціонуванні якихось національних відмінностей. Останнім часом спостерігаємо намагання спростувати цю ідею. Їй протиставляють цілком протилежну, згідно з якою в динамічній системі мови найбільш самобутніми є синтаксис та фразеологія»

Катерина Городенська [18, с. 11]

Стан досліджуваної проблеми. Поступове запроваджування в Україні широкого масиву європейських стандартів замість застарілих стандартів колишнього СРСР є не лише рушієм української економіки, який дає змогу перейти на сучасні технологічні рейки та зінтегруватися в європейський економічний простір, а й певним викликом для фахової української мови. Оскільки значну кількість запроваджуваних стандартів перекладають на українську мову з англійської та німецької, постає нагальна потреба:

–  постійно гармонізувати українські поняттєві системи багатьох галузей з європейськими, які жваво розвиваються;

–  творити сотні (якщо не тисячі) нових термінів-відповідників для понять, яких нема в чинних українських нормативних документах (НД);

–  запропонувати правильні українські синтаксичні відповідники до типових синтаксичних конструкцій2, наявних ув англійськомовних і німецькомовних стандартах.

Ці непрості завдання ускладнює те, що, перебувавши багато десятиріч під впливом фахової російської мови, фахова українська мова протягом останніх двадцяти семи років так і не змогла повністю позбутися накинутих їй термінів, синтаксичних конструкцій і словотвірних моделей та відродитися на ґрунті народної української мови, на чому ще на початку XX ст. наполягала Олена Курило, яка писала: «… коли сучасна українська літературна мова, здебільшого наукова, заховуючи тільки свої фонетичні, морфологічні та лексичні (переважно) особливості, усіма иншими сторонами відбігає свого природнього джерела – народньої підстави, де є инші психічні асоціяції, і набігає чужої собі тропи, що нею йде російська літературна мова, то вона стає в такій мірі неприродня й штучна, що перестає бути українською мовою» [24, с. 12]. Майже 80 років по тому, також спираючись на традиції живої народної мови, за синтаксичну самобутність як загальновживаної, так і фахової української мови обстала провідна українська граматистка Катерина Городенська [18]. Проте й на сьогодні цілком слушним залишається висновок Олени Курило, що «усталеної в ширшому розумінні української наукової літературної мови ми ще не маємо» [24, с. 13].

Хоча на цей час вплив російської мови на українську істотно знизився, виникли нові ризики, які полягають у тому, що на не до кінця усталену фахову українську мову значно впливають офіційні мови європейської стандартизації, насамперед англійська, з їхніми моделями термінотворення й типовими синтаксичними конструкціями. І тому, читаючи перекладені європейські стандарти, відчуваєш як залишковий «російський акцент», так і новий «англійський». Надто помітно це в пошесті невластивих українській мові синтаксичних конструкцій, що їх подають як відповідники до англійських пасивних конструкцій, а саме: 1) конструкції з пасивними ся-дієсловами3; 2) тричленні конструкції4 з пасивними дієприкметниками; 3) конструкції з дієслівними формами на ‑но, ‑то і додатком в орудному відмінку, який указує на діяча. Усе це робить актуальним насамперед запропонувати правильні українські відповідники до типових синтаксичних конструкцій, наявних ув англійськомовних і німецькомовних стандартах, що і є метою цієї статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На базі праць провідних мовознавців і термінологів у [15; 17] запропоновано класифікацію синтаксичних конструкцій, поширених у фахових українських текстах, досліджено їхню відповідність нормам української мови та сформульовано практичні рекомендації щодо вживання їх. У [13] досліджено трансформаційний зв’язок і значеннєву відмінність синтаксичних конструкцій, широко вживаних у фахових українських текстах, і сформульовано критерій активності/пасивності, спільний для тричленних та двочленних конструкцій, який ґрунтується на синтаксичній функції об’єкта. На його підставі доведено, що конструкції з дієслівними формами на ‑но, ‑то та прямим додатком не є пасивними. У [16] досліджено відмінність безособових конструкцій з дієслівними формами на –но, –то від підметових конструкцій зі спільнокореневими пасивними дієприкметниками й розглянуто проблемні питання щодо вживання українських дієслівних форм на –но, –то із залученням граматичного досвіду інших слов’янських мов. У [9] виокремлено чотири основні значення (зворотне, безособове, пасивне й активне), у яких уживають українських ся-дієслів, і показано, що у фахових українських текстах ся-дієслів треба вживати лише у зворотному й безособовому значенні, називаючи ними неперехідні процеси5, тобто процеси, що не мають суб’єкта й об’єкта взагалі або об’єкта, відокремленого від суб’єкта.

У зв’язку з нагальною потребою перекладати європейські стандарти на українську мову, у [14] запропоновано об’єднати три мовознавчі концепції:

1)  типологічні дослідження6 пасивних і результатових7 конструкцій в різноструктурних мовах проф. Олександра Холодовича та його учнів [23; 26; 30; 31; 33];

2)  аспектові ідеї розвитку «макроситуації»;

3)  ідеї провідних українських граматистів Івана Вихованця [2; 3; 5] та Катерини Городенської [6, с. 217–298; 18];

і чітко відрізняти властиві українській мові двочленні конструкції з пасивними дієприкметниками (що передають стан предмета, зумовлений попередньо закінченою дією/подією [31, с. 7], і тому є не пасивними, а результатовими) від невластивих українській мові пасивних конструкцій (тричленних і двочленних конструкцій із пасивними ся-дієсловами8 та тричленних конструкцій з пасивними дієприкметниками), що передають дію певного названого чи неназваного суб’єкта на об’єкт, який у реченні – підмет.

Такий підхід не заперечує правильності основних практичних висновків зазначених статей [9; 13; 15; 16; 17], але з огляду на семантику двочленних конструкцій з пасивними дієприкметниками класифікує їх не як пасивні, а як результатові.

У [14] синтаксичні структури різними мовами порівняно лише на «хрестоматійному» прикладі конструкцій без модальних дієслів, якими у стандартах подають лише констатувальні твердження, і показано, що українська мова має ефективні засоби перекладати з інших мов такі як пасивні, так і результатові конструкції. У цій статті, яка є продовженням [14], запропоновано українські відповідники до типових синтаксичних конструкцій, якими в англійськомовних і німецькомовних стандартах передають вимогу, заборону, рекомендацію, дозвіл, можливість чи здатність.

Мета статті:

1) показати особливості фахової мови проти загальновживаної та пов’язану з цим відмінність критеріїв оцінювання мовних явищ, спираючись на визначення новітнього міжнародного стандарту ISO 5127:2017 [37];

2) розглянути безособову форму викладання європейських стандартів і запропонувати, як перекладати типові синтаксичні конструкції англійськомовних і німецькомовних стандартів на українську мову.

1. Особливості фахової мови проти загальновживаної

Згідно з новітнім міжнародним стандартом ISO 5127:2017 [37] можна виділити такі різновиди мови:

–  природна мова (англ. natural language) – мова, якою активно послуговується або послуговувалась людська спільнота і правила якої здебільшого виводять з ужитку [37, п. 3.1.5.02];

–  фахова мова (англ. special language, language for special purposes, LSP) – мова, якою послуговуються в певній предметній сфері та якій властиве вживання спеціальних лінгвістичних виражальних засобів. Примітка. Спеціальні лінгвістичні виражальні засоби завжди обіймають спеціальну предметну термінологію й фразеологію, а також можуть охоплювати стилістичні чи синтаксичні особливості [37, п. 3.1.5.05];

–  штучна мова (англ. artificial language) – мова, правила якої явно встановлено перед уживанням її [37, п. 3.1.5.08].

Отже, маємо протиставу природної і штучної мов (рис. 1) на підставі такого критерію – що первинне: ужиток чи правила?

Рис. 1. Протистава природної і штучної мов та місце фахової мови

За ознакою певної внормованості та свідомої регульованості природну мову можна поділити на ненормативні різновиди, які цілком стихійно розвиваються та вільно функціюють, і загальновживану мову (англ. language for general purpose, LGP), що є складником літературної мови9 (рис. 1). Проте для таких мов, як українська, що не мали умов для повноцінного природного розвитку, ця внормованість та свідома регульованість загальновживаної мови повинна ґрунтуватися на ужитку найвправніших мовців (письменників-класиків, провідних журналістів, майстрів слова, мовознавців, словниках і працях «золотого десятиріччя» тощо), а не на формальній статистиці вживання, розрахованій для всього загалу мовців, бо за формально-статистичними критеріями будуть переважати суржикові конструкції.

Фахова мова, так само як і загальновживана, є складником літературної мови (рис. 1). Проте, як показано в [8, табл. 1], фахову мову можна вважати частково штучною мовою, тобто природною мовою з елементами штучних мов, і цим вона істотно відрізняється від загальновживаної. Якщо для загальновживаної мови нормами є загальні норми певної літературної мови, то для фахової мови – це загальні норми певної літературної мови плюс додаткові норми, що роблять фахові тексти ясними, чіткими, внутрішньо узгодженими, однозначно зрозумілими, стислими й послідовними. Тобто фаховій мові властиві істотніші внормованість і регульованість, ніж загальновживаній. Тому правила фахової мови повинні бути прописані докладніше, ніж правила загальновживаної.

У [12] розглянуто класифікацію фахових мов і показано, що, окрім традиційного поділу сукупності фахових мов за предметною сферою, доцільно виокремлювати «горизонтальні» шари фахових текстів з технічних наук, кожен з яких має власні мовні ознаки, пов’язані з функційним призначенням, сферою функціювання, користувачами. Виділено три основні шари текстів: 1) наукові тексти: монографії та статті; 2) навчальні тексти: підручники й посібники; 3) нормативні тексти: стандарти та інші НД.

Щоб порівняти мовні особливості різних шарів фахових текстів, доцільно вжити поняття контрольована мова (англ. controlled natural language, controlled language, CNL), яке міжнародні технічні умови ISO/TS 24620-1:2015 визначають так: «підмножина природних мов, граматики та словники яких обмежено, щоб зменшити чи усунути як двозначність, так і складність» [38, п. 2.6]. У примітках до цієї терміностатті зазначено, що «CNL – це сконструйована (тобто побудована) мова, яка ґрунтується на певній природній мові, але є більш обмеженою щодо лексики, синтаксису або семантики, одночасно зберігаючи більшість природних властивостей цієї природної мови», а зазначені обмеження спрямовані на те, щоб дати змогу читачам (особливо не носіям мови, не експертам10 і людям, яким важко зрозуміти зміст певною мовою) простіше читати текст, а також поліпшити комп’ютерне обробляння тексту.

Визначаючи поняття фахова мова й контрольована мова, розробники ISO/TS 24620-1:2015 виснували таке: що суворіше систематизовано правила певної фахової мови та що більшої обов’язковості надано їм, то більше ця фахова мова наближена до контрольованої мови [38, п. 2.20, примітка 1].

У [12] доведено, що стандартам, незалежно від їхньої тематики, властива одноманітна структурованість і внормованість правил викладання, застандартизованих як на міжнародному [40] і європейському [39; 41], так і національному [25] рівнях, що істотно відрізняє їх від інших фахових текстів. Це дає всі підстави розглядати мову стандартів та інших НД як окремий функційний шар фахових мов, максимально наближений до контрольованої мови.

Жодна фахова мова не має власних морфологічних і синтаксичних засобів, а застосовує граматику літературної мови. Проте з розмаїття словотвірних моделей, морфологічних форм і синтаксичних конструкцій певної літературної мови фахова мова обирає лише найтиповіші, які забезпечують однозначну відповідність форми чи конструкції їхньому змістові.

Отже, оцінюючи явища загальновживаної мови, для якої первинним є вжиток, мовознавці слушно орудують поняттями «типовий», «рідковживаний», «переважно», «бути органічнішим» «опинитися на периферії» тощо. Тоді як, оцінюючи явища фахової мови, для якої первинними є правила, треба застосовувати критерій «правильно»/«неправильно», що визначає відповідність/невідповідність зазначеним правилам.

2. Безособова форма викладання стандартів різними мовами

Характерною особливістю стилю фахових текстів, зокрема стандартів, є безособова форма викладання тексту, яка не вимагає вказувати на виконавця дії [25, п. 6.1.9]. Проте вияв цієї безособовості залежить від мови.

В англійськомовних версіях стандартів цю безособовість подають переважно сполукою модального дієслова з двочленною пасивною конструкцією: модальне дієслово + be + past participle. Окрім того, тексти цих версій містять численні сполуки модальних дієслів з результатовими конструкціями, що їх через зовнішню подібність11 часто-густо розглядають як різновид пасивних, про що свідчить англійськомовна термінологія: пасивні конструкції позначають англійськими термінами passive [35, с. 201; 36, с. 130–131; 42, с. 294–296], actional passive [42, с. 7, 296] і dynamic passive [35, с. 259], а результатові – термінами stative passive [36, с. 137; 42, с. 388] і statal passive [42, с. 296, 387], хоча щодо останніх також уживають терміна stative [35, с. 259]. На цю властивість англійської мови звертав увагу ще Юрій Жлуктенко [22, с. 88], називавши перші конструкції пасивом дії, а другі – пасивом стану. Проте, як показано в [14], англійські/німецькі пасивні і результатові конструкції відбивають істотно відмінні з аспектового погляду ситуації позамовної дійсності й різняться граматично, а тому їх треба доконечно й послідовно розрізняти, зокрема термінологічно, і відповідно перекладати на українську мову.

З аспектового погляду «звичайні» (тобто без модальних дієслів) англійські пасивні конструкції передають дію або подію, а результатові – перебування в стані, зумовленому попередньо закінченою дією/подією. Сполучаюсь із модальним дієсловом, пасивні конструкції передають вимогу, заборону, рекомендацію, дозвіл, можливість чи здатність виконувати//виконати певну дію. Водночас сполука «звичайної» результатової конструкції з модальним дієсловом передає вимогу, рекомендацію, дозвіл, можливість чи здатність перебувати в певному стані чи заборону перебувати в ньому.

Якщо в загальновживаній англійській мові різні модальні дієслова, наприклад may і can12, часто-густо вживають у близьких значеннях [36, с. 91], то правила викладання міжнародних [40, п. 7] і європейських [39, п. 7] стандартів установлюють однозначну відповідність між модальним дієсловом і різновидом положення (табл. 1). Це ще раз підтверджує, що мова стандартів – це окремий функційний шар фахової мови, максимально наближений до контрольованої мови.

В [11] запропоновано український аналог правил, що встановлюють однозначну відповідність між мовною формою і різновидом положення стандарту, а в [10] установлено відповідність між уніфікованими англійськими мовними формами, застандартизованими на міжнародному та європейському рівнях, й українськими, запропонованими в [11]. Наші пропозиції з певними відмінами застандартизовано у ДСТУ 1.5:2015 [25, додаток E], а в табл. 1 їх подано в авторській редакції.

Таблиця 1

Уніфіковані мовні форми

Зовнішньо подібні to be у відповідній формі + форма на -ed у пасивних і результатових конструкціях різняться граматично. «Звичайні» англійські пасивні конструкції мають дієслівний присудок (англ. verbal predicate) у пасивному стані, який містить допоміжне дієслово (англ. auxiliary) to be у відповідній формі та past participle [42, с. 40, 294, 318], тоді як результатові конструкції – іменний присудок (англ. nominal predicate), що містить зв’язкове дієслово (англ. linking verb, link verb, copula, copular verb) to be у відповідній формі та форму на ‑ed, яка є прикметник (англ. adjective) або past participle у прикметниковому значенні [42, с. 235–236, 296]. Додавання будь-якого модального дієслова з поданих у табл. 1 не змінює цієї граматичної відмінності: «модальні» пасивні конструкції мають модальний дієслівний присудок (англ. modal verbal predicate), що містить модальне дієслово (англ. modal verb) та інфінітив у пасивному стані (англ. passive infinitive) [42, с. 215, 253], тоді як «модальні» результатові конструкції мають модальний іменний присудок (англ. modal nominal predicate), що містить модальне дієслово, інфінітив зв’язкового дієслова be та іменну частину (англ. nominal part) – форму на ‑ed, яка є прикметник або past participle у прикметниковому значенні.

Аналогічно граматично різняться німецькі «модальні» пасивна і результатова конструкції. Перша має складений дієслівний присудок (нім. zusammengesetztes verbales Prädikat), що містить модальне дієслово (нім. Modalverb) та інфінітив І пасивного стану (нім. Infinitiv I Passiv) [20, с. 80; 29, с. 165, 248], тоді як друга має іменний присудок (нім. nominales Prädikat), що містить модальне дієслово + sein + Partizip II [29, с. 165, 178–183, 246–251].

Поза контекстом подану в табл. 2 (варіант 1) вимогу з англійськомовної версії стандарту можна розуміти як вимогу до дії, яку треба виконати на етапах проектування та будівництва (варіант 1.1 passive), і як вимогу до стану трубопровідної системи, зумовленого попередньою закінченою дією/ подією (варіант 1.2 stative). Перекладаючи стандарт, дуже важливо розрізняти ці два варіанти, оскільки першу вимогу задресовано проектувальникові чи будівельникові, який повинен виконати певні дії, а другу – операторові трубопровідної системи, який, уводячи систему в експлуатацію, повинен переконатися, що система вже перебуває в зазначеному стані. У багатьох випадках ці два варіанти можна розрізнити на підставі контексту. Проте можуть трапитися складні випадки, і тоді у пригоді стане німецька версія стандарту, оскільки німецька мова самою формою допоміжного дієслова (табл. 2, варіанти 1.1 і 1.2) розрізняє пасивні і результатові конструкції, уживаючи в перших звичайного пасиву або пасиву дії (нім. Passiv), а в других – пасиву стану (нім. Zustandspassiv) [20, с. 122; 29, с. 158–164]. Аналогічно самою формою допоміжного дієслова werden/sein у німецькомовних стандартах різняться пасивні (нім. Passiv) і результатові (нім. Zustandspassiv) варіанти заборони, рекомендації, дозволу, можливості чи здатності (табл. 2).

Перш ніж викласти пропозиції щодо перекладання англійських та німецьких пасивних і результатових конструкцій, ми проаналізуємо подані в табл. 1 уніфіковані мовні форми. Якщо англійські й німецькі мовні форми містять модальні дієслова, що їх легко поєднувати як з інфінітивом у пасивному стані (творячи пасивні конструкції), так і з інфінітивом зв’язкового дієслова та іменною частиною (творячи результатові конструкції), то з українськими мовними формами ситуація складніша. Модальне значення в українських мовних формах передають: модальне дієслово14 могти у відповідній особовій формі, предикативний прикметник повинен у відповідний родовій формі однини чи в множині, станівники15 (не) треба, (не) потрібно, (не) можна, (не) дозволено (не), заборонено, (не) рекомендовано (останні три походять від дієслівних форм на ‑но, ‑то).

Таблиця 2

Пасивні і результатові конструкції в стандартах

Як відомо [13, с. 10–12; 14, с. 14–15], дієслівні форми на ‑но, ‑то доконаного виду мають переважно значення події, яка зумовлює перехід у певний результатовий стан, що відрізняє їх від конструкції з іменним присудком, який містить спільнокореневий пасивний дієприкметник. Ці конструкції передають значення результатового стану як наслідку події. Проте дієслівні форми дозволено, заборонено, рекомендовано залежно від контексту можуть мати як значення події, так і значення стану з модальністю дозволу, заборони чи рекомендації відповідно. У табл. 3 проілюстровано ці два значення слова заборонено.

Отже, у певних «модальних» контекстах зазначені дієслівні форми на ‑но, ‑то передають семантику стану і, сполучаючись з інфінітивами, утворюють складений головний член односкладного речення. Тобто ці форми повністю відповідають поняттю станівник. А це дає нам підстави вважати, що в таких контекстах, типових для стандартів, ці дієслівні форми на ‑но, ‑то перейшли у станівники. Додатковим аргументом на користь цього висновку є повна синонімія слів дозволено (у значенні стану) і вільно (у значенні 5 за [28, т. 1, с. 675]) та заборонено (у значенні стану) і невільно (у значенні 2 за [28, т. 5, с. 265]), а вільно й невільно в поданих значеннях – це звичайні станівники.

Таблиця 3

Приклади вживання слова заборонено

З огляду на викладене вище англійськомовну і німецькомовну двочленні пасивні конструкції, що передають вимогу, треба перекладати на українську мову односкладним реченням зі складеним головним членом [34, с. 78–80], побудованим зі станівника треба (чи потрібно) та інфінітива17 (табл. 2, приклад 1.1). Оскільки для кожного різновиду положень стандарту в табл. 1 передбачено відповідний станівник, то запропонована модель застосовна для перекладання й англійськомовних і німецькомовних двочленних пасивних конструкцій, що передають інші різновиди положень (табл. 2, приклади 2.1, 3.1, 4.1, 5.1).

Англійськомовну і німецькомовну результатові конструкції зі значенням вимоги треба перекладати на українську мову двоскладним реченням з ускладненим (трикомпонентним) іменним присудком [34, с. 80, 85], який містить предикативний прикметник повинен (у відповідній родовій формі однини чи в множині), інфінітив зв’язкового дієслова бути і пасивний дієприкметник доконаного виду (табл. 1, приклад 1.2). Перекладаючи результатові конструкції зі значенням можливості чи здатності, у запропонованій моделі замість предикативного прикметника повинен треба вживати модального дієслова могти у відповідній особовій формі (табл. 2, приклад 5.2). Щоб висловити заборону, рекомендацію чи дозвіл у результатовій конструкції, така модель синтаксично неможлива. Тому, щоб правильно перекласти на українську мову зазначені положення, треба вживати складнопідрядного речення, у якому головна частина – односкладне речення зі станівником заборонено, рекомендовано чи дозволено, а підрядне додаткове двоскладне речення поєднане з головною частиною сполучником щоб (табл. 2, приклади 2.2, 3.2, 4.2) [34, с. 257–258].

Висновки

1.  Для загальновживаної української мови, яка є цілком природною, правила випливають з ужитку найвправніших мовців, тому, аналізуючи відповідні тексти, мовознавці слушно орудують поняттями «типовий», «рідковживаний», «переважно», «бути органічнішим», «опинитися на периферії» тощо.

2.  Для фахової української мови, яка є частково штучною, тобто природною мовою з елементами штучних мов, первинними є правила, тому, аналізуючи фахові тексти, треба застосовувати критерій «правильно»/«неправильно».

3.  Мова стандартів – це окремий функційний шар фахової мови, максимально наближений до контрольованої мови, тобто мови, граматику й словник якої свідомо обмежено, щоб зменшити чи усунути як двозначність, так і складність текстів.

4.  Основною формою присудка в англійськомовних міжнародних і європейських стандартах є модальне дієслово + be + форма на -ed, де модальне дієслово однозначно визначає різновид положення стандарту. Конструкції з таким присудком можуть бути як пасивні (англ. passive), так і результатові (англ. stative). Оскільки пасивні і результатові конструкції відбивають істотно відмінні з аспектового погляду ситуації позамовної дійсності й різняться граматично, їх треба доконечно й послідовно розрізняти й відповідно перекладати на українську мову.

5.  У багатьох випадках англійські результатові конструкції стандарту можна відрізнити від пасивних на основі контексту, а у складних випадках доцільно скористатися з німецькомовної версії стандарту (якщо така є), бо німецька мова самою формою допоміжного дієслова (werden чи sein) розрізняє пасивні (нім. Passiv) і результатові (нім. Zustandspassiv) конструкції.

6.  Англійськомовну і німецькомовну двочленні пасивні конструкції в усіх різновидах положень стандартів треба перекладати українською конструкцією зі складеним головним членом, побудованим зі станівника з відповідною модальністю та інфінітива.

7.  Англійськомовну і німецькомовну результатові конструкції, що передають вимогу, можливість чи здатність, треба перекладати українською конструкцією з ускладненим (трикомпонентним) іменним присудком, який містить предикативний прикметник повинен (у відповідній родовій формі однини чи в множині) або модальне дієслово могти (у відповідній особовій формі), інфінітив зв’язкового дієслова бути і пасивний дієприкметник доконаного виду.

8.  Англійськомовну і німецькомовну результатові конструкції, що передають заборону, рекомендацію чи дозвіл, треба перекладати українським складнопідрядним реченням, у якому головна частина – односкладне речення зі станівником заборонено, рекомендовано чи дозволено, а підрядне додаткове двоскладне речення поєднане з головною частиною сполучником щоб.

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – 2-е изд. стереотип. – М. : Советская энциклопедия, 1969. – 608 с. 2. Вихованець І. Дієслівноіменниковий граматичний тип української мови / Іван Вихованець // Українська мова, 2012. – № 2. – С. 3–10. 3. Вихованець І. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? / Іван Вихованець // Актуальні проблеми українського словотвору / за ред. д-ра філол. наук В. Ґрещука. – Івано-Франківськ : Плай, 2002. – С. 13–18. 4. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець; АН України, Ін-т української мови; Відп. ред. К. Г. Городенська. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с. 5. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І. Р. Вихованець; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; відп. ред. К. Г. Городенська. – К. : Наук. думка, 1988. – 256 с. 6. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови : академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, Катерина Городенська ; за ред. Івана Вихованця. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с. 7. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Вища шк., 1985. – 360 с. 8. Гінзбург М. Д. Інструмент формування, фіксування, зберігання та передавання фахових знань / Гінзбург М. Д. // Междисциплинарные исследования в науке и образовании. – 2012. – № 1 Kg. – Режим доступу : http://mino.esrae.ru/159-1232 9. Гінзбург М. Д. Правила вживання ся-дієслів у фахових українських текстах / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2016. – № 842. – С. 3–17. 10. Гінзбург М. Д. Пропозиції щодо методики перекладання положень англомовних нормативних документів засобами української мови / М. Д. Гінзбург, С. Є. Коваленко // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2015. – № 2. – С. 12–24. 11. Гінзбург М. Д. Пропозиції щодо однозначності викладання положень нормативних документів засобами української мови / М. Д. Гінзбург, С. Є. Коваленко // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2015. – № 1. – С. 6–18. 12. Гінзбург М. Мова технічних стандартів як окремий функційний шар фахових мов / Михайло Гінзбург // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. пр. / Київський нац. ун-т культури і мистецтв ; ф-т культурології. За заг. ред. В. В. Бездрабко. – К., 2017. – Вип. 10. – С. 28–38. 13. Гінзбург М. Про активні та пасивні конструкції в українських фахових текстах / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2014. – № 791. – С. 3–14. 14. Гінзбург М. Про активні, пасивні та результатові конструкції в українських фахових текстах на тлі інших мов / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2017. – № 869. – С. 3–22. 15. Гінзбург М. Синтаксичні конструкції у фахових текстах: практичні висновки з рекомендацій мовознавців / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2008. – № 620. – С. 26–32. 16. Гінзбург М. Українські конструкції з дієслівними формами на -но, -то на тлі сусідніх слов’янських мов / Михайло Гінзбург // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2015. – № 817. – С. 3–21. 17. Гінзбург М. Щодо синтаксичних помилок у нормативних документах: практичні висновки з рекомендацій мовознавців / М. Гінзбург // Стандартизація, сертифікація, якість, 2009. – № 2. – С. 22–30. 18. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови / Катерина Городенська // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. пр. ; відп. ред. Л. О. Симоненко. – К. : КНЕУ, 2001. – Вип. IV. – С. 11–14. 19. Горпинич В. О. Морфологія української мови : підручник / В. О. Горпинич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 336 с. 20. Граматика німецької мови : теоретичний матеріал, комунікативні вправи і завдання для студ. : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Д. А. Євгененко, О. М. Білоус, Б. В. Кучинський, О. І. Білоус. – 3 вид., виправл. та доповн. – Вінниця : Нова книга, 2013. – 576 с. 21. Есперсен О. Философия грамматики / О. Есперсен ; пер. с англ. В. В. Пассека и С. П. Сафроновой ; под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ильиша. – М. : Изд-во иностранной литературы, 1958. – 404 с. 22. Жлуктенко Ю. О. Порівняльна граматика української та англійської мов : посібник для вчителів / Ю. О. Жлуктенко. – К. : Рад. школа, 1960. – 160 с. 23. Залоговые конструкции в разноструктурных языках / отв. ред. В. С. Храковский. – Л. : Наука, Ленингр. отд-ние, 1981. – 288 c. 24. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / Олена Курило ; передрук видання 1925 р. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 303 с. 25. Національна стандартизація. Правила розроблення, викладання та оформлення національних нормативних документів : ДСТУ 1.5:2015. – К. : ДП «УкрНДНЦ», 2015. – IV, 61 с. – (Національний стандарт України). 26. Проблемы теории грамматического залога / отв. ред. В. С. Храковский. – Л. : Наука, Ленингр. отд-ние, 1978. – 288 c. 27. Російсько-український словник: у 4 т. – Т. 1. А–Ж / ред.: В. Ганцов, Г. Голоскевич, М. Грінченкова ; голов. ред. акад. А. Кримський ; репринт з видання 1924 р. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. – 12, XIV, 290 с. – (Серія «Словникова спадщина України»). 28. Словник української мови: в 11 т. / ред. кол.: І. К. Білодід та ін. – К. : Наук. думка, 1970–1980. – Т. 1–11. 29. Смеречанський Р. І. Граматика німецької мови : учб. посібн. для студ. фактів іноз. мов ун-тів і пед. ін-тів / Р. І. Смеречанський. – К. : Рад. школа, 1960. – 355 с. 30. Типология пассивных конструкций: Диатезы и залоги / отв. ред. А. А. Холодович. – Л. : Наука, Ленингр. отд-ние, 1974. – 382 c. 31. Типология результативных конструкций (результатив, статив, пассив, перфект) / отв. ред. В. П. Недялков. – Л. : Наука, Ленингр. отд-ние, 1983. – 264 c. 32. Українська мова. Енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. – 2 вид., випр. і доповн. – К. : Укр. енцикл., 2004. – 824 с. 33. Холодович А. А. Проблемы грамматической теории / А. А. Холодович. – Л. : Наука, Ленингр. отд-ние, 1979. – 304 с. 34. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. – 2 вид., доповн. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 408 с. 35. A Dictionary of Grammatical Terms in Linguistics / R. L. Trask. – London; New York : Routledge, 1993. – XIII, 335 p. 36. Fundamentals of English grammar : teacher’s guide / Betty Schrampfer Azar, Barbara F. Matthies, Shelley Hartle. – 3rd ed. – New York : Pearson Education, 2003. – 204 p. – Режим доступу : http://medicine.kaums.ac.ir/uploadedfiles/files/fundamentals_of_english_grammar-teacher_s_ guide_0130136344.pdf. 37. Information and documentation – Foundation and vocabulary : ISO 5127:2017 (E) – Second edition 2017-05. – ISO, 2017. – X, 354 p. – (International standard) (Інформація та документація – Засади і словник термінів. Міжнародний стандарт). 38. Language resource management – Controlled natural language (CNL) – Part 1: Basic concepts and principles : ISO/TS 24620-1:2015 – First edition 2015-03-15 – ISO, 2015. – VI, 10 p. – (International standard) (Керування мовними ресурсами – Контрольована природна мова – Частина 1: Основні поняття і засади. Міжнародний стандарт). 39. Principles and rules for the structure and drafting of CEN/CENELEC Publications (ISO/IEC Directives – Part 2:2016, modified) : CEN/CENELEC Internal Regulations Part 3:2017. – CEN/CENELEC, 2017. – 109 р. (Принципи та правила структурування та складання публікацій CEN/CENELEC : Внутрішній регламент CEN/CENELEC/ – Частина 3:2017). – Режим доступу : ftp://ftp.cencenelec.eu/CENELEC/ IR/CENCENELEC_IR3_EN.pdf. 40. Principles and rules for the structure and drafting of ISO and IEC documents : ISO/IEC Directives, Part 2:2018. – Eighth edition. – ISO/IEC, 2018. – XII, 90 p. (Принципи та правила структурування і складання документів ISO/IEC : Директиви ISO/IEC, Частина 2:2018. – 8 ред.). – Режим доступу : https://isotc.iso.org/livelink/livelink?func=ll&objId=4230456&objAction=browse& sort=subtype. 41. Regeln für den Aufbau und die Abfassung von CEN/CENELEC-Publikation (ISO/IEC Direktiven – Teil 2:2016, modifiziert) : CEN-CENELEC-Geschäftsordnung. – Teil 3:2017. – CEN/CENELEC, 2017. – 113 р. (Правила структурування та складання публікацій CEN/CENELEC : Внутрішній регламент CEN/CENELEC – Частина 3:2017). – Режим доступу : ftp://ftp.cencenelec.eu/CENELEC/IR/ CENCENELEC_IR3_DE.pdf. 42. The Oxford Dictionary of English Grammar / Bas Aarts, Sylvia Chalker, Edmund Weiner. – 2nd edition. – Oxford : Oxford University Press, 2014. – 454 p.

Автор уважає за свій приємний обов’язок щиро подякувати Ростиславові Воронезькому за постійне та плідне обговорювання порушених у статті питань і за його зауваги і пропонови, що істотно поліпшили текст статті.