ТК СНТТ: СловоСвіт 2008 / Левченко, Рицар

ТК СНТТ

Левченко О. СловоСвіт 2008 / О. Левченко, Б. Рицар // Стандартизація. Сертифікація. Якість. – № 6. – 2008. – С. 26–29

СловоСвіт 2008

СловоСвит 2008

SlovoSvit 2008

О. Левченко, доктор філологічних наук, професор кафедри української та іноземних мов, Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Львів

Б. Рицар, доктор технічних наук, професор, голова ТК 19 «Науково-технічна термінологія», Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

Е. Левченко, доктор филологических наук, профессор кафедры украинского и иностранных языков, Львовский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины, Львов

Б. Рыцар, доктор технических наук, профессор, председатель ТК 19 «Научно-техническая терминология», Национальный университет «Львовская политехника», г. Львов

O. Levchenko, Doctor og Philology, professor of Ukrainian and Foreign Languages Department, Lviv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration, Office of the President of Ukraine, Lviv

B. Rytsar, Doctor of Technical Sciences, Professor, Chairman of TC 19 “Scientific and Technical Terminology”, Lviv Polytechnic National University, Lviv

У статті описано найцікавіші доповіді 10-ої Міжнародної наукової конференції «Проблеми української термінології СловоСвіт 2008», викладено ухвалу, прийняту на конференції

Сьогодні актуальною є проблема підвищення культури мовлення, зокрема в межах наукового та офіційно-ділового стилів. Упродовж багатьох років українська мова відчувала на собі різноманітні впливи. У сферах офіційно-ділового та наукового мовлення українська мова зазнавала значних утисків та обмежень, тому сьогодні постає нагальна потреба вдосконалити використовувані мовні засоби. Основна частка огріхів припадає на лексичні та граматичні росіянізми, що особливо помітно у межах терміносистем різних галузей науки. Окрім цього, сьогодні відбувається й вестернізація (термін Р. Кіся) української мови, тобто надходження до словникового запасу значної кількості зайвих запозичень, зокрема, з англійської мови. Р. Кісь зауважує, що «рецитація російських слів, словосполучень і фразем засвідчує ту міру нашої національної закомплексованости, невпевнености, ба навіть і меншовартости, коли рецитаційне послуговування російськими фраземами вважають сильнішим засобом емоційно-експресивного впливу та стилістичної виразності в діялозі»_[1] [1]. Цей вислів можна застосувати і до неконтрольованого процесу псевдозбагачення української мови іншомовними словами, власне через «закомплексованість» чи лінощі мовців та перекладачів, які не докладають зусиль у пошуку питомих відповідників. Над цими проблемами протягом багатьох років працюють учені-термінологи, які представляють різні наукові центри України. Науковці Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК 19), секретаріат якого веде Національний університет «Львівська політехніка», стали організаторами регулярних міжнародних наукових конференцій «Проблеми української науково-технічної термінології», починаючи з 1992 року.

30 вересня — 2 жовтня 2008 року відбулася 10-та конференція. Її організували Міністерство освіти і науки України, Держспоживстандарт України, Національний університет «Львівська політехніка», ТК 19, Наукове товариство імені Тараса Шевченка, Львівське відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та Український термінологічний центр Америки (США і Канади). Результати своїх досліджень представили 163 науковці (із провідних наукових та навчальних установ Дніпропетровська, Донецька, Дрогобича, Запоріжжя, Києва, Краматорська, Львова, Миколаєва, Одеси, Рівного, Слов’янська, Тернополя, Умані, Харкова, Чернівців тощо), серед яких 4 академіки, 28 професорів і 65 доцентів. Виголошено 123 доповіді, опубліковано 111 статей, що свідчить про значну зацікавленість наукової спільноти у виробленні досконалих терміносистем для різноманітних галузей знань.

На конференції працювало чотири секції:

1) теоретичні засади термінознавства та лексикографії, нормування та стандартизація термінології;

2) лексикографія та міжмовні зв’язки;

3) термінологія природничих знань;

4) термінологія гуманітарних знань.

На пленарному засіданні виступили генеральний директор Львівського РДЦСМС В. Друзюк, заступник голови термінологічної комісії Української нафтогазової академії М. Гінзбург (НДПІАСУтрансгаз, Харків), старший науковий працівник О. Кочерга (Інститут теоретичної фізики ім. М. Боголюбова НАН України, Київ) та директор Міжнародного інституту культури та зв’язків з діаспорою І. Ключковська (Національний університет «Львівська політехніка»).

Доповідь В. Друзюка та Г. Сімчук «Реєстрування технічних умов і термінологія: сучасний стан і проблеми» присвячено проблемам уживання українських науково-технічних термінів, які спричинюють труднощі під час перевіряння і державної реєстрації технічних умов. У ній викладено рекомендації щодо вдосконалювання української науково-технічної термінології в нормативних документах (НД). Щоб забезпечити очищування української науково-технічної термінології від нашарувань та двоякого тлумачення термінів необхідно:

▪ піддавати НД мовно-термінологічній експертизі й науково-технічному редагуванню;

▪ користуватися нормативними словниками;

▪ постійно вдосконалювати наявні нормативні словники та працювати над створенням нових;

▪ відслідковувати підсумкові документи наукових конференцій з української термінології та їхні рекомендації реалізовувати в офіційних документах центральних органів законодавчої та виконавчої влади;

▪ налагодити тісну співпрацю між ТК 19, Інститутом української мови та Інститутом мовознавства [3].

Відомий харківський учений М. Гінзбург виголосив доповідь «Синтаксичні конструкції у фахових текстах: практичні висновки з рекомендацій мовознавців», у якій, спираючись на праці українських мовознавців і термінологів О. Курило, І. Вихованця, К. Городенської, Н. Непийводи, О. Пономаріва, О. Сербенської, І. Ющука, Р. Рожанківського та ін., сформулював низку рекомендацій щодо застосування синтаксичних конструкцій у наукових та науково-технічних текстах. Результати цього дослідження становлять неабиякий інтерес також для викладачів мови у ВНЗ [2].

Тривалий час досліджують термінологічні проблеми Є. Карпіловська, О. Кочерга та Є. Мейнарович. Виступаючи на пленарному засіданні, О. Кочерга зосередила увагу на можливості використання Російсько-українського словника під редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова як джерела інформації про питомо українську фахову лексику, взірцеві словотворчі моделі, мовні конструкції та усталені вислови, шляхи запозичування іншомовних слів тощо. Цей словник, що став об’єктом суворої заборони раніше, ніж вийшов друком останній том, протягом сімох десятиріч у вузьких колах обізнаних інтелектуалів був більше легендою, ніж реальним фактом словникової, мовознавчої та загальнокультурної спадщини, тоді як широкий загал освічених українців, спраглих доброго, достатньо повного й вартого довіри словника, взагалі нічого не знав про його існування. Оприлюднення електронної версії словника дає змогу всім, хто цього потребує, користатися цим унікальним джерелом. Дослідники цього словника зробили першу вагому спробу розглянути його як джерело, яке містить корисні поради та підходи до розвязання конкретних проблем сучасної наукової та технічної мови [2].

І. Ключковська присвятила свою пленарну доповідь розглядові ролі діаспори у творенні української термінології.

На секції «Теоретичні засади термінознавства та лексикографії, нормування та стандартизація термінології» розглянуто низку теоретичних питань, зокрема проблему синонімії термінів, яка належить до дискусійних у сучасній лінгвістичній науці (І. Кочан «Варіанти і синоніми термінів з міжнародними компонентами», О. Мартиняк «Явище синонімії у термінологічній лексиці», Р. Микульчик «Синонімія термінів із прізвищевими компонентами у фізичній терміносистемі», Ю. Тяглівець «Особливості синонімії складених назв із семою ‘вода’») [2].

В. Моргунюк, один із авторів використовуваного лінгвістами й термінологами словника [2], подав докладний розгляд творення, вживання та йменування слів, яким властива категорія виду. Автор порушує надзвичайно цікаву проблему, спростовуючи поширений міф про те, що граматична категорія виду властива лише дієслову. Доповідач зауважив: «Про те, що українські віддієслівні іменники на –ння (–ття), утворені за поданими вище правилами, мають категорію виду, мені у мовознавчих публікаціях читати не доводилося, хоч це річ цілком очевидна і випливає з багатьох публікацій мовознавців, і тому підтверджена офіційним листом Інституту української мови від 12.09.2005 №387/558, підписаним провідними українськими мовознавцями Іваном Вихованцем і Катериною Городенською, у відповідь на запит проф. Михайла Гінзбурга. У цьому листі зокрема сказано: «віддієслівним іменникам як синтаксичним дериватам граматична категорія виду властива» [2].

Досі не внормованими є правила транслітерування українських текстів з кирилиці в латиницю. Саме це питання розглянули Б. Рицар, Р. Рожанківський та Р. Микульчик, які проаналізували чинний в Україні міждержавний стандарт [4] з погляду сучасних вимог. Автори дійшли висновку, що він для подальшого вжитку є непридатним, оскільки:

▪ стандарт погано оформлено, бо деякі слов’янські літери неможливо розпізнати без допомоги іншого транслітераційного стандарту; часто не можна розпізнати діакритики; багато діакритиків просто опущено;

▪ цілком не враховано традиційні фонетичні та естетичні норми української мови у побудові транслітераційних пар: у системі А утворено г-g замість г-h; и-і замість и-y; і-ì замість і-і; ì-ì замість ї-ї; цілком вилучено українські кириличні літери ґ, ї. Це зроблено у 1971 році, коли вже існувала рекомендація ISO 1968 року, що передувала стандартові [5]. У ній для української мови було передбачено пари г-h, и-y, і-і, ї-ї. Вади стандарту [4] фактично знищують українську латиницю як засіб поширення у світі української мови, передусім українських власних назв;

▪ стандарт безпідставно змушує вживати систему Б неточної транслітерації, яка не захищена від утворення помилок у странслітерованих інформаційних текстах;

▪ стандарт охоплює 7 кириличних мов, не професійно їх суміщає за літерами і не передбачає поточних змін щодо одної мови, як це робить стандарт [5];

▪ стандарт застарів — у Росії він нечинний з 2000-го року.

Унаслідок багатьох недоліків, виявлених у [4], ТК 19 робить висновок, що цей ГОСТ не піддається доопрацюванню і що Україні він непотрібний. Так само непотрібний стандарт [6], який мало чим кращий від стандарту [4] стосовно української мови.

У виступі було зазначено, що ТК 19 розробив проект нового національного стандарту України «Транслітерування українських текстів з кирилиці в латиницю» зі скасуванням стандарту [4]. Вважаємо, що з цього проекту виросте стандарт, який стане частиною українського правопису та якого застосовуватимуть в усіх сферах діяльності. Оптимальну за всіма параметрами систему транслітерації А вироблено на підставі зведених стандартних систем транслітерації та запропонованих в Україні проектів таких систем [2].

У доповіді Я. Юзьківа розглянуто сучасний стан національної системи стандартизації, її правові та організаційно-методичні засади, дано загальну характеристику чинного фонду НД. Автор сформулював основні завдання щодо удосконалення системи за такими основними проблемами:

▪ наявність значної кількості НД колишнього СРСР, які залишаються чинними на території України (часто формально) та не відповідають потребам економіки на сучасному етапі;

▪ суперечливість чи неузгодженість вимог законодавчих актів, які стосуються стандартизації;

▪ неузгодженість термінології законодавчих актів та НД, наявність у термінологічних стандартах техніцизмів, професіоналізмів, іншомовних запозичень, недосконалий правопис та недотримання правописних правил;

▪ дублювання робіт і розпорошення ресурсів та недостатній рівень координації в цій сфері; недотримання вимог прийнятого в Україні Кодексу [7] й Угоди [8] суб’єктами стандартизації та ненадання повідомлень (нотифікацій) торговим партнерам України;

▪ низька активність виробників, бізнесових кіл, асоціацій і товариств у національній та міжнародній стандартизації, недостатня координація діяльності технічних комітетів стандартизації, що призводить до зниження якості НД;

▪ значне відставання в реалізації завдань Програми інтеграції України до ЄС у галузі гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими;

▪ обмеженість і нестабільність фінансування, складність залучення промислових кіл та приватного капіталу для фінансування розроблення національних стандартів, участі в роботі міжнародних та регіональних організацій зі стандартизації [3].

У секції «Лексикографія та міжмовні зв’язки» науковці аналізували підходи до укладання словників (М. Зубков «Сучасний політехнічний російсько-український словник-довідник»; Л. Думанська «Особливості архітектурних термінів (на матеріалі «Словника будівельної термінології» С. Булди)»; Н. Цимбал «Мотиваційний словник будівельної лексики української мови: концепція створення»; В. Плескач «Два словники», С. Дорошенко «З історії лексикографічного опису українських термінів нафтогазової промисловості» та ін.), зіставляли терміносистеми різних мов (В. Задорожний, Г. Петришин «До питання німецько-української термінології з історії архітектури та містобудування»; Н. Пілецька «Економічна термінологія як об’єкт дослідження» та ін.) [2].

Важливий аспект сучасного словникарства — укладання електронних словників. Цю проблему дослідив Р. Мисак, зосередивши увагу на підходах до укладання лексико- і термінографічних праць — від паперової версії до електронної та навпаки [3].

У межах секції «Термінологія природничих знань» приділено значну увагу розвиткові природничої термінології. М. Блудша представила глибокий аналіз термінів на позначення явищ, пов'язаних із магнетизмом, та дійшла висновку, що від початку 1990-х років до термінологічних словників починають повертатися питомі українські терміни та словотворчі моделі. Проте, проблему повної реконструкції гнізда досі не розв’язано. Це надзвичайно ускладнює розвиток термінології, адже перед фахівцями й термінологами повсякчас постає проблема, від якої основи утворювати нові терміни [3]. На жаль, поданий висновок можна поширити й на інші словотвірні гнізда. Я. Довгий, Р. Пляцко та І. Процик висвітили роль Наукового товариства ім. Т.Шевченка у розбудові термінологічної системи фізики. Проблему стандартизації термінів з інженерії якості програмних систем порушено у статті Н. Міщенко, гірничу термінологію дослідила О. Колган, транспортну терміносистему — Н. Нікуліна [2].

У секції «Термінологія гуманітарних знань» Ф. Бацевич торкнувся питань термінології сучасної лінгвістичної прагматики, термін телевізійний текст розглянуто у дослідженні В. Бабенко, мовленнєвий аспект юридичної діяльності проаналізувала М. Криськів, вимоги до юридичних термінів — Г. Грегуль, питання спортивної термінології висвітили Л. Бардіна та Н. Назаренко [2].

Під час конференції відбулася урочиста академія, присвячена пам’яті видатного українського вченого Івана Пулюя. На академії виступив зі спогадами онук І. Пулюя проф. Петро Пулюй (Австрія) та доповідачі з різних організацій: Р. Пляцко (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. Підстигача НАН України, Львів), Х. Бурштинська (Національний університет «Львівська політехніка»), О. Збожна (Тернопільський національний економічний університет), В. Шендеровський (Інститут фізики НАН України, Київ).

Учасники конференції прийняли Ухвалу, наведену в додатку.

Питання мовної політики держави передусім стосується мови науки та мови освіти. Українська термінологія — це розвинута підсистема мови, яка нічим не поступається терміносистемам інших мов, оскільки наукові праці українською мовою писали всесвітньо відомі вчені. Організатори й учасники конференції ставлять важливу мету — не лише досліджувати, створювати, удосконалювати, але й популяризувати українське слово, зокрема український термін.

Література

1. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). — Львів: Літопис, 2002. — 304 с.

2. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». — Львів: Нац. ун-т «Львівська політехніка». — 2008. — № 620. — 198 с.

3. Російсько-український словник наукової і технічної мови: Термінологія процесових понять / Укл. Войналович О., Моргунюк В. – К.: Вирій-Сталкер, 1997. — 254 с.

4 ГОСТ 16876—71. Правила транслитерации букв кирилловского алфавита буквами латинского алфавита. – 1981.

5. ISO 9:1995. Information and documentation — Transliteration of Cyrillic characters into Latin characters — Slavic and non-Slavic languages (Інформація та документація — Транслітерація кириличних літер латинськими літерами — Слов’янські та неслов’янські мови).

6. ГОСТ 7.79—2000. СИБИД. Правила транслитерации кирилловских алфавитов латинским алфавитом.

7. ДСТУ ISO/IEC Guide 59–2000. Кодекс усталених правил стандартизації. – К.: Держспожив-стандарт України.

8. Угода про технічні бар’єри в торгівлі вiд 15.04.1994.

Додаток

У х в а л А

10-ї Міжнародної наукової конференції

«Проблеми української термінології СловоСвіт 2008»

1. Звернутися до Президента України з пропозиціями:

— створити Комітет захисту української мови, на який покласти обов’язки реального захисту української мови від негативних впливів та забезпечення її розвитку в усіх сферах діяльності суспільства,бо захист державної мови рівноцінний захисту самої держави;

— запровадити мовні інспекції при обласних, міських та районних адміністраціях для контролю якості інформаційно-рекламної продукції.

2. Звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозиціями:

— утворити фахові термінологічні комісії при кожному міністерстві, відомстві, державній службі для забезпечення гармонізації нормативних документів;

— запровадити єдину систему «Транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю» Технічного комітету 19 «Науково-технічна термінологія» Держспоживстандарту та Міністерства освіти і науки України та доручити Держспоживстандартові України якнайшвидше затвердити її як національний стандарт.

3. Звернутися до Міністерства освіти і науки України з пропозиціями:

— забезпечити неухильне ведення навчального процесу українською мовою в усіх вищих навчальних закладах;

— запровадити обов’язкову мовно-термінологічну експертизу текстів підручників і посібників, яким надають гриф міністерства;

— підвищити навчально-методичний рівень дисциплін з фахової української мови;

— профінансувати створення термінологічного порталу на базі інтернет-сторінки ТК 19 «Науково-технічна термінологія».

4. Звернутися до Національної академії наук України з пропозиціями:

— відновити діяльність Правописної комісії;

— запропонувати Відділенню хімії НАН України звернутися до Держспоживстандарту України з пропозицією скасувати чинний ДСТУ 2439-94 «Елементи хімічні, речовини простi. Терміни та визначення» як такий, у якому відсутні традиційні українські назви хімічних елементів;

— спрямувати до Відділення фізики та астрономії НАН України листа із пропозицією уніфікувати написання термінів, пов'язаних із поняттям магнетизму.

5. Звернутися до Держспоживстандарту України з пропозицією переглянути термінологічні стандарти, затверджені до 2000-го року.

6. Звернутися до ВАК України з пропозицією надати термінознавству статус окремої спеціальності для захисту дисертацій.

7. Чергову 11-у Міжнародну наукову конференцію «Проблеми української термінології СловоСвіт 2010» провести в Національному університеті «Львівська політехніка» у вересні 2010 році.

Оргкомітет за дорученням конференції

[1] Орфографія автора (Примітка редакції)